Як працює недержавна освіта Грузії, Вірменії та України? 5 історій з приватних шкіл

Так склалося, що останні пропонують альтернативу, яка дозволяє усунути цю проблему з перших місяців навчання. Увесь секрет – у підході до учня, побудові комфортного освітнього простору, налагодженні процесу та використанні альтернативних методів викладання.

Свобода, мотивація, змагальність, робота в команді, творчість є невід’ємними складовими освітнього процесу в приватних школах. І незалежно від методик, за якими працює конкретна школа, принципів побудови освітнього процесу, наповненості класів і матеріального забезпечення в усіх прослідковується спільне – дитиноцентризм. І це стало для приватних навчальних закладів правилом ще задовго до реформування державних програм.

Директори приватних шкіл викладають у першачків, ходять разом із учнями в походи, навчають без поділу на класи, максимально залучають до творчої ручної праці, будують освітній процес навколо проєктної діяльності. Цей ланцюг прикладів можна продовжувати довго, аби описати приватну освіту Грузії, Вірменії та України.

Ми побували у кількох приватних школах, поспілкувалися із батьками, вчителями та директорами, аби дізнатися, як функціонує приватна освіта в цих країнах, та розповісти вам.

ГРУЗІЯ

У Грузії держава надає школяреві право вибору, де навчатися: у державній чи приватній школі. Рівне право на здобуття освіти забезпечується завдяки тому, що на початку навчального року кожен школяр отримує ваучер від держави. І хоч повністю навчання у приватній школі сума ваучеру не покриває, він може стати хорошим «стартовим капіталом». 

Руставі

«Усе починається з любові», – з таких слів розпочинається розповідь директора приватної школи «Реца» Вахтанга Абаішвілі про підхід до учнів. Цей навчальний заклад розташований у місті Руставі, неподалік від столиці Грузії Тбілісі.

«Реца» у перекладі з грузинської означає «начебто». «Наче школа» – так і називає пан Вахтанг очолюваний ним навчальний заклад . «Реца» – одна з перших приватних шкіл у Грузії. Вахтанг Абаішвілі заснував її аж у 1991 році. Свого часу він сам працював учителем у державній школі. Саме там і «надихнувся» на відкриття власної – приватної.

«У часи СРСР я працював у радянській школі, – пригадує пан Вахтанг. – Був неприємно вражений тим, що там не поважають учня. Спочатку вирішив створити окремий клас. Згодом він переріс у школу».

У 1991-му школа набрала 27 школярів-першачків. Сьогодні «Реца» налічує вже 303 дитини. Кожного з них директор знає по імені. Каже, що особисто викладає першокласникам абетку, аби мати змогу з ними познайомитися. А ще «підпрацьовує» водієм. Заклад має шість власних транспортних засобів, на яких школярів забирають у школу і відвозять додому.

Школа розташувалася у приміщенні колишнього профтехучилища. Навчання тут вартує 1500 ларі на рік (500 доларів). І хоча матеріальне забезпечення школи подекуди бажає бути кращим, навчальний заклад «підкуповує» учнів та їхніх батьків іншим: дбайливим ставленням. Загалом із тутешніми школярами працюють 57 педагогів.

«Для мене дуже важливо, щоб між дітьми і вчителями були гарні стосунки. Щоб у школі діти знайшли самі себе. А для цього треба любов і ще раз любов. Без неї нічого не буває» – переконаний Вахтанг Абаішвілі.

Ще одна родзинка навчання у «Реца» – регулярні походи в гори. Пан Вахтанг обожнює подорожі, тож часто мандрує разом зі школярами. Говорить, що це дозволяє дітям краще познайомитися, навчитися взаємодіяти, допомагати одне одному. У гори йдуть навіть найменші: учні 1-2 класів.

«Батьки школярів молодших класів настільки довіряють адміністрації школи та старшокласникам, що з легкістю відпускають дітей у гори. Хоча там інколи навіть мобільного зв’язку немає», – додає пан Вахтанг.

