Історії молодих керівників, які осучаснюють життя в селах (ВІДЕО)

Наймолодші сільські голови в Україні власноруч за невеликий проміжок часу доклали чималих зусиль задля покращення життя мешканців своїх населених пунктів.

Село Котиківка 

Ще в 2014 році Іван Вережак був головою громадської організації у містечку Городенка, і створював спільно з іншими організаціями громадські простори. Якось до нього підійшли місцеві жителі села Котиківка Івано-Франківської області, і запитали, чи міг би він організувати в рідному селі дитячий майданчик.

Іван Вережак прийшов на сесію сільської ради, на якій подав це звернення. Всі депутати проголосували, і висловилися, що це гарна ідея. Стояло питання щодо 20-25 тисяч гривень – суто на матеріали.

Проте, через тиждень попередній сільський голова Котиківки сказав йому, що та ділянка вже зайнята, відповідно, не можна буде збудувати дитячий майданчик. Якщо ти не можеш достукатися до влади, ставай нею. Саме так вирішив Іван Вережак, і в 28 років переміг на виборах сільського голови. 

Івану Вережаку 33 роки, він закінчив мехмат, але як його однокурсники айтішником не став, тому що відчув своє покликання у громадській роботі. Працював у Великій Британії, однак вже п'ятий рік успішно працює на благо українського села. До речі, майданчик він таки поставив. Відтепер шматок біля сільської ради є центром веселощів місцевої дітвори.

Крім того, в селі нещодавно встановили і футбольне поле зі штучним покриттям, а згодом там з'явилися три автобусні закриті зупинки. До речі, робили їх сільські умільці, з місцевої скарбнички взяли лише гроші на матеріали. Також освітили майже всі вулиці, і покрили асфальтом половину сільських доріг.

Знаєте, звідки я знайшов гроші – та, як мінімум, нічого не крав і не приховував. Спершу бюджет був 800 тисяч, наступного року – один мільйон, а цього року – два мільйони, і ми їх майже витратили,
– пояснив Іван Вережак.

А на те, що не вистачає, сільський голова не соромиться просити. Зазвичай із бюджету він бере гроші лише на матеріали, а потрібні речі створюють самі котиківчани. У 2019 році в будинку культури відкрили спортивний зал і фітнес-центр. Усі тренажери зроблені місцевими ковалями, а метал закуплений за гроші сільради. 

Зал безкоштовний, як і всі фітнес-програми. Для Івана Вережака здорове життя села – це не тільки тягання штанги, але й чисте довкілля. Він навчив односельчан сортувати сміття. Зібраний пластик віддають місцевому бізнесмену, а той купує для села потрібні матеріали, наприклад востаннє придбав ялинки для території церкви.

Такі темпи розвитку Котиківки подобаються не всім. "До мене телефонував один із представників керівників тіньового бізнесу в районі. Вони мені сказали, що бачать, як я швидко й активно займаюся селом, тому запропонували поїхати в Буковель і в певній компанії вони б мені розповіли, як правильно бути сільським головою. Це стало першим маркером, і це про те, чому ти йдеш вулицею, бачиш, що дещо можна давно було зробити в селі, а цього немає", – розповів Іван Вережак. 

У Івана є мрія – зробити Покуття туристичним. Втім, жахливі дороги цьому не сприяють. Однак, щоліта сюди таки приїздять на кінофестиваль під відкритим небом. А ще чоловік запрошує різних іноземних волонтерів, які допомагають усім охочим вивчати англійську мову.

Села Дроздовичі і Галичани

За сотні кілометрів від Котиківки живе наймолодший сільський голова в Україні Олег Карапінка. Йому – лише 24, і з 2016 року він керує Дроздовичами та Галичанами, що на Львівщині. Його діяльність теж починалася із громадської. До головування він працював в народному домі, організовував всілякі заходи.

Хлопець зазначає, що ніколи не планував бути сільським головою, однак обставини склалися зовсім по-іншому. Його кандидатуру в селі Дроздовичі підтримало 400 виборців із 415. Господарювати він, звичайно, вміє, а юридичні та земельні питання , сільський голова був змушений швидко вивчити.

Зізнається, вичитував усі документи і закони, щоб нічого не пропустити. На відміну від свого франківського колеги, Олег був змушений змінити всіх працівників сільської ради. Наступним кроком взявся за модернізацію села. 

Спершу ми перекинули гроші, виділені на ремонт сільради, на будівництво системи відеоспостереження та фіксації. Для села – це дуже потрібна справа, тому що вже були пограбування. Завдяки цій системі, вже навіть один злочинець сидить у в'язниці,
– зазначив Олег Карапінка. 

Камери встановлені у всіх важливих точках сіл Дроздовичі та Галичани. У кабінеті голови є великий екран, і що відбувається в цих населених пунктах, Олег може бачити не виходячи з-за свого робочого місця. 

Також у селах доставили 40 опор на вулицях, де їх бракувало, і замінили старі лампи на LED. Так вдалося зекономити, тому за електроенергію села платить лише дві з половиною тисячі гривень, а до того – по п'ять-шість тисяч. Втім, як змінюється село, найбільше помітно на центральних вулицях. 

