Замість антидепресантів - песики

У квартирі чернівчанки Оксани Носенко – справжній собачий зоопарк. Тут мешкають аж дев`ятеро песиків - чіхуахуа, довгошерсті тойтер’єри та йоркширські тер’єри. Господиня каже: тварини врятували її від депресії і стали найближчими друзями.  

- Песики з`явилися у мене в найважчий період життя. У мами стався інсульт, її паралізувала, а через рік вона померла.  Я дуже важко це переживала, думала, збожеволію. Аби якось розрадити, чоловік купив мені чіхуашку, - розповідає Оксана. – Я багато часу проводила з ним: годувала, піклувалася, гуляла… І біль від втрати найдорожчої людини потрохи вщухав. Потім у мого песика з`явилися цуценята – і сумувати стало ніколи. Та мені дзвінкий гавкіт у хаті подобався. Тому, мабуть, наших домашніх улюбленців ставало все більше і більше. Нині у нас вісім дівчаток і один хлопчик – Яша.

В оселі Оксани Носенко – чисто і затишно. Незважаючи на таку кількість песиків - жодного неприємного запаху. Єдине, чим ця квартира відрізняється від інших: тільки-но підійшовши до дверей, чути дзвінкий дружній гавкіт.

- Від цих собачок немає запаху, вони легко вчаться, мало їдять, - каже Оксана. – До того ж, люблять усе, що я їм пропоную: і овочі, і м`ясо, і спеціальний корм. Раз на тиждень обов`язкова процедура – купання. Йорків миємо трохи частіше, бо у них довга шерсть. Гуляємо двічі на день. Хіба що у сильний мороз залишаємося вдома. Хоча вони мають свій теплий гардероб.

Дев`ятеро цуценят - Дуня, Рафік, Яша, Манюня, Кнопа, Вєня, Лала, Боббі та Саніта – є повноправними господарями Оксанчиної сім`ї. Коли в господині поганий настрій, жоден із дев`ятьох не підійде до неї, не вимагатиме уваги чи прогулянки. 

- Саніта обожнює мого сина Андрія, - говорить жінка. - Коли син у школі, Саніта може сидіти непорушно у коридорі і дивитися на двері від самого ранку аж до його приходу. У цей час вона навіть нічого не їсть і не п`є. А тільки-но Андрій переступає поріг квартири, собачка наче оживає.

Звісно, таке господарство без нагляду залишати не можна. Тому родина Носенко давно відмовилася від тривалих подорожей. З посмішкою пригадують лише, як одного літа поїхали разом зі своїми чотирилапими друзями на водосховище в Касперівці.

- Ми зняли номер на тиждень. Але адміністраторові показали лише одного собаку (не хотіли його шокувати!). Коли він пішов, ми тихенько перенесли всіх песиків у номер. Залишили їх самих і пішли купатися. Та наші манюні не звикли залишатися без нас у незнайомому для них місці. Зчинили такий ґвалт, що адміністратор повернувся. Коли він перерахував цуценят, за серце схопився. Але, на щастя, нас із номеру не вигнав, - сміється Оксана. – Пізніше виявилося, коли ми приходили їсти, у кафе з’являлося більше клієнтів та замовлень. Відпочивальники звідусіль приходили подивитися на наших песиків.

Окрім того, що дев`ятеро чотирилапих стали справжніми друзями для Оксани Носенко, вони ще й допомагають їй одужати, коли хворіє.

- Собаки відчувають, коли у мене щось болить. Вони зализують рани, лягають на хворе місце, гріють його, намагаючись допомогти, - ділиться господиня чотирилапих. – Я недаремно називаю їх своїми антидепресантами. З ним ніколи не буває сумно. А важкі моменти переносяться значно легше! А ще вони – добрі лікарі. Скажімо, коли у мене поріз або мозоль – даю полизати своїм улюбленцям, і рана гоїться швидше. Мені здається, з їхньою появою у домі я стала здоровішою, веселішою та щасливішою.