«Син уже не міг дочекатися завершення канікул», – ділиться жителька Руставі Мака Самхарадзе. У коридорі вона саме очікує на чотирикласника Сабу. Окрім сина, в 10 класі цієї ж школи вчиться її старша донька. А ще одна її донька вже завершила навчання і нині здобуває вищу освіту в одному з грузинських приватних вишів.

«Донька завершила школу успішно. За підсумками тестування отримала від держави грант у розмірі 70% (на навчання у ВНЗ, – ред.) . Мені подобається ця школа тим, що тут дають рівень знань, який дозволяє додатково не платити репетитору. Тобто знань, отриманих від учителів у школі, достатньо для успішного складання тестування», – каже пані Мака.

Тбілісі

16 вересня (а саме в цей день у Грузії починається навчання) розпочала 25-ий навчальний рік і приватна школа «Шавнабада». У Тбілісі вона функціонує з 1995 року. Нині тут 850 школярів. З ними працюють рівно сто вчителів.

Навчальний заклад вражає своєю сучасністю: комп’ютеризована вчительська кімната, добре оснащені лабораторії, підбір кадрів через HR-менеджера і навіть сформована база кадрового резерву на випадок появи вакансій.

Серед переваг навчання у приватній школі її директор Авто Абдушелішвілі називає кількість учнів у класі. Так, у «Шавнабада» їх не більше 18-ти. Тоді як у державних школах – удвічі більше.

Ще серед плюсів також опанування додаткових предметів за бажанням батьків.

«Наприклад, вивчення іноземних мов. У державних школах вивчати першу іноземну мову починають у молодших класах, другу іноземну – у 5-му класі, а третьої – взагалі немає. У нашому випадку першу іноземну мову, англійську, учні починають вчити у 1 класі . Російську ми починаємо вчити у 4 класі. Німецька починається у 7 класі. Також маємо предмети, які взагалі не вивчають у державних школах. Наприклад, менеджмент і економіка, які дуже популярні серед учнів», – розповідає директор школи.

Керівник закладу пишається результатами своїх школярів: із 27 випускників цього року грант від держави на навчання у вищому навчальному закладі отримали 24 абітурієнти. А до цього два роки поспіль гранти від держави отримували всі випускники школи. Це стало можливим завдяки успішному складанню підсумкових іспитів після завершення школи.

«Наші учні не потребують додаткових репетиторів для підготовки до підсумкового тестування. Лише коли в батьків бракує часу на контроль за виконанням домашніх завдань, ця роль може покладатись на репетитора», – пояснює Авто Абдушелішвілі.

Вартість навчання у школі – 4000 ларі (1300 дол.) на рік. Така плата дозволяє не лише регулярно оновлювати матеріально-технічну базу, а й залучати висококваліфікованих учителів. За свою роботу у школі педагоги отримують на 200-300 ларі більше, ніж в державних навчальних закладах.

Загалом у Грузії 228 приватних шкіл. Освіту у них здобувають близько 11% учнів. Фінансуються ці навчальні заклади із двох джерел. Перше – це ваучери учнів у розмірі 300 ларі (100 дол.) на рік, які держава надає на початку кожного навчального року. Тож у вересні разом із учнями до приватних шкіл приходить і часткове державне фінансування. Друге джерело – внески батьків. У кожній приватній школі ця платня є різною. Вона залежить від розташування закладу, кваліфікації педагогів, матеріального забезпечення тощо.

За словами фахівця з освітніх питань Грузинської коаліції «Освіта для всіх» Реваза Апхазави, приватні школи дотримуються програм Міністерства освіти.

«Кожна приватна школа проходить авторизацію. Це все для того, щоб держава могла контролювати мінімальну якість освіти. І приватні, і державні навчальні заклади мають дотримуватися національного навчального плану. Частина предметів є обов’язковими. Приватні школи не можуть, наприклад, виключити із плану історію Грузії, однак за бажанням можуть додати ще якийсь предмет», – говорить пан Реваз.

