Журналісти Медіа агентства АСС поспілкувалися із чернівецькою психологинею Альоною Головіною про те, чи дійсно «не на часі», як святкувати без докорів сумління, а також про те, як спілкуватися із військовими, які не можуть розділити радість свята з рідними.
- Очевидно, що повномасштабна війна сильно змінила наше усвідомлення про нормальність та унеможливила повторення якихось наших звичок чи традицій, що були започатковані ще до 24 лютого 2022 року. Але часто спостерігається певне розділення у суспільстві – комусь не на часі, а хтось переконаний: треба жити тут і зараз.
- Дійсно, сьогодні ми з вами живемо в часи, які ми не вибирали свідомо. Ми не бажали, щоб наші дітки жили у війну. І звичайно, ніколи не можна бути готовими до втрат, до проживання горя, до проживання тих негараздів, невпевненості, невідомості, неможливості опиратися на своє життя і безпеку в повноцінному форматі.
Але наша реальність при цьому справді має декілька дуже поляризованих моментів. З одного боку є частина нас, українців, які вважають, що все життя, і свята, які належать до проявлення життя, не на часі. І є ті, які готові приймати, світити, бути теплими і говорити, що наше життя і свята на часі.
Звичайно, ми не говоримо про якісь шалені святкування, дивності, якісь надмірні речі. Тут йдеться про свята, де рідні зустрічаються, де є можливість приготувати щось смачненьке з любов'ю, побути в колі сім'ї, згадати тих, кого немає, поплакати, погорювати, побути з ними, тому що вони завжди залишатимуться в наших душах, в наших серцях.
Свята – це важливі людські ритуали підтримки миру, злагоди, тепла, внутрішнього формату. Увесь світ, все, що довкола, має віддзеркалення і основу в нашому внутрішньому світі. Тому, звичайно, кожен з нас має вибирати свою історію, яка буде йому близька та комфортна.
Наші новини є у Facebook
Альона Головіна
- Часто люди у соцмережах вдаються до булінгу, ображають людей, які обирають «не таку» на їх думку позицію. Як боротися із собою, якщо ти хейтер, а також як не реагувати на напади невідомих людей?
- Дуже хотілося б зауважити, що ті люди, які для себе особисто обирають зупинитися, не жити, скам'яніти, стати льодяними брилами, обирають дуже небезпечний момент. Бо наше тіло живе, наша душа жива, наші емоції живуть.
І якраз я та мої колеги говоримо і закликаємо кожного дозволяти собі залишатись такими: світитися теплом, ніжністю, повагою, пам'яттю, вдячністю всім тим, хто зараз не поряд з нами. Важливо якраз нести життя, жити далі, інакше ворог вже переміг нас. Значить він уже нас вбив психологічно, якщо ми дозволимо собі вмерти, залишаючись живими.
У кожного з нас свій вибір, свій світ, але є велика спільна реальність нашого народу. І на рівні колективного несвідомого, де ми всі пов'язані, кожен, хто теплий, добрий, кожен хто не скам'янів, є носієм кодів надії, віри, добра, людяності.
Це є великою задачею для нас – зупинити внутрішню війну, яка може жити в кожному з нас особисто. Парні війни в сім'ях, родинні війни в родинах і звичайно внутрішню національну війну, де є ті, які осуджують інших. Засуджувати дуже легко, засуджувати за різними ознаками, які не схожі на нас. Напевно те, що хочеться побажати людям, які знають, що вони схильні до цього, дозволити собі дослідити ці моменти, звідки корені цього сорому і бажання соромити інших.
Що таке сором? Я не такий.
Завжди в ситуації, коли ми соромимо інших, це означає, що ми соромимося всередині себе. І коли ми з колегами досліджуємо момент, звідки береться цей сором, там завжди є велика об'ємна фігура з нашого дитинства, в момент, коли ми були маленькими, і вона специфічними словами колись засоромила нас, налякала й ось саму цю ідею ми часто несемо далі у своє життя, до своїх дітей.
Тому звичайно хочеться подякувати всім, хто створив нас такими, якими ми є, але і побажати кожному можливості та сміливості дослідити ось ці моменти: чому я соромлю, чому я вважаю можливим втручатися в життя людей, особливо там, де є якісь милі теплі, добрі, людяні та живі речі.
Якщо дорослі стають дуже-дуже дорослими і втрачають контакт з внутрішньою дитиною, вони часто стають ось такими засудливими, тими людьми, хто винить, хто використовує такі моральності в якості агресивного посилу до інших. Це про злість, це про втрату контакту з внутрішньою дитиною, це про глибокі завдання повернути цей контакт і згадати, що доброго, ніжного, теплого було в нас колись дитинстві.
Тому так, нам з вами краще обережно на сьогоднішній день вибирати тих, поряд з ким ми з вами будемо святкувати. Якщо є ось така сильна поляризація, краще розділитися, є ті, які, наприклад, не святкують і для них це буде опорою.
Тож, давайте ми їх не будемо засуджувати і будемо приймати, що це їх вибір.
