«Відчуття дому — це і є справжня інтеграція ВПО»: як активні переселенці Чернівецької області допомагають розв’язувати гострі питання

Налагодити життя на новому місці, здолати проблеми та краще зрозуміти потреби ВПО вдається завдяки взаємодії місцевої влади, громадського сектору та активних переселенців. Про це розповів Микола Дубець, регіональний координатор програми «Єднання заради дії», що впроваджується міжнародною організацією IREX в Україні разом з українським благодійним фондом «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» та за підтримки Державного департаменту США.

Чернівці стали одним із перших міст, де після початку повномасштабної війни створили Координаційну раду з питань внутрішньо переміщених осіб. Що таке Рада ВПО нині і як вона працює? 

На сьогодні — це дієвий інструмент допомоги переселенцям, які живуть у Чернівецькій громаді. Це потужне об’єднання небайдужих людей, які працюють на громадських засадах і допомагають місцевій владі виявляти та розв’язувати питання ВПО, захищати їхні права та інтереси. Рада ВПО — це активісти, які переймаються проблемами людей. Тих, хто лишився без житла, вимушено виїхав і зараз хоче відчувати, що про них не забули й не кинули напризволяще.

Яка зараз ситуація з ВПО в регіоні?

На початку року у нас були зареєстровані понад 80 тисяч ВПО, влітку — 77 тисяч. Зараз людей, які вимушено залишили домівки, ще менше. Ця ситуація динамічна — хтось виїжджає зі сходу та півдня України, до нас прибувають евакуаційні потяги. Хтось залишається, дехто прямує за кордон. Є також люди, які повертаються назад.

Які головні потреби переселенців? 

Одним із болючих питань лишається працевлаштування. Чернівецька область не той регіон, що міг би похвалитися високим рівнем заробітної плати. Тоді як більшість вимушено переміщених осіб — зі сходу України, а це промислові регіони. 

Візьмемо, наприклад, Маріуполь. Люди працювали в портовій сфері, мали високу заробітну плату. Що їм можуть запропонувати Чернівці? Наша область невелика, порту нема, великих промислових об’єктів також.

Молодь швидко влаштовується у сферу обслуговування, а зі старшим поколінням ситуація складніша. Деякі люди не готові перенавчатися, маючи стаж і навички у своїй галузі, а роботодавці не готові чекати. 

Потрібні програми перенавчання і професійної освіти. Це намагається робити Державна служба зайнятості. Також там пропонують гранти на відкриття власної справи. У нас є переселенці, які започаткували свій бізнес. Але, знову ж таки, це здебільшого сфера обслуговування, а не виробництво. Водночас окрім безпеки, переселенцям ще треба мати роботу, щоб забезпечити себе і родину. 

Яка ситуація з іншими нагальними потребами, такими як житло та муніципальні послуги? 

У нас немає проблем з середньою освітою, діти ВПО ходять до шкіл так само, як і  місцеві. А от з садочками є певні складнощі. Місць бракує, але ця ситуація стосується абсолютно усіх, не лише переселенців, і характерна для багатьох регіонів країни.

Щодо житла було б неправдою сказати, що всі ним забезпечені. Люди орендують помешкання. Також у місті виділили земельні ділянки, де за підтримки міжнародних фінансових організацій будують багатоповерхівки. Люди стоять у черзі на отримання житла як тимчасового, так і у приватну власність. Є певні критерії щодо вимушено переміщених осіб — вони мають бути інтегровані в громаду. Також пріоритет надається родинам захисників. Не можу сказати, що все гладко, але й напризволяще нікого не кидаємо. 

Розкажіть про досягнення Ради ВПО, що вдалося змінити за час роботи?

Рада ВПО вивчала місцеві програми соціального захисту та виявила, що переселенці не можуть скористатися деякими з них. Тобто була певна дискримінація. 

Спершу розв’язали питання безплатного проїзду дітей з-поміж ВПО, які відвідують садочки й навчальні заклади. Бо раніше пільговий проїзд мали лише місцеві діти. Потім до Ради ВПО звернулися щодо пільгового проїзду людей похилого віку, які користуються громадським транспортом, щоб доїхати до пенсійного фонду, медичних закладів. Це так само вирішили. 

Також Рада ВПО порушила питання зубопротезування і лікування, оскільки була така місцева програма. Вони запропонували внести до програми ВПО. Не всі представники органів місцевого самоврядування підтримали цю пропозицію. Але була створена робоча група, яка вивчила ситуацію і виявила потребу допрацювати програму. І у результаті є рішення. Тепер переселенці мають таке ж право на безплатне протезування і лікування зубів, як і мешканці громади. 

Місцевий департамент соціальної політики дуже дієвий. Так само активні та небайдужі й люди з-поміж ВПО. Тут дійсно є співпраця між громадським сектором і органами місцевого самоврядування — щоб виявляти проблеми й розв’язувати їх. Члени ради не просто відвідують засідання, вони активно долучаються до обговорень, вносять зауваження та пропозиції, які вдається реалізувати. 

Зараз з відділом освіти Рада ВПО працює над тим, щоб у більшості шкіл з’явилися групи продовженого дня. Адже батьки, які працюють, не можуть забрати дитину посеред робочого дня. Ми розуміємо, що для цього потрібен вчитель чи помічник. І якщо це буде на платній основі, то кошти має отримувати сам навчальний заклад. Тобто є над чим працювати. 

Які плани подальшої роботи? 

Будемо  ділитися досвідом і напрацюваннями з іншими Радами ВПО, підтримувати активних переселенців Чернівецької області, проводити спільні заходи, інформувати про грантові та освітні програми. 

А також Рада ВПО планує долучитися до пошуків розв’язання житлового питання, нині воно одне з найважливіших. Треба відходити від місць компактного проживання до більш довгострокових рішень. Левова частка людей і досі живе в гуртожитках, куди їх поселили на початку повномасштабної війни. Тимчасове житло дають і тим, хто приїхав порівняно недавно. У нас є місце компактного поселення, але зрозуміло, що це не ті умови, в яких повинні жити люди. 

Чернівецька міська рада виділила земельні ділянки, залучені кошти від міжнародних організацій і триває будівництво багатоквартирних будинків. Введення в експлуатацію планується на наступний рік. Рада ВПО братиме активну участь у засіданнях, щоб разом вирішити, хто найперше має отримати житло, адже є певні критерії.

І ще хочу сказати не лише про плани, а й про бажання — щоб нарешті запанував мир і люди могли спокійно почуватися не тільки тут, але й по всій Україні. Хочу, щоб війна скінчилася перемогою і всі українці почувалися як вдома. 

Дім — це місце, де спокійно дітям та сім’ї. Де ти можеш не переживати за безпеку, планувати свій день, не мати повітряних тривог та сумних звісток з фронту про полон або загибель близьких. Тож чекаємо миру й перемоги. 

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Отримати безоплатну юридичну допомогу та ознайомитися з корисними матеріалами для ВПО можна на сайті програми «Єднання заради дії». 

* Єднання заради дії — це програма, яка надає внутрішньо переміщеним особам можливість стати лідерами у питаннях згуртованості громади, очолити структури підтримки, підвищити їхню стійкість та сприяти національному відновленню України.

Ця стаття стала можливою в межах програми «Єднання заради дії», що впроваджується міжнародною організацією IREX разом з українським благодійним фондом «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» та за підтримки Державного департаменту США. Вміст є виключно відповідальністю українського благодійного фонду «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» та необов’язково відображає погляди IREX та Державного департаменту США.

Партнерська публікація