Навчання у грузинських приватних школах приваблює батьків більш уважним ставленням до учнів, а також якістю освіти. Завдяки тому, що освіта у приватних школах є платною, навчальні заклади мають можливість залучити до роботи більш кваліфіковані кадри. Тож часто, витрачаючи кошти на навчання у приватній школі, батьки економлять на іншому – заняттях із репетиторами, яких дитина не потребує, щоб підготуватися до підсумкових іспитів. Останнім часом у Грузії спостерігається тенденція до збільшення загальної кількості учнів. Тому приватні школи певною мірою виконують іще одну роль: розвантажують державні навчальні заклади.

УКРАЇНА

Цього року Україна вперше відкрила приватним школам доступ до бюджетного ресурсу. Відтепер, як і державні, ці заклади можуть розраховувати на фінансування із бюджету. Часто приватні школи можуть запропонувати не лише якіснішу освіту, а й те, що недоступне для державних шкіл – альтернативні методики викладання.

Черкаси

9-річний Остап Феофілов уже другий рік вчиться у приватній школі «Оазис». Цей освітній простір є одним із двох у Черкасах, де навчання відбувається за італійською системою Монтессорі. Учні різного віку від 6 до 12 років навчаються одночасно в одному класі, вивчаючи кожен свою програму.

Мама Остапа Вікторія розповідає: до цього її син два роки вчився у державній школі. Втім традиційна система освіти йому не підійшла.

«Остап – це дитина, яку дуже важко мотивувати щось робити, якщо йому нецікаво. Тож кожен вечір було складно змусити його виконувати домашнє завдання, з криками. У школу також доводилося відправляти силоміць. Це були тортури не лише для нього, а й для мене. Бути Бабою Ягою і травмувати себе й дитину мені не хотілося, тому вирішили спробувати піти у приватну школу», – ділиться пані Вікторія.

Тут ситуація кардинально змінилася: дитина хоче у школу щодня, навіть на канікулах, у вихідні та коли хворіє.

Водночас, продовжує пані Вікторія, за ці два роки в неї змінилися і очікування від приватної школи. Так, якщо раніше мама сподівалась, що у хлопчика зростуть оцінки і покращаться знання, то зараз вона бачить, що Остап отримує інше, не менш важливе – так звані «м’які» навички.

«Він може визначитися, до чого більш схильний, вчиться робити власні проєкти, презентувати їх, співпрацювати з іншими дітьми. У сучасному світі такі знання не менш важливі, ніж фактологічні, – переконана Вікторія Феофілова. – Я бачу, як у нього зростає впевненість у собі, як він навчився планувати свій час, щоб завчасно дістатися до школи. Від навчального процесу ми обоє отримуємо задоволення. Мені важливо знати, що дитину люблять, вона у безпеці, її не травмують психологічно».

Школа «Оазис» запрацювала в Черкасах у 2018 році. Її засновниця Анна Курбатова розповідає: ідея відкрити освітній простір стала результатом пошуку форми навчання для її власних дітей. У другому класі її доньку з кожним днем усе складніше було відправляти у традиційну школу. Для Анни це стало сигналом: час щось змінювати. Спочатку її дочка вчилася вдома. А через три роки – вже в «Оазисі», який відкрила її мама.

Сьогодні в цьому приватному навчальному закладі вчаться 20 дітей. Їх у школі називають студентами, оскільки навчання передбачає набуття самостійності. З дітьми працюють три педагоги, два асистенти, а також низка вчителів, які викладають факультативи: танці, музику, мистецтво, іноземні мови. Школа працює з 8:00 о 18:00 години.

«Основне навчання починається о 8:30. У дітей є півгодини, щоб спокійно дістатися до школи, підготуватися до заняття. Але система передбачає, що навіть якщо дитина трошки запізнилася, то це не буде проблемою. Немає цього: ану щоденник на стіл», – каже пані Анна.