Ми побачили, що центральна вулиця в селі Галичани, через яку проходять всі урочисті події, перебуває в поганому стані. Тому вирішили подати це в обласну раду на фінансуванні, і дякувати Богу, воно пройшло,
– прокоментував сільський голова.

Олег Карапінка розповів, що також було розроблено проєкт дороги в селі Дроздовичі, і вже в 2020 році його було зреалізовано, але з державного фонду. 

У Дроздовичах і Галичанах є власний тренажерний та спортивний майданчик, оновлена роздягальня у спорткомплексі, а ще до кінця року мають встановити три дитячі майданчики. Звичайно, є і невдачі. 510 гектарів водойми, які належить селу, але використовуються "Львівським облрибокомбінатом", повернути у власність села не вдалося.

Як і доасфальтувати всі комунальні дороги: на балансі всього 15 кілометрів, однак вдалося привести до ладу лише два. Сільський голова чесно зізнається, що не можна все встигнути. Зокрема, його попередники мали по п'ять років, а в нього лише три, два з половиною яких уже пройшли.

Ще одна особливість молодого сільського голови – усе має бути відкритим. Тому всі обговорення Олег проводить у фейсбуці. Так, скандал з одним із нечесних підприємців, який засіяв 18 гектарів поля запасу села без оформлення документів, перейшов з поля у віртуальну реальність. Тепер зі сторінки сільського голови всі можуть дізнатись, як починався і розвивався конфлікт. 

Один із постів Олега Карапінки: відео

Село Велимче

Завдяки молодій і тендітній жінці Анастасії Павлович класи для першачків Велимчанської школи повністю забезпечені всім, чого вимагає НУШ. І ні, вона не благодійник, а сільська голова села Велимче Волинської області. Їй лише 26, і вона вже стала наймолодшою жінкою-керівницею об'єднаної громади, до речі, найбіднішої за статистикою в Україні. 

Стати сільським головою Анастасія хотіла, аби спробувати свої сили, а потім зрозуміла, що може змінити все на краще, тому вирішила головувати над об'єднаною громадою. Відзначає, що мешканці відреагували прийнятно на її кандидатуру. 

У нас під час виборів була теза, що молодим дорогу, люди всіляко підтримували. Можливо, навіть той факт, що тоді мені було 24 роки, зіграв у плюс, тому що мої опоненти були доволі старшими. Звучали різні фрази стосовно досвіду, але, в цілому, для людей це був такий фактор, який свідчив, що є нове бачення і нові напрямки розвитку, 
– розповіла Анастасія Павлович. 

Вона, як і решта молодих та прогресивних, запевняє, що хоч є і небагато грошей, але і за них можна змінювати село на краще. Було б бажання і трошки креативу. За два роки Анастасія освітила 12 кілометрів. Також громада має власну амбулаторію власну амбулаторію – це, звичайно, тягар фінансовий, втім жінка змогла все подолати. Тож тепер їхнє село має свій медичний заклад.

Також у приміщенні медичного закладу є фізкабінет із комплексом процедур, що для більшості  сіл – рідкість. Працівникам зберегли роботу, а понад 2600 пацієнтів уклали декларації з лікарем не в районі, а у своєму селі. Зарплата сімейних лікарів зросла. 

На місці проводять вакцинації, видають лікарняні листки й працюють над тим, щоб впровадити програму "Доступні ліки". Є навіть свій стоматолог. Тож у виграші всі. Втім, модернізація медичного та шкільного сектору – не єдині пріоритети молодого сільського голови. 

У нас уже розроблені проєкти будівництва центру культури і розвитку особистості, є проєкт на утеплення і перекриття навчально-виховного комплексу. Наступні роки в нас будуть спрямовані на розвиток дорожньої інфраструктури, покращення якості доріг. У нас зазвичай всі дороги – ґрунтові, вони потребують капітальних вкладень,
– пояснила Анастасія Павлович.

Молода очільниця села зазначила, що буде намагатися залучати інвесторів, а також планує працювати як із державою, так і з областю. До об'єднання бюджет двох сіл становив 600 тисяч гривень, після – лише власні надходження громади становлять три з половиною мільйони гривень, а разом із субвенціями – 27 мільйонів. Такий фінансовий ривок вдалося забезпечити саме завдяки створенню ОТГ, яка передбачає податки на доходи з фізичних осіб. 

Якщо голова громади укладе угоду з інвестором, який хоче вирощувати баштанні культури й обіцяє 200 робочих місць, то власні надходження наступного року пані Анастасія прогнозує до п'яти мільйонів. Такий успіх фінансисти називають нонсенсом. 

Анастасія, Олег і Іван опинилися на своїй посаді, тому що хотіли змінювати. Вони кажуть, що їх часто звинувачують в тому, що вони примушують інших працювати, і що викорінюють "совок" своїм прикладом, а ще їм закидають мрійництво, однак саме ці мрії зробили їхні села відомими і прогресивними. 

Джерело: 24 канал