Вони адаптувалися до умов буковинських лісів і поступово почали тут розживатися, пише ІА АСС з посиланням на Укрінформ. Кореспондент Віталій Олійник відвідав зоологічний заказник, поспілкувався із місцевими єгерями і лісниками, та, після тривалого очікування, зміг побачити стадо величних і прекрасних зубрів.
Дорога із Чернівців до заказника зайняла близько двох годин, хоча відстань туди із обласного центру складає близько 60 кілометрів. Але добру половину шляху потрібно добиратися не зовсім рівною дорогою, місцями горбистою місцевістю. На території самого заказника журналістів зустріли місцеві працівники мисливського господарства «Зубровиця», які допомагали нам побачити своїх підопічних.
«Зубри дуже полохливі й мають хороший слух. Крім того, їхній нюх вловлює мінімальний запах «чужинців». Тому потрібно знайти місцевість для гарного огляду та причаїтися», – говорить нам головний мисливствознавець ДП «Сторожинецький лісгосп» Руслан Рудий.
Місцеві єгері уже орієнтовно знають місця, де можуть перебувати зубри у вольєрі. Коли журналісти приїхали до них, вони вирахували, де може проходити стадо зубрів, та повели нас ближче до тварин. Сліди зубрів тут добре помітні. Послід навколо й обгризена кора дерев. Але щоб знайти і побачити цих тварин, потрібно докласти чимало зусиль. Спочатку добряче находитись, а потім причаїтись на годинку. І мінімум звуків та шуму.
«А зубри взагалі – агресивні тварини?», – запитую дорогою у своїх співрозмовників.
Дізнавайтесь інші новини Буковини.
«Ні, вони доволі миролюбні. Єдиний момент, коли вони можуть бути агресивними – це коли намагаються захистити своїх маленьких зубренят, тоді самки можуть зімітувати атаку. Але ніколи не нападають на людей. Хоча все одно потрібно завжди бути на сторожі. Адже дикі тварини – це дикі тварини. Проте, за всі ці роки у нас жодного разу не було випадків нападу чи навіть спроби нападу на лісників, єгерів або інших людей», – говорить районний мисливствознавець ДП «Сторожинецький лісгосп» із 40-річним стажем Сергій Чистов.
Після двогодинних пошуків і завдяки зусиллям єгерів, таки вдається побачити стадо самиць із малечею. Вони повільно, дуже обережно наближалися до нас, зупинялися і знову починали рух. А коли порівнялися з нами, то пришвидшились і пішли далі у лісисті гори. Як нам пояснили лісівники, зубри почули наш запах. Це було прекрасне видовище. Гадаю, навіть кілька хвилин спостерігання за цими величними тваринами вартували зусиль і часу, витрачених на їх пошуки.
За словами місцевих працівників, у різні періоди року зубри по-різному себе поводять. Влітку вони можуть гуляти усім стадом, можуть самки з телятами бути разом, можуть трохи розійтися. А в зимовий період самки з телятами тримаються окремо, три самці разом – теж окремо від самок.
«Нова самка, яку нещодавно привезли до нас, зараз тримається разом із самцями. Напевно, тутешні самки, які мають телят, поки насторожено до неї ставляться, адже переживають за молодих зубрів, не дуже підпускають до себе когось чужого. На все потрібен час», – додав Сергій Чистов.
Він був серед тих людей, хто від самого початку задумував існування такого розплідника та разом із єгерями брав активну участь у реалізації цього задуму.
Місцеві лісівники у середині 1990-х років нарахували близько 200 голів зубрів, які проживали у дикій природі Буковини.
Але через великі розміри ці тварини ставали досить легкою здобиччю для браконьєрів. Крім того, суворі зими та господарська діяльність того часу, яка часто суперечила інтересам екологічного балансу, призвели до того, що десятки тварин просто помирали від голоду і холоду. І станом на 2010 рік на території буковинських лісів залишилося всього близько трьох десятків цих могутніх тварин.
«Причин зменшення популяції є кілька, – пояснює головний мисливствознавець. – По-перше, у період 1995-1996 років у нас в області була найважча зима за останні понад сто років. Тоді десь від середини жовтня і мало не до кінця квітня були сильні сніги та морози. Тоді у буковинських лісах виявили близько 20 голів загиблих зубрів. Це лише те, що реально помітили лісники. Крім зубрів у нас тоді загинуло багато косуль, оленів, кабанів тощо».