Учителька Ольга Безгубенко має 10-річний викладацький стаж. За її словами, головна перевага навчання за системою Монтессорі полягає в індивідуальному підході до учня. Педагог щодня планує, над чим учень буде працювати завтра. Натомість постійний контакт старших дітей із меншими дає змогу навчити їх комунікувати, дбати одне про одного.

Щодня учні мають один 4-годинний урок. Опісля йдуть факультативи. 

«Протягом цих чотирьох годин вони вчать різні предмети, працюють у групах. Ці групи – інтегровані, у них перебувають діти різного віку. Але кожен отримує завдання відповідно до свого рівня знань, віку, потреб у шкільній програмі», – пояснює вчителька.

За її словами, під час навчання вчителі йдуть за дітьми.

«Нещодавно до нас у гості приходила вчителька математики (з державної школи, – ред.). Коли вона побачила наш матеріал, то сказала, що таке вивчається у 10 класі: об’ємні тіла, їхні площі. А ми даємо це дітям з 1-го класу. Те ж саме стосується дробів, які діти вчать у нас змалку. Це не від того, що ми хочемо пришвидшити їхній розвиток. Ми це даємо зараз, тому що такий матеріал це практично, наочно, легко», – пояснює пані Ольга.

На думку вчительки, система Монтессорі дозволяє дітям ставати самостійнішими.

«Така школа дає розуміння, ким дитина хоче стати. Діти роблять тут те, що їм цікаво. А те, що нецікаво, ми пробуємо подати з різних сторін. Якщо зовсім не йде – ми не силуємо», – каже педагог.

Рік навчання в «Оазисі» вартує 60 тис. грн (2400 дол.). За ці кошти, окрім самого навчання, школярі отримують кількаразове харчування: сніданок, обід і кілька перекусів.

Учні щопівроку пишуть контрольні роботи у державній школі та отримують там табель. Що стосується оцінювання у приватній школі, то тут розвиток дітей порівнюють не одне з одним, а з тим, які успіхи були у школяра раніше, які нові знання він засвоїв.

Навчання у школі відбувається до 12 років. Опісля діти мають можливість або продовжити його у державній школі, або обрати інший варіант здобуття освіти. Наприклад, навчатись удома або в іншій приватній школі. В «Оазисі» переконані, що в такому віці дитина вже здатна ухвалити рішення, як саме їй буде комфортно вчитися далі.

Київ

Не школярі, а колегіанти. Так у київському приватному освітньому закладі «Олімп» називають учнів. Цей столичний колегіум працює вже 16-ий рік. Ще у 2004-му тут все починалося з 27 діток різного віку. А сьогодні кількість учнів становить уже близько 100.

Увесь простір побудований за власною технологією створення повноцінного освітнього середовища. За словами директорки закладу Наталії Цілик, «Олімп» особливий: тут рівну увагу приділяють роботі з учнями, учителями та батьками.

«Усім батькам, які приходять влаштовувати дітей у нашу школу, я говорю про те, що дитина на 90% довіряє і вірить саме їм, але 90% часу проводить із нами. Якщо батьківський підхід до дитини не збігається із системою роботи школи, то нам учень вірити не буде. А відповідно не можна говорити про розвиток чи якісь успіхи. Особливо коли йдеться про дітей віком до 9 років. Коли вони перебувають у стані «не розумію, що відбувається», то їх опановує страх. Треба подолати цю першу сходинку», – говорить директорка закладу.

Аби створити освітній простір, потрібно бути трішки психологом і психотерапевтом, переконані в «Олімпі». Тож усі вчителі школи мають, окрім фахової, ще і психологічну освіту.

Співбесіди з учнями перед зарахуванням до школи тут не проводять. Переконані: рівень знань не має значення. Натомість обов’язковою умовою перед підписанням контракту є глибока співбесіда з батьками.

