Він називає себе енергетичним девелопером. З 2018 року Олександр Ганчев узяв участь у реалізації 14 енергетичних об'єктів, які вже працюють в енергосистемі України. А ще він доктор історичних наук і професор, який досі викладає. Ми розпитали, як він обирає технології, що отримає Буковина і що насправді купує людина, яка вкладає гроші в енергетику.
- Довідка. Олександр Ганчев — співзасновник Codex Energy, керівник девелоперського напряму. Відповідає за девелопмент, технічну реалізацію, запуск об'єктів та їхню стабільну роботу. В енергетиці — з 2018 року; брав участь у реалізації 14 об'єктів, підключених до енергосистеми України (дані Codex Energy). Доктор історичних наук (2021), професор (2023), автор понад 100 наукових і навчально-методичних публікацій. Викладає історію українського державотворення в Державному університеті інтелектуальних технологій і зв'язку.
— Пане Олександре, вас часто представляють як експерта із сонячної енергетики. Ви з цим погоджуєтеся?
— Не зовсім. Я енергетичний девелопер. Експерт працює з технологією, девелопер — з можливістю. Спершу ми вивчаємо локацію, електромережу, попит і ринок і лише після цього вирішуємо, що там має стояти: сонячна станція, накопичувач, гібридний комплекс, а в перспективі — і вітрова генерація. Я не прив'язуюся до однієї технології. Моє завдання як девелопера — створювати енергетичні активи, які відповідають потребам конкретного ринку, локації та енергосистеми.
— Що це означає на практиці?
— Я веду проєкт через увесь його життєвий цикл: ідея, локація, концепція, технічна та фінансова модель, залучення капіталу, будівництво, підключення, запуск і подальше управління. Звести електростанцію — це лише половина справи. Цінність з'являється тоді, коли весь ланцюжок працює як один механізм — від першої ідеї до комерційної експлуатації.
— Ви доктор історичних наук. Як історик опинився на будівельному майданчику?
— Мене завжди цікавили складні системи — як вони розвиваються та змінюються. В історії я досліджував, як економічні, соціальні та інституційні зрушення впливають на суспільство. В енергетиці я побачив шанс не лише аналізувати такі процеси, а й творити їх власними руками. У 2018 році я прийшов у сонячну енергетику і відтоді пройшов шлях від окремих об'єктів до системного девелопменту.
— Чим академічний досвід допомагає в бізнесі, а чим заважає?
— Він навчив мене дивитися на процеси не в межах одного року. Енергооб'єкт будують рік-два, а працює він 20–30 років, тож кожне рішення я оцінюю в довгій перспективі.
А от заважала звичка науковця збирати максимально повну інформацію. Бізнес вимагає діяти в умовах невизначеності. Я навчився відчувати момент, коли аналізу вже досить, щоб ухвалювати рішення.
— Що змінилося у вашому мисленні?
— Ставлення до відповідальності. Хибну гіпотезу в науці ти переглядаєш, а помилку в девелопменті вже не перепишеш. Тому кожну ідею я пропускаю через три запитання: чи реально її технічно втілити, чи має вона економічний сенс і хто відповідатиме за результат.
— Поговорімо про наш регіон. Як Codex Energy обирає, де будувати?
— Точно не за красою пейзажу. Головне — мережа: чи є вільна потужність, скільки коштуватиме й скільки триватиме приєднання. Ділянка з чудовим сонцем без економічно обґрунтованого приєднання не має жодної інвестиційної цінності. Найбільше ризиків проєкт отримує ще до початку будівництва, тому саме на цьому етапі ми найприскіпливіші.
— Що з'явиться в Чернівецькій області?
— Гібридний енергопарк: сонячна станція потужністю близько 6,8 МВт і система накопичення енергії ємністю 15 МВт·год. Потужність інверторів — близько 4,8 МВт. Панелі стоятимуть за схемою «схід — захід»: вони ловлять і ранкове, і вечірнє сонце, тож станція виробляє енергію рівномірніше протягом дня. Бюджет — €7,3 млн. Генерацію ми плануємо почати в третьому кварталі 2027 року. Генеральний підрядник — UNISOLAR, комерційну роботу з електроенергією та агрегування веде KNESS.
— Що це дасть звичайному мешканцеві Буковини?