- Чимало людей обирають не святкувати з поваги до військових. А ще, мабуть, у кожній родині є ті, хто воює, як розділити із ними радість свята? Також є родини, які втратили своїх захисників та захисниць. Як тоді святкувати?
- Повага – це глибокі переживання вдячності, теплоти, прийняття до кожного військового, який зараз боронить нашу країну.
І якщо ми з вами зможемо згадати його, коли перебуваємо в колі сім'ї, чи коли ми зможемо з вами глибоко прожити хвилину мовчання з теплотою, ніжністю, великою вдячністю, коли ми зможемо з вами в реальному житті не ховати очей від військових, зможемо розуміти їх, бачити, підтримувати на тих рівнях, які нам доступні та недоступні - оце і буде нашою повагою. В побутових щоденних розмовах і взаємодіях з іншими людьми.
Розмови з військовими в цей момент, залежать від багатьох факторів. Ми пам'ятаємо, що вже багато втоми, злості, вони вже надивилися на такі ситуації, процеси, які, дай Боже, нікому з нас не відчути, не побачити. І спілкування залежатиме від тої людини, як вона сприймає.
Ми маємо бути готовими на те, що є втрата тепла, ресурсу, енергії. І тоді розмова буде залежати від того, що потрібно цій людині. Інколи потрібно просто вислухати, людина гнівається, кричить. Інколи хочеться пожалітися, поплакати, тоді ми жаліємо, приймаємо. Інколи людина розказує щось смішне, і ми теж підтримуємо її в цьому. Та основне - якщо стосунки не розірванні, якщо душевний зв'язок наявний, то ми можемо говорити про те, чим ми живемо, як ми живемо, на що ми сподіваємося, як ми любимо цю людину, як ми чекаємо, щоб це завершилось і як ми чекаємо, щоб вона була поруч, і ми взяли її за руку.
Для тих, чиї родичі, чиї люди, яких вони люблять, перебувають зараз на війні, є одна світла практика.
Уявіть, налаштуйтесь, будь ласка, глибоко продихайте, відчуйте себе в собі. Уявіть людину, яку ви любите, яка вам важлива, це може бути й друг, і кохана людина, і батько. Ця людина стоїть поряд з вами, тримає вас за руки. Можуть бути поряд ще люди, які вам важливі - дітки, собаки, ваша сім'я тощо.
І ось, ця людина іде, ви дивитесь на неї дуже теплим, світлим поглядом. Тримаєте її за долоні, прощаєтесь, намагаєтесь залишатись в добрі, у світлі, у вірі, можливості проявлятися кращими якостями, бо гірших якостей вже достатньо. І ось ви посилаєте від серця великий промінь світла, тепла. Дивитесь, як ця людина іде.
А далі вона вертається до вас. Цілісна, усміхнена. Звичайно, зі зморшками, втомою, звичайно, вона буде інша, але вона впевнено вертається до вас і знову дає вам свої долоні. Відчуйте шкірою, кожною клітинкою, душею, серцем цей процес, зафіксуйте його, і нехай це буде ваша візуалізація тоді, коли ви будете згадувати про цю людину.
Наступна практика, яку ми можемо зробити своїми серцями, така.
У моменти, коли складно, важко, коли здається, що все кепсько і все-все втрачено, уявляйте, як великі руки світлих сил, ангелів, творця, матері Божої, ніби як крила огортають ту людину. Не фіксуйтеся виключно на картинках, які нам, можливо, знайомі, уявіть світлі-світлі долоні, які загортають ніби в ковдру з нашої любові. І в кожен момент, коли нас покидає віра і надія, звертаймося до чогось, що більше ніж ми, і просимо огорнути ту людину нашою вірою, нашими побажаннями життя, цілісності і психічної, і душевної, і фізичної.
І третя практика, і для себе, і для тієї людини. Напишіть великого листа собі в момент, коли це все закінчиться, і ми знову будемо з цією людиною поряд, намагайтеся бути теплими, добрими, ніжними. І напишіть теплого листа тій людині, з теплими словами, які ви хочете сказати.
Це може бути реальний лист з конвертом, це може бути великий об'ємний лист у соціальних мережах.
Створюйте його напередодні Нового року, створюйте його кожен день, вписуйте все краще, що у вас є. І на Новий рік надішліть тій людині, яку ви любите, для того, щоб трошки світла, любові, радості, розгорнулися в тому місці, де б він або вона не були.
- Пані Альоно, що ви хотіли б порадити, сказати українцям напередодні свят?
- Пам'ятаймо, що ми — це ті, хто залишається стовпами добра, любові, світла і життя для тих, хто зараз не має такої можливості.
І нехай наших сил, віри, нашого тепла вистачить навіть для тих людей, які сьогодні засуджують, які агресивні, які не дозволяють іншим це все проявляти. Нехай вони теж тепліють. Адже маленький промінчик світла, набагато сильніший, ніж темрява, з якою ми з вами зустрілися.
Тож всіх зі святами й багато-багато приємних і радісних моментів на цей Новий рік і всі нові роки, які нас чекають.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Дякую, я вже з вами