За всі роки існування школи тут не було жодних батьківських зборів. Натомість щомісяця влаштовують батьківські індивідуальні зустрічі. Кожна родина має свою дату, коли вся школа приділяє їй увагу. У такі днібатьки мають змогу поспілкуватися з будь-яким викладачем. Головне – вчасно повідомити про потребу.

У класах «Олімпу» не більше 11 учнів. Це дає змогу реалізувати індивідуальний підхід до кожної дитини, а учневі – проявити себе, розвивати свій потенціал.

«Вчитель не перебуває ані зверху, ані знизу в цьому процесі. Він іде поруч і супроводжує дитину», – пояснює директорка навчального закладу.

«Олімп» – це школа повного дня, тут немає домашніх завдань. Увесь процес, який починається тут, логічно тут і завершується. Вдома діти лише читають літературу. Перебувати в школі діти  можуть до 19:00.

Особливістю навчального процесу початкових класів колегіуму є два класні керівники, які працюють разом в одному класі.

«Один вибудовує роботу з групою дітей, інший – включається, коли треба надати допомогу. Вони розподіляють весь ресурс між собою, працюють у тандемі. Це подобається і колегіантам, і батькам», – говорить директорка Наталія Цілик.

У такий спосіб тут також вирішили проблему переходу дітей у середню школу. Адже коли в початковій школі дитина перебуває під впливом однієї дорослої людини, а потім потрапляє до 10-15 дорослих, для неї це може бути стресом. Поступове ж знайомство та контакт із різними педагогами з перших років навчання дозволяє учневі легше адаптуватися.

«У нас 30% часу працює один вчитель, 30% часу – інший, ще 30% часу – наші вчителі-предметники», – пояснює директорка «Олімпу».

Попри 16 годину вечора у частині навчальних класів ще перебувають молодші учні. Діти активні, вже з перших класів не бояться ставити запитання та ділитися своїми історіями. За словами керівниці другого класу та за сумісництвом заступника директора Ольги Дзіраєвої, початкова школа закладає вміння бути самоорганізованими та толерантними.

«Ми давно визначилися з тим, що для нас важливо, аби виходячи з початкової школи наші діти були готові до середньої, ставали самостійними. Зважаючи на те, що ми працюємо за системою без домашніх завдань, тут вони вчаться не лише чути інформацію, а й самостійно її шукати, оцінювати роботу, не боятися самостійних завдань. Активний напрямок – робота над життєвими цінностями», – говорить вчителька.

Керівниця п’ятого класу та вчитель англійської мови Оксана Лижкова має 20-річний університетський досвід викладання. У школу прийшла, аби краще зрозуміти повний цикл освіти.

«Коли ти бачиш студентів, то часто виникає питання: що там відбувається на початку? В «Олімпі» дуже сучасна концепція розвитку дитини. На мій погляд, це школа майбутнього. Тут відбувається психологічна калібровка, є спеціалізація, діти визначають цілі та проєктують себе на їхню реалізацію в майбутньому. Ми йдемо до smart-школи і це мені резонує», – говорить Оксана Лижкова.

Прагнення вчитися і розвиватися – саме на це звертають увагу під час підбору кадрів для «Олімпу». Середній вік учителя в колегіумі – 35 років. Загалом у школі працюють близько 30 учителів. Серед них є лікар-реабілітолог, психолог, логопед.

Технологія, за якою навчають дітей у «Олімпі», має державне свідоцтво, її запатентували у 2016-му році. Працювати за нею безкоштовно навчають кожного педагога, який приходить на роботу.

Сьогодні в Україні налічують 180 приватних шкіл, що становить близько 1% від загальної кількості середніх навчальних закладів країни. Цього року вони вперше на рівні з державними мають змогу отримати фінансування із бюджету. Для цього приватна школа надає місцевому розпоряднику коштів (управлінню освіти) письмову заяву, а також інформацію про школярів, які вчаться у навчальному закладі. Отримати гроші має можливість кожна приватна школа, якщо має ліцензію на провадження освітньої діяльності, не є банкрутом і не перебуває у стані ліквідації. Фінансування приватних шкіл передбачено новим Законом України «Про освіту».