— Накопичувач робить сонячну енергію керованою. Він заряджається, коли енергії багато, і віддає її в мережу, коли вона потрібніша, — наприклад, увечері. Для енергосистеми це означає більше гнучкості в регіоні. Я не обіцятиму, що один енергопарк розв'яже всі проблеми області, — так не буває. Але енергетична незалежність починається не з розмов про неї, а з конкретних об'єктів, які виробляють і накопичують електроенергію.
— Ваш перший проєкт — енергопарк «Болград» на Одещині. Чого він вас навчив?
— Того, що конфігурацію активу ми маємо оцінювати комплексно: генерацію, накопичення, мережеву потужність і комерційну модель одночасно. Спершу ми планували один накопичувач, але після фінальних розрахунків додали другий. Бюджет зріс, зате ми отримали більше гнучкості в керуванні електроенергією, і, за нашими розрахунками, економіка проєкту покращилася. Головний урок: найдешевше технічне рішення не завжди дає найкращий фінансовий результат.
— Минулої зими Росія, за даними Міністерства енергетики, пошкодила понад 9 ГВт генерації. Чому країні недостатньо просто відбудувати втрачене?
— Енергосистема має забезпечувати не певну кількість мегаватів, а баланс виробництва й споживання щосекунди і в кожному регіоні. Відновлення втрачених потужностей саме по собі проблему не розв'яже. Стійкість визначають диверсифікація генерації, пропускна спроможність мереж, маневрові потужності, накопичувачі та здатність швидко відновлювати роботу після пошкоджень.
— То майбутнє за великими станціями чи за малими в регіонах?
— Це хибна альтернатива. Атомна та інша керована генерація залишаться основою енергобалансу. Але надмірна концентрація потужностей створює системні ризики, особливо під час війни. Я бачу модель, де великі станції працюють разом із тисячами розподілених об'єктів. Така система складніша в управлінні, зате стійкіша до локальних ударів. І тут мало просто розкидати генерацію по регіонах — її роботу ми маємо узгодити з мережами та споживанням.
— Ви кажете, що сонце — не єдина відповідь на енергетичні проблеми України. Тоді яка?
— Сонце приваблює швидкістю будівництва й невисокими операційними витратами, але має добові та сезонні обмеження. Вітер частково доповнює його — вночі та взимку. Країні потрібне поєднання атомної, сонячної, вітрової, гідро- та керованої теплової генерації, когенерації й накопичувачів. Питання не в тому, яка технологія переможе, а в тому, яка їхня комбінація дасть найнижчу системну вартість надійного електропостачання.
Саме тому Codex Energy — не компанія однієї технології. Сонце, накопичення, вітер, гібридні системи — це інструменти. А мета одна: створювати сучасну енергетичну інфраструктуру України.
— Накопичувачі — це генерація?
— На мою думку, ні. Це окремий клас інфраструктурних активів. Вони не створюють енергію, а переносять її в часі й дають системі гнучкість.
— Codex Energy залучає приватний капітал через енергетичний кооператив. Що насправді купує людина, яка вкладає гроші в енергопарк?
— Не мегавати й не обладнання. Інвестор вкладає в майбутній грошовий потік, за яким стоять фізична інфраструктура, права на землю, приєднання до мережі та професійне управління. Ми створюємо не просто енергетичні об'єкти, а активи, до розвитку яких може долучитися приватний капітал. Енергопарк коштує мільйони євро — таку суму рідко хто вкладає самостійно. Кооператив дає змогу об'єднати кошти кількох учасників в одному реальному об'єкті.
— Для чернівецького проєкту ви називаєте мінімальний внесок від €20 000, орієнтир дохідності 16–20% річних у євро та щоквартальні виплати. Звучить привабливо. Де підводні камені?
— Почну з головного: це прогнозний орієнтир, а не гарантія. Фактичний результат залежить від запуску й роботи об'єкта, ринкових цін, стану енергосистеми та умов договору. Умови участі, порядок розподілу доходу та ризики визначає договірна документація — і її інвестор має уважно прочитати.
Я й сам не вважаю сьогоднішні високі доходи від цінового арбітражу надійною основою для прогнозу на десять років. Масове впровадження накопичувачів поступово зменшуватиме різницю між денними та вечірніми цінами. Тоді конкуренція зміститься в бік вартості капіталу, ефективності обладнання, якості прогнозування та професійного управління. Саме на цьому ми й будуємо модель.
