Відповіді на сім найважливіших питань, пов'язаних із забезпеченням нашої з вами старості, шукали журналісти 24tv.ua
З 1 січня 2017 року, у відповідності до закону "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", запускається накопичувальна система виплати пенсій. Це означає, що кожен українець, молодший 35 років, починає відраховувати частину своєї зарплати на майбутню старість. Такі відрахування акумулюються на індивідуальному рахунку, скористатися яким можна буде виключно після виходу на пенсію.
Протягом 5 років – від 2017 до 2022 – відсоток відрахувань поступово наростає: з 2% і до 7%. При цьому, однак, зберігаються й відрахування на солідарну пенсійну систему. Вони надходять з єдиного соціального внеску (ЄСВ), котрий є основним джерелом наповнення Пенсійного фонду. ЄСВ становить 22% від фонду заробітної плати і сплачується юридичними особами-працедавцями; фізичними особами-підприємцями; особами на виборних посадах; військовослужбовцями та іншими категоріями платників податків.
Таким чином, при одночасному збереженні і солідарної (старої), і накопичувальної (нової) пенсійної системи деяким категоріям громадян доведеться платити більше: від 22%+2% до 22%+7% податків протягом найближчим років. Це погана новина, проте іншого виходу у держави просто немає.
Солідарну систему ми успадкували від СРСР. Тоді весь пролетаріат дружно "скидався" на Пенсійний фонд, а Фонд утримував пенсіонерів. Але співвідношення вікових категорій було принципово іншим, тому не виникало проблем з тим, щоб п'ятеро робітників годували одного пенсіонера. Зараз все виходить майже з точністю до навпаки. Україну дуже сильно підвела демографічна ситуація: за останні 20 років ми втратили майже 10 мільйонів населення. І не лише через високу смертність, а через потужну еміграцію, в якій Україна є беззаперечним європейським лідером.
У 2014 році кількість пенсіонерів вперше перевищила кількість працюючих. А в середині 2016-го, за словами заступника голови правління Пенсійного фонду Микола Шамбора, вона становила вже 29% від числа всього населення в Україні. Іншими словами, кожен третій українець нині – пенсіонер. Ситуація складається патова, і вихід полягає в тому, аби змінити систему виплати пенсій. За накопичувальної системи кожен, примітивно кажучи, грає сам за себе, відраховуючи відсоток зарплати на майбутню старість, а по виході на пенсію живе на те, що заробив та відклав у молодості.
Колосальне. Україна витрачає на виплату пенсій 17% від свого ВВП. Це – абсолютний світовий рекорд. Держава змушена дотувати Пенсійний фонд, позаяк солідарна система вже давно не покриває й половини потреб ПФ. В Україні, говорить міністр соціальної політики Андрій Рева, проживає 26 мільйонів працездатних осіб. З них працює лише 16 мільйонів. А єдиний соціальний внесок сплачують тільки 10 мільйонів. Ці 10 мільйонів платників податків й утримують 12,5 мільйона пенсіонерів. Чим же тоді займається решта працездатного населення України?
Хтось не працює, бо таким є його власний вибір (і власні можливості). Хтось стоїть на біржі праці (офіційно в Україні зареєстровано 2 мільйони безробітних). Решта займається фрілансем і не сплачує податки, тобто знаходиться у тіні. Ось одна з причин зубожіння Пенсійного фонду. Проте є й інші чинники. Минулоріч уряд знизив ставку єдиного соціального внеску до 22%, сподіваючись, що це виведе частину робітників з тіні. Але сподівання були марними. Більшість працедавців та найманих працівників продовжила практику виплату зарплат у "конвертах".
Середній (а особливо дрібний) бізнес у цій ситуації можна зрозуміти: остаточний вихід з "тіні" для невеличких підприємств дорівнює самогубству. Щоб виправити ситуацію, Кабмін йде на інший (як видається, теж не надто продуманий) крок – заявляє про збільшення мінімальних зарплат до 3200 гривень. Розрахунок тут простий: чим вища "мінімалка" – тим більше відрахувань з фонду заробітної плати на ЄСВ. А чим більше ЄСВ – тим суттєвіше наповнення Пенсійного фонду.
От тільки наслідком підвищення мінімальної зарплати може бути доведення до банкрутства малого та середнього бізнесу або масові скорочення задіяних у цій сфері працівників. Однак це вже тема окремої розмови.
Теоретично існує одна дієва, але вкрай непопулярна стратегія. Вона пов’язана не зі збільшенням ЄСВ або іншим оподаткуванням, а з тим, щоб радикально зменшити кількість претендентів на пенсії. Як це зробити? Дуже просто. Шляхом підняття пенсійного віку, а також збільшення трудового та страхового стажу, необхідного для отримання пенсій. Свого часу такий крок пропонував міністр фінансів Олександр Данилюк.