Сьогодні приватні школи в Україні не лише якісно конкурують із державними за рівнем отриманих школярами знань, а й навчають дітей за програмами, що є незвичними та недоступними для державних навчальних закладів. Якщо державні школи сьогодні лише відходять від «пострадянської» системи освіти, де на уроках учням нерідко читали або переказували параграфи з підручників, приватна освіта пішла вперед раніше. Саме дитиноцентризм у системі приватної освіти часто приваблює більш платоспроможних батьків. Нерідко визначальним у виборі школи стає розуміння, що до дитини будуть ставитися по-особливому, за її знаннями та розвитком будуть уважно слідкувати педагоги. Водночас, якщо говорити про великі міста, зокрема, про столицю України, приватна школа може також стати виходом із ситуації, коли бажана державна є переповненою або дуже віддаленою.

Вірменія (Єреван)

Вірменська система приватної освіти, як і грузинська та українська, різноманітна як за методикою викладання, так і за вартістю. Загалом у цій країні 58 таких акредитованих шкіл.

Унікальним для Вірменії є приватний заклад «Арегназан», що названий на честь героя однієї із казок. За методичним напрямком – це Вальдорфська школа, альтернативна педагогічна система, що заснована на антропософських уявленнях. Вона наголошує на ролі уяви дитини в навчальному процесі та прагне об’єднати інтелектуальний, практичний і художній розвиток учнів.

Вальдорфська педагогіка передбачає поділ розвитку дитини на три основні етапи. У ранньому дитячому віці (до 7 років)  виховання зосереджене на практичних заняттях та творчій грі. У початковій освіті (7-14 років) – основна увага приділяється розвитку художнього вираження та соціальних можливостей. Середня (від 14 років) – базується на принципах розвитку критичного мислення та емпатії.

Загальною ж метою Вальдорфської педагогіки є розвиток вільної, морально відповідальної і соціально-адаптованої людини. Перша така школа була заснована у 1919 році у Штуттґарті. На сьогодні у світі працює понад тисячу незалежних Вальдорфських шкіл, близько 2 тисяч дитячих садочків та понад 600 центрів спеціальної освіти, які знаходяться у 60 країнах.

Цьогоріч школі «Арегназан» виповнилося чверть століття. Тривалий час вона була єдиним закладом альтернативної педагогіки у Єревані. Адже ті приватні школи, які функціонували, дотримувалися звичайних методик. У «Арегназані» навчання спрямоване на розвиток особистості дитини. Тут левову частку часу приділяють мистецтву, ремеслам та іншій творчій праці.

У 1994 році це був лише один клас, що налічував 29 учнів. Щороку їхня кількість збільшувалася. Нині у школі вчаться понад півтисячі дітей. З ними працюють близько 40 вчителів.

За дверима шостого класу дівчата та хлопчики в’яжуть шкарпетки. Класний керівник Анаіт Татевосян переконана: ручна праця, яка приносить корисні результати, допомагає дітям «ставати на ноги».

«Ми не просто приватна школа, це повністю альтернативний заклад. Якщо у державному закладі головний акцент робиться на отриманні знань, інформації, у нас це відбувається через духовне виховання, ручну роботу, – говорить пані Анаіт. – Узагалі життя – соціальний процес. Сюди люди приходять, аби насолоджуватися ним. Самостійно людина не може цього досягнути. Тому одне із завдань Вальдорфської педагогіки – навчити разом з ближніми формувати світ».

Тут намагаються дотримуватися затвердженої міністерством програми навчання, адже у 4, 9 та 12 класах учні як державних, так і приватних шкіл складають іспити.

