Далі жінка пояснює, що одна людина не може справитися з навантаженням, і чому, відповідно, тато потрібен удома. Бо «є загроза безпеці, здоров’ю та розвитку дітей з інвалідністю» і просить органи влади «вибороти право дітей на батька».
Журналістка hromadske розбиралася, чому на службу батьків дітей з інвалідністю не беруть, але якщо потрапив - не відпускають. Як Юлія пробувала розв’язувати проблему, і що на рівні держави можна зробити вже зараз.
Чоловіка Юлії Василя призвали у 2023 році. На той час інвалідність дітей не була оформлена. Та й не було потреби. Батьки бачили якусь специфічність, затримку в розвитку Устима, але лікарі запевняли: це тому, що він народився на 36-му тижні вагітності (норма — близько 40 тижнів), і що хлопчик наздожене однолітків.
Проблеми виникли відразу, як тата мобілізували. Юлія згадує:
«Дворічний Устим застресував і перестав розмовляти через кілька днів, як чоловік поїхав. Чекав і шукав батька вечорами: у них був ритуал — тато після роботи купав його, одягав піжамку й вони займалися перед сном своїми чоловічими справами. Я не могла пояснити, куди тато зник, бо він іще малий. Він чекав на тата, а потім в один день просто перестав на мене реагувати, дивитись в очі, відзиватися, обертатись. Стан Василини теж погіршився, стала більш замкненою».
Юля запідозрила, що в її дітей аутизм. І зрозуміла, що треба оформлювати інвалідність. А це не так легко зробити, якщо в дітей цей розлад. У неї на це пішов рік.
Фахівчиня допомогла встановити інвалідність дітям через понад рік після того, як мобілізували батька. Та Юлія не встигла оформити документів про інвалідність дітей до 18 травня 2024 року. А саме тоді набули чинності зміни до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Зокрема, про це йдеться у 26 статті. До різного переліку сімейних обставин, що дають право на звільнення, додалася така:
«Виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов’язані її виховувати».
Тобто, якщо у дітей є, наприклад, мама, то тата не звільнять. Водночас немобілізовані чоловіки мають право на відстрочку за доглядом дитини з інвалідністю.
Жінка — сам на сам із проблемами дітей і війни.
Батькам чоловіка вже за 70 років, вони допомагають точково, бо мають свої проблеми зі здоров’ям.
Тим часом Василя після третього поранення визнали обмежено придатним. Його поранено в шию, він не може носити каску й бронежилет, відповідно, не може бути піхотинцем, як до цього. Щастя тривало недовго, Василя перевели на службу в новостворену бригаду на Полтавщині, він буває вдома раз на півтора місяця.
«Доброзичливці» пропонували Юлії владнати проблему звільнення чоловіка зі служби в різні способи: розлучитися, оформити собі інвалідність, навіть підкупити посадовців, щоб її позбавили материнських прав.
Вона написала листи в різні державні установи, зокрема й омбудсмену, щоб чоловіків, у кого діти з інвалідністю віком до 18 років, демобілізували.
Їй відповіли лише з Міністерства оборони: немає підстав.
Через шість днів написала, що продовжує голодування. Вона вимагає, щоб депутати ухвалили законопроєкт, а небайдужі підписали відповідну петицію. Якщо цього не відбудеться, надала список міжнародних інституцій, куди буде звертатися щодо порушень прав дітей і дискримінації військових родин. Також вона з однодумцями готова виходити на пікети під ВР.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
