Журналісти Медіа агентства АСС поспілкувалися з керівником вищого навчального закладу, який значну частину свого життя присвятив карате та виховав сотні учнів.
Про свою багаторічну діяльність у цьому виді спорту, який став не лише хобі, а й важливою частиною його становлення як особистості та керівника - далі у форматі інтерв’ю.
- Пане Руслане, розкажіть, буль ласка, про карате детальніше, в чому його унікальність?
- Карате цікаве і унікальне тим, що це набагато більше, ніж просто спорт у його звичному розумінні. Так, тут є всі традиційні спортивні складники: змагання, правила, спеціальне екіпірування, досягнення спортивних розрядів – таких як «Майстер спорту» чи «Майстер спорту міжнародного класу» тощо. Але, окрім фізичних навантажень, карате – це ще й потужна система виховання особистості, яка базується на глибокій філософії, етиці, повазі до суперника, самодисципліні та внутрішньому розвитку. Кожен спортсмен у карате йде своїм шляхом поступового зростання. Існує дві паралельні системи оцінювання досягнень. З одного боку – спортивні звання, з іншого – традиційна для східних єдиноборств система поясів. Спортсмени складають іспити, на яких демонструють не лише технічні прийоми, а й тактичне мислення, фізичну та психологічну готовність. Спершу спортсмени проходять 10 учнівських ступенів – так звані «кю», починаючи з десятого (початкового рівня) і поступово піднімаючись до першого. Лише після цього відкривається шлях до чорного поясу – системи «дан», яка символізує глибший рівень майстерності.
- За який час Вам знову довелося одягнути кімоно? І чому саме Ви приймали такий іспит у вихованців?
- Власне, з 1993 року до листопада 2023 року кімоно та спортзал були невід’ємною частиною мого життя. Я проходив різні етапи: був учнем, спортсменом, інструктором, тренером. Завершити активну тренерську кар’єру я вирішив після чергового чемпіонату України. Тоді я усвідомив, що вони вже достатньо сформовані як спортсмени й особистості, мають знання, досвід і внутрішню силу, щоб продовжувати цю справу самостійно. Це рішення було водночас і зваженим, і дещо вимушеним - певною мірою через брак часу.
Приблизно 1,5 року я не вдягав кімоно. Однак цього разу повернувся до нього в особливій нагоді - під час атестації своїх вихованців на 2-й дан. 2-й дан - це вже високий ступінь майстерності, і проведення таких атестацій потребує відповідної кваліфікації у голови комісії. Мій рівень у карате дає мені можливість проводити іспити такого рівня і бути головою атестаційної комісії.
- Скількох вихованців Вам вдалося протестувати і чи всі вони змогли пройти цю атестацію?
- Цього разу атестацію проходили четверо моїх вихованців. Це вже не лише спортсмени, а сформовані особистості, інструктори, які самі тренують дітей, поширюють карате в Чернівцях, розвивають його філософію і практику. Всі четверо успішно склали іспит на другий дан, підтвердивши свою майстерність, знання та відданість цьому шляху.
- На скільки популярним є карате в Чернівцях? Можливо, Ви спостерігаєте певні тенденції у розвитку цього виду спорту?
- Цей вид спорту є дуже популярний в нашому місті, і Чернівці небезпідставно є одним із провідних центрів карате в Україні. Це не випадковість - тут існують історичні традиції. У 1991 році в Чернівцях жив і працював Валерій Галан - людина, яка заклала фундамент міцної школи карате. Його вклад був настільки вагомим, що до Чернівців приїжджали тренуватись спортсмени не лише з різних областей України, а й з-за кордону.
Сьогодні Чернівецька обласна федерація карате демонструє високі результати. Багато наших спортсменів входять до складу національної та молодіжної збірних України. У місті регулярно проводяться змагання різного рівня, а сам вид спорту активно розвивається і користується значною підтримкою серед молоді та дітей.
- Як ви прийшли в цей спорт?
- У карате мене привів мій старший брат. До того я пробував себе у різних видах спорту, але саме карате захопило мене найбільше, оскільки це значно більше, ніж просто фізичні вправи - це цілісна система підготовки, що формує не лише тіло, а й характер, спосіб мислення, ставлення до життя. Я народився і виріс у Коломиї. Мій брат тоді навчався в Чернівцях, і вже у старших класах школи я майже кожні вихідні приїжджав до нього, щоб мати змогу тренуватись під керівництвом Валерія Галана. Я відвідував усі спортивні збори, змагання, максимально занурювався в цей світ. Вибір університету, а згодом і професійної діяльності в Чернівцях багато в чому був зумовлений саме тим, що тут був мій наставник. Власне, коли я був студентом, то більшість свого часу я проводив або в бібліотеці, або в спортзалі. І я ніколи не шкодую про те, що вклав стільки сил і часу в цю справу. На сьогодні у мене вже сотні вихованців. Найбільшу гордість мені приносять не лише їхні спортивні досягнення, а те, якими людьми вони стали. Бо справжня цінність карате - саме у вихованні особистостей.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