— Як ви перевіряєте, що проєкт працюватиме не лише у фінансовій моделі?
— Кожен проєкт ми проганяємо через три сценарії: базовий, консервативний і стресовий. Аналізуємо ціни на електроенергію, вартість приєднання, деградацію обладнання, операційні витрати, можливі обмеження генерації. Найдорожча помилка в енергетиці — збудувати об'єкт, який працює лише на папері.
— Чому в енергетиці не працює принцип «швидко збудував — швидко заробив»?
— Станцію реально звести досить швидко. Але основні капітальні витрати припадають на період до першого доходу, а повернення інвестицій залежить від того, як актив працюватиме багато років. Інвестор має оцінювати не лише потенційний прибуток, а й ризик його недоотримати — особливо в умовах війни, мінливих цін і регуляторних змін.
— Які запитання ви радили б поставити будь-якому девелоперу, перш ніж вкладати гроші?
— Перше: наскільки проєкт готовий технічно та юридично, включно з приєднанням до мережі. Друге: на чому він заробить через п'ять років, якщо ринок зміниться. Третє: хто керуватиме активом після завершення будівництва. І окремо — просіть стресові сценарії. Якщо фінансова модель виглядає привабливо лише за сьогоднішніх високих цін, це не стратегія, а ставка на те, що кон'юнктура не зміниться. Ці самі запитання ми радимо ставити й нам.
— Що має змінитися, щоб приватний капітал активніше йшов в енергетику?
— Насамперед передбачуваність. Інвестор приймає високий ризик, якщо здатен його оцінити, але не може працювати з правилами, які постійно змінюються. Ринку бракує прозорих процедур приєднання, стабільних правил, доступного довгострокового фінансування та механізмів страхування воєнних ризиків. За моєю оцінкою, за базовим сценарієм приватні інвестиції в нові комерційні електроенергетичні проєкти у 2027–2030 роках можуть сягнути €6–10 млрд. Це не офіційний прогноз, а оцінка потенціалу, якщо ключові ризики поступово знижуватимуться.
— Тепер запитання до вас як до історика. Чому енергосистему не перебудуєш за рік?
— Історія індустріалізації показує: великі інфраструктурні трансформації — це не лише будівництво об'єктів, а одночасна зміна технологій, інституцій, ринків капіталу та моделей управління. Згадайте електрифікацію Європи у XX столітті: її успіх визначили не самі електростанції, а мережі, стандарти та єдині енергосистеми. Україна проходить схожу трансформацію, але у воєнних умовах. Нові потужності ми зведемо швидше, ніж налагодимо систему їхньої взаємодії. Історія вчить головного: інфраструктура визначає можливості розвитку держави, а енергетика — одна з її основ.
— Якою ви бачите енергосистему України у 2030 році?
— Децентралізованою, технологічною, конкурентною та глибоко інтегрованою в європейський ринок. Великі станції залишаться основою, але поруч працюватимуть тисячі незалежних виробників, накопичувачів і локальних енергокомплексів. Агрегатори та цифрові системи управління об'єднуватимуть їх у віртуальні електростанції. Ми маємо перейти від простого нарощування мегаватів до керованої, гнучкої та економічно ефективної енергосистеми.
— А де буде Codex Energy через десять років?
— Ми будуємо системну енергетичну компанію, яка не лише розробляє та зводить об'єкти, а й керує ними довгостроково. Стратегічна мета на найближчі три роки — портфель близько 100 МВт сонячної генерації та 300 МВт·год накопичення. У перспективі — 20–30 енергетичних активів із сукупними інвестиціями €100–200 млн.
Але масштаб для мене не самоціль. Я хочу, щоб Codex Energy показала, як професійний девелопмент, приватний капітал і сучасні технології створюють інфраструктуру, яка працюватиме для України десятиліттями. Енергопарк «Чернівці» — одна з цеглинок цієї інфраструктури.
*Показники дохідності в матеріалі — прогнозний орієнтир компанії, а не гарантований результат. Умови участі в проєкті, порядок розподілу доходу та ризики визначає договірна документація.
**На правах реклами
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Дякую, я вже з вами