Однак цей прожект не знайшов підтримки. Не далі як 17 листопада 2016 року віце-прем’єр Павло Розенко відкинув подібні плани.
Польща знизила пенсійний вік. Це ще один аргумент про недоцільність підняття пенсійного віку в Україні. Переконаний, що підвищення пенсійного віку в нинішній ситуації – абсолютно необґрунтована ідея ані з фінансової, ані з політичної точки зору. І я постійно говорю про це і нашим "ліберальним популістам", і експертам МВФ, які безапеляційно пропонують підняти пенсійний вік в Україні",
– сказав Розенко.
В одному міністр не має рації: згадувані ним "експерти МВФ" не вимагають підняття пенсійного віку. Вони вимагають збалансувати витрати на Пенсійний фонд. Тобто від нас чекають або ліквідації дефіциту ПФ, або скорочення дотацій, які Україна перераховує у Пенсійний фонд. Яким саме чином досягне цього наша держава – проблеми самої держави.
Вихід на пенсію у більш зрілому віці дійсно зменшив би навантаження на Пенсійний фонд. Але й водночас дуже сильно вдарив би по рівню життя в Україні як такому. Середньостатистична людина в Україні дуже сильно "зношена" вже у 50-55-річному віці. В цьому – докорінна різниця між нами та західними країнами.
Надмір соціальних проблем, потреба тягнути другу (а інколи й третю) додаткову роботу, вкрай низький рівень державної медицини призводить до того, що вже зараз 40% наших чоловіків не доживає до 60-річного віку. Принаймні, таку статистику наводить директор Інституту демографії Елла Лібанова.
Жінки – традиційно – тримаються краще. В середньому українська жінка після виходу на пенсію проживає ще 19,9 років. Тоді як частині чоловіків перспектива відпочити на старості та "пожити для себе" не світить взагалі. Вони, виходить, працюватимуть до самої смерті. Пожиттєві "галери" не слугуватимуть стимулом для того, щоб залишатись жити в Україні. Гіпотетично потік емігрантів в разі підвищення пенсійного віку може зрости – люди виїжджатимуть, доки ще матимуть сили почати все з початку деінде.
Крім того, слід взяти до уваги ще й чітко виражену в Україні вікову дискримінацію. Пошукачу роботи вже у 35-40 років складно посісти гідну та високооплачувану вакансію. Про вік 45-65 годі й говорити. Претенденти такого "калібру" можуть розраховувати хіба що на зайнятість у "некваліфікованій" сфері. Але некваліфікована робота й оплачується відповідно – по мінімуму. А це означає, що суттєвих відрахувань єдиного соціального внеску некваліфікований працівник державі не забезпечить, й пізніше завершення ним кар’єри нічого не додасть Пенсійному фонду. А отже, не варта справа й заходу, як говорить прислів’я.
Дещо з того, що можна було б зробити, вже зроблено. Зокрема, різко скорочена кількість "пільговиків", тобто тих, хто отримував підвищені пенсії. Нині з 12,5 мільйонів пенсіонерів половина живе (точніше, намагається вижити) на мінімальну пенсію. Але при цьому 25% пенсіонерів мають преференції або додаткові виплати – пов’язані, в тому числі, й з соціальним статусом.
Донедавна в особливо привілейованому статусі знаходилися, зокрема, народні депутати України. Вони йшли на "заслужений відпочинок", отримуючи грошову допомогу у вигляді 12 місячних посадових окладів; окрім цього, за ними залишали право на безкоштовний проїзд будь-яким транспортом, включаючи залізничний та повітряний. Щоправда, в березні 2014 року такі пільги були скасовані.
Пізніше уряд на 40% скоротив перелік професій, які дозволяли вихід на пенсії у більш ранньому віці. І все таки пенсіонерів-пільговиків станом на сьогодні нараховується близько 500 тисяч, що також немало. Нове пенсійне законодавство пропонує розвантажити солідарну пенсійну систему, переклавши відповідальність за виплати пільговикам на державний бюджет.
З одного боку, це правильно, але з іншого – враження таке, що держава кладе гроші до однієї кишені, щоб тут таки вийняти їх з іншої. Логіки в цьому нема, тож, можливо, вихід полягає в тому, аби ще раз промоніторити усі підстави, які дають право на достроковий вихід на пенсію або на підвищені виплати.
Для кращого функціонування Пенсійного фонду також слід забезпечити регулярне надходження до його бюджету відрахувань єдиного соціального внеску. Про це вже говорилося вище, як і про те, що для недержавної (тобто бізнесової) сфери господарювання остаточний вихід з "тіні" може завершитися смертю виробництва.