Іншою причиною зменшення популяції цих тварин була деградація виду через споріднене схрещення. Поступово їхня відтворювальна спроможність почала знижуватись, слабшав молодняк, а відтак, менше молодих особин виживали і ставали дорослими зубрами, частіше почали хворіти і гинути дорослі тварини.
«Також немалу роль у зменшенні популяції зіграли, звичайно, і браконьєри. Таким чином, буковинська субпопуляція почала деградувати, і у нас станом на 2008 рік на території нашої області залишилося 32 зубри. Ми точно визначили їх кількість. Для цього розробили спеціальну програму, підключили науковців, екологів, лісівників, єгерів, громадськість. І протягом трьох років поспіль в один і той самий час, коли був свіжий сніг, ми кілька днів проводили поголівний облік зубра. Ми вирахували, що на території області було 32-33 зубри», – сказав Сергій Чистов.
Тоді виникла ідея збудувати вольєр, у якому можна було би розплодити зубрів і з часом відпускати їх на волю.
«Ми вирішили піти таким шляхом: побудувати великий вольєр, завезти з різних субпопуляцій України, за можливістю і з-за кордону, зубрів різних генеалогічних ліній, зробити генетичний резерв у кількості близько 15 голів, а вже отриманий здоровий, мішаної крові молодняк випускати у дику природу, в ті місця, де мешкає наша дика субпопуляція зубрів. Щоб вони зустрілися і почали жити разом у стаді, щоб протягом певного періоду часу помішали кров – і таким чином ми мали зберегти та збільшити буковинську субпопуляцію цих тварин», – продовжує пояснювати Сергій Чистов.
Почалося будівництво вольєра, яке тривало протягом трьох років. Буковинські лісівники використовували закордонний досвід, залучали до цього процесу й науковців. Спеціалісти Чернівецького університету зробили наукове обстеження тієї території, де планувалося побудувати вольєр для зубрів, зробили висновки, що ця територія підходить за всіма параметрами для такого будівництва.
Новини ІА АСС є у Viber
Таким чином, там побудували вольєр площею 80 гектарів. Звели величезну огорожу з дубових стовпів та металевої сітки, закопаної в землю на 30 сантиметрів та прибитої до цих стовпів – периметром 4 кілометри. Крім того, між стовпами протягнуто три рейки, щоб була видима перепона для диких тварин. Вольєр ізсередини обладнаний так званим електропастухом. Він облаштований для того, щоб зубри близько не підходили, не намагалися зруйнувати огорожу. За словами єгерів, коли невеличкий розряд струму вдаряє тварину один-два рази, вона більше близько до огорожі не підходить.
«Дуже багато сил і здоров’я поклали для будівництва цього вольєра. До цього процесу долучився увесь держлісгосп, обласне управління лісового і мисливського господарства, консультували і всіляко допомагали нам керівники управління екології, які через обласний бюджет оплатили купівлю п’ятьох зубрів», – зазначає Сергій Чистов.
Натхненник будівництва цього вольєра із сумом у голосі згадує, через що довелося пройти їхній організації, щоб запустити процес завезення зубрів у розплідник.
«Ми знайшли, що у Вінницькій області, на території Хмільницького лісгоспу, живе велика популяція зубрів у диких умовах, близько 100 голів. Ми з колегами домовились, що вони нам можуть відловити 10 голів. Але справа у тому, що це червонокнижний вид тварин, тому необхідно було отримати спеціальний дозвіл з Міністерства екології на відлов цих зубрів. Щоб цей дозвіл отримати, ми пройшли «сім кіл пекла». До того моменту, коли ми хотіли отримали цей дозвіл, протягом шести чи семи років Державна комісія академії наук із червонокнижних видів жодного разу не видавала дозволів на відлов.
Нам пояснювали різні причини цього, але факт залишався таким, що комісія не збиралася і не видавала нам дозвіл. Уявіть собі цей парадокс. Після цього ми «забомбили» Міністерство екології своїми листами, підключили Інститут зоології імені Шмальгаузена НАН України, ми підключили наших народних депутатів із Чернівецької області, ходили до них на прийоми, складали і надсилали листи. Вони також включилися у роботу. І, практично, за два роки такої нашої спільної роботи ми цю ситуацію «переломили»: нам першим в Україні за такий довгий період видали дозвіл на відлов і перевезення у наш вольєр із Вінницької області 10 голів зубрів», – розповів Сергій Чистов.
