У полоні мріяв про дім та солодощі: історія буковинського військового Дениса Шептуна

Днями на Буковину у Великокучурівську громаду повернувся військовослужбовець Денис Шептун, пише Медіа агентство АСС. Він провів у ворожому полоні пів року. У центрі села його вітали жителі громади. А згодом у місцевій школі відбулася зустріч.

Денисові 21 рік. Три роки тому він служив строковиком у ППО на Харківщині. А з початком війни підписав контракт. Після переведення у мотопіхотну бригаду став старшим стрільцем-оператором.

«Нас було четверо. Це був наш перший і останній виїзд. У Курахівському районі ми тримали оборону, засіли в будинку, де був хороший огляд. Прийняли кілька боїв. Найближче ворог доходив до нас на відстань 4 метри. Постійно кричали нам: «здавайтесь, нас багато!». Нашого одного поранило від вибуху гранати,  а через неможливість евакуювати – він помер. Ще двоє зникли – навіть не помітив як і куди. Сподіваюсь, вони живі, може в полоні», - розповідає Денис Шептун.

Коли ворожі солдати підійшли близько – хлопець знищив власні документи та зламав телефон, аби ворогу не дісталась жодна інформація.

Отримуйте новини в Telegram

«Я вистріляв всі магазини, думав - мені капець, мене уб’ють. Страшнувато було. Я вже лежав на підлозі, кулі літали у вікна, у стелю. Або полон, або загибель. Закурив цигарку – і відчував, що це моя остання. Та мене не вбили, а взяли в полон», - додав військовий.

Два тижні тримали у підвалі у цьому ж будинку, де взяли в полон. Дали дві банки тушкованки і літр води. Сказали – розтягуй як хоч, до тебе ніхто бігати не буде і носити їсти. Перед новим роком перевезли у тил – у якусь військову частину. Там побачив своїх побратимів. Потім був донецький СІЗО, а вже 13 січня перевели у колонію.

«Особисто мене били не сильно. Дісталося і через тату тризуба на шиї. Били по руках, по ногах. Перші три дні били. Змушували вчити гімн. Хто не вчив – теж били. За два тижні змушені були вивчити 30 пісень. Годували погано. Худли всі. Я теж втратив 24 кг – із 87 до 63 кг. Найбільше у полоні мрієш про дім та солодкого з’їсти. Про згущене молоко», - сказав Денис Шептун.

Хлопцю кілька разів говорили про можливий обмін – але щоразу відкладали це. Тому в день реального обміну – ніхто не повірив, що це серйозно.

Їх переодягнули у піксель, не нагодували, зав’язали очі та повезли на літак.

«6 травня 2025 ми побачили автобуси з українськими номерами. Радості не було меж, всі кричали, сміялись, плакали. Мій перший дзвінок був мамі, але вона не підняла. Потім подзвонив своїй дівчині. Вона мене чекала з полону. Мрію надалі закінчити службу і почати сімейне життя. Я вже провів три тижні реабілітації на Вінниччині, на щастя, не маю побоїв чи переломів. Зі здоров’ям все гаразд», - додав військовий.

У Великокучурівській громаді досі чекають з війни ще 21 хлопця, які не на зв’язку. На жаль, список загиблих з громади налічує 32 героїв.