Тому важливо, аби жорсткіший контроль за детінізацією бізнесу, система перевірок та покарань не стали палицею на два кінці. Адже у гонитві за "білими" зарплатами можна добити бізнес остаточно. Втім, із виплатами у "конвертах" обов’язково треба щось робити. Бо той, хто зараз отримує "конверти", хоч і економить на податках, але прирікає себе на мізерну пенсію у майбутньому.
Третя група заходів, покликана полегшити пенсійний тягар держави, полягає – як вже було сказано – у переході до накопичувальної системи. Хоча і з нею все далеко не так просто.
Головний її мінус у тому, що запрацює на повну потужність така система ще дуже не скоро. Як справедливо каже Андрій Рева, накопичувальна система дасть результат не раніше, аніж за пару десятків років, а вирішувати проблему з пенсіями потрібно просто зараз.
Перші пенсії з накопичувальних внесків українці почнуть отримувати тільки через 25 років. Перехідний ж період триватиме як мінімум вдвічі довше. Він почнеться тоді, коли перша працююча особа внесе частину внесків не в солідарний фонд, а в накопичувальний. А закінчиться тоді, коли помре остання людина, яка отримує пенсію виключно із солідарної системи. Як не крути, а менше 50 років тут не виходить. Півстоліття держава буде змушена компенсувати витрати перехідного періоду Пенсійному фонду України.
Як сприйме населення перехід до накопичувальної системи? Питання вельми непросте. Слід зважити на те, що будуть відчувати люди, коли побачать, як знецінюються і тануть їхні заощадження в накопичувальному фонді, якщо національна валюта буде і далі девальвувати. Дуже багатьох ця обставина відверне від накопичувальної системи як такої. Сама її ідея може бути скомпрометована. Чи зупине уряд падіння гривні і чи доб’ється зміцнення національної валюти – питання окреме. Якби цього вдалося досягти протягом найближчих років, це, безумовно, зняло би частину напруги.
На тлі всіх цих проблем цілковитою дрібницею видається те, що наш Пенсійний фонд не готовий до адміністрування накопичувальної пенсійної системи технічно. Почнемо з найпростішого: в місцевих управліннях Фонду є проблеми з комп'ютерною технікою та програмним забезпеченням. Крім того, в Україні досі немає єдиного електронного реєстру пенсіонерів. Якщо уряд клопотатиме про залучення донорської допомоги, технічні проблеми можна вирішити. Якщо ні – ситуація ускладниться ще більше.
І все таки повертаючись до дня сьогоднішнього. Що саме побачать у своїх гаманцях пенсіонери в наступному році? Нагадаємо, що зараз вони отримують не менше 1130 гривень, при цьому очікується, що з 1 грудня мінімальна пенсія виросте до 1247 гривень, а протягом наступного року – збільшиться до 1400. Про це говорить і віце-прем’єр Павло Розенко, і глава Кабінету міністрів Володимир Гройсман.
Чому мінімальна пенсія в Україні нижча навіть за прожитковий мінімум, який становить 1600 гривень? Цьому існує своє пояснення. Річ у тім, що до 2012 року пенсії збільшували на 20% від зростання середньої зарплати по країні, але вже кілька років ця норма закону не діє. В результаті, за даними Міністерства соціальної політики, понад 7 мільйонів українців мають розрахунковий базовий розмір пенсії менше прожиткового мінімуму. Свого часу чиновники підрахували, що для "актуалізації" пенсій буде досить індексувати весь розмір пенсії на розмір інфляції.
Однак і цю індексацію призупинили в 2014-му році через різкий стрибок цін. Тим часом за два минулі роки рівень інфляції досяг 68,2%. Отже, мінімальну пенсію з 2014 до кінця 2015-го повинні були підвищити з 949 до 1596 гривень. А в цьому році – вже до 1787 гривень (за прогнозом міністерства економічного розвитку, інфляція очікується на рівні 12%). Проте, на даний момент мінімальна пенсія в Україні становить лише 1130 гривень.
Наступного року, обіцяє прем’єр Гройсман, на погашення дефіциту Пенсійного фонду планують виділити 160 мільярдів гривень. Очікується також, що надходження до ПФ зростуть за рахунок підвищення мінімальної зарплати. Саме це і дозволить підняти мінімальні пенсії на 300 гривень. Не будемо засмучувати Гройсмана тим, що на 1400 гривень (і навіть на 3200 – розмір мінімальної зарплати) прожити в Україні нині неможливо. Півтори тисячі гривень ледь вистачить на те, щоб не померти з голоду.
Теоретично уряд про це знає, але практично щоденний побут його членів і життя пересічного пенсіонера протікають у різних площинах. При чому площини ці – паралельні, а отже, згідно із аксіомою Евкліда, ніколи не перетинаються.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