За його словами, усі ці роки працівники мисливського господарства шукали можливості завезти й інших зубрів до свого вольєра. Зокрема, вони налагодили співпрацю із Миколаївським зоопарком і національним природним парком «Сколівські бескиди», що на Львівщині. Саме з Миколаївщини привезли першого самця зубра, але для цього довелося звертатися аж у Фінляндію.
«Поки ми боролися із бюрократією на отримання дозволу про відлов вінницьких зубрів, ми не втрачали даремно часу і знайшли можливість купити у Миколаївському зоопарку самця зубра. Для його відлову дозволу отримувати не потрібно було, адже це їхній зубр. Ми їм усе розписали, для чого нам потрібна ця тварина, що ми хочемо відновити популяцію зубрів. Їм це сподобалося, і вони погодилися», – продовжує чоловік.
Але працівники звіринця теж не могли просто так його віддати. Адже цей зоопарк входить в асоціацію європейських зоопарків (EAZA – Європейська асоціація зоопарків та акваріумів – ред.) і практично щодо кожного виду, кожної групи тварин є координатор, який може видавати дозвіл на продаж тієї чи іншої тварини. І ось зубрів вів координатор із Фінляндії Даглас Річардсон.
«У зоопарку нам сказали, що якщо ми йому напишемо і він дозволить, то вони віддадуть нам зубра. Ми знайшли електронну адресу Річардсона, написали йому листа, переклали англійською і надіслали. Тривалий час він не відписував, нам довелося нагадати ще раз про це. Він приїхав у Миколаїв, подивився на того молодого самця зубра – і врешті-решт дав нам дозвіл на його перевезення. До честі керівництва зоопарку, зубра нам віддали за суто символічну ціну. Таким чином, ми привезли першого зубра у наш вольєр із Миколаївського зоопарку. Це був півторарічний самець на кличку Мурза.
- Ось можете собі уявити, який ми шлях пройшли для того, щоб розпочати таку, здавалося б, необхідну і престижну для держави справу, як відновлення популяції зникаючого виду тварини. Але на кожному кроці нам доводилося долати ці бюрократичні перепони, – згадує Сергій Чистов.
І за цей увесь період до 2021 року включно у заказник «Зубровиця» завезли частину зубрів із Хмільницького лісгоспу, ще одну самку із Миколаївського зоопарку, крім того, знайшли одного самця німецької крові у національному парку «Сколівські бескиди», що на Львівщині. І наразі тут зібрали три генеалогічні лінії зубрів, які проживають у вольєрі – 10 дорослих тварин і три особини молодняка, які народилися вже на території заказника.
Місцеві єгері запевняють, що кормова база у зубрів хороша. Лісники заготовляють на зиму сіно, сіють різнотрав’я, підгодовують тварин кукурудзою тощо.
«Зубри – це травоїдні тварини, ровесники мамонтів, які харчуються близько 70 видами чагарникової трав’яної рослинності. У нас вони на 95% годуються природними кормами. Але у зимовий період, як цього року, багатосніжний, ми їх підгодовуємо сіном, купуємо зерно, кукурудзу, овес, мінеральну підкормку. Таким чином, щоб підтримати тварин», – зазначив головний мисливствознавець.
За його словами, у дикій природі зубри народжують у середньому раз на три роки. Проте, буковинські єгері стверджують, що деякі самиці їхнього вольєра, які уже давали перше потомство два роки тому, можуть на осінь знову розродитися.
Перше потомство молодих зубрів, які народилися у розпліднику, планують випустити на волю вже цієї осені. Саме у те місце, де мешкають буковинські дикі зубри.
«Наразі ми співпрацюємо з екологічними волонтерами, які планують виготовити спеціальні ошийники нового покоління для зубрів. Для того, щоб можна було вже спостерігати за міграцією популяції диких зубрів. Ми зможемо побачити, чи усі наші зубри мешкають лише на території лісів Буковини, чи переходять у Румунію або інші області України», – додав прессекретар Управління лісового та мисливського господарства Чернівецької області Ростислав Бузило.
Віталій Олійник, Чернівці
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
.r575x340.jpg)