«Ми намагаємося дотримуватися програми, але в той же час приходимо у рівновагу. В 9 класі совість не дозволяє вивчати генетику. Бо ця тема у Вальдорфській школі для 11 класу. Це не їжа для особистості, це може отруїти. Тому ми готуємо дитину так, аби вона змогла скласти екзамен, та в то й же час це не шкодило їй», – говорить вчителька пані Анаіт.

Бібліотека – поряд із буфетом. Репетиції театральних сценок – просто у коридорі. Школі бракує місця. Аби вирішити цю проблему керівництво зверталося до влади, однак поки змушені використовувати наявні тісні приміщення.

«А я ляльці зробила волосся, – хизується одна з учениць 6-го класу. – У мене бабуся гарно вміє шити і допомагає мені».

Учитель праці у школі, а за сумісництвом мама двох її учнів Вардуі Інанц переконана, що ручна праця стимулює розумову активність у дітей.

«Маленькі дітки, коли починають щось робити, швидше розвиваються, – говорить жінка. – Є діти, які приходять із бажанням щось робити. Є ж і ті, яких потрібно зацікавити. Та всі наші дітки переважно активні».

Як мама пані Вардуі насамперед звертає увагу на ставлення до дітей в «Арегназані».

«Тут діти щасливі. Мій старший син навчається у 4-му класі, а донька – в 2-му. Мої очікування стосовно цієї школи повністю виправдалися. Діти полюбили і школу, і вчителів. Процес навчання тут організований з любов’ю. Дітям у школі завжди цікаво. Вони щоранку прокидаються із бажанням іти у школу. Не було такого дня, щоб хтось із дітей сказав, що не хоче на заняття», – говорить мама школярів.

Тут добре налагоджена комунікація вчителів із батьками, які завжди можуть прийти і просто посидіти на уроці.

Зазираємо у третій клас Вальдорфської школи. Тут діти вчаться малювати давні вірменські літери.

«Ми вже вивчили літери та, аби відчути їхню красу, якої надавали їм мініатюристи, вчимося ці літери малювати. Кожна мала свій образ: пташки, квітки тощо. Малювали їх різними способами», – демонструє на дошці приклади класна керівниця Вергіне Мхикян.

У цей час діти уважно спостерігають за вчителькою та раптовими гостями.

«У мене мама з України, з Білої Церкви, – говорить під час знайомства одна із учениць Анастасія. – Я там часто буваю. Там моя бабуся і дідусь».

Дівчинка вільно з місця прямує до нас, без виконання звичного для державних шкіл «правила піднятої руки» та прохання дозволу в класної керівниці. Для Вергіне Мхикян це вже третій клас, який вона веде з першого до випускного. Загалом у цій школі вона вчителює вже 20 років.

«До цього працювала фізиком в університеті. Сюди мене привела донька, – пригадує пані Вергіне. – Державна школа не задовольняла потреби моєї дитини. У другому класі я перевела її сюди, залишила університет і кандидатську дисертацію. Донька вже давно закінчила навчання, нині працює архітектором, має родину, але завжди тепло згадує «Арегназан» і приходить сюди у гості».

Навчання у приватних школах Вірменії має різний рівень цін. Іноді вони сягають 5-6 тисяч доларів на рік. У «Арегназані» навчальний рік коштує близько 600 тисяч драм (1200 дол.). Для діток із малозабезпечених родин тут діють знижки. Аби покрити вартість їхнього навчання, школа самотужки шукає донорів.

В одному із класів діти обговорюють ідеальну систему освіти з учителем.

«У нас розмова про те, якою вони уявляють сучасну школу. Є цікаві думки. Я обіцяла ними поділитися з колегами», – говорить керівник 9-го класу Неллі Маміконян.

За словами заступника директора школи Рубена Джанібекяна, дітей слухати важливо, адже вони часто виявляють недоліки викладання і показують, що потрібно змінити в освітньому процесі.

Далі прямуємо у майстерню, де старшокласники опановують ліплення з глини. Гоар Тумасян, будучи мамою учня, потрапила у школу на тимчасову роботу вчителем з малювання. Але затрималася тут на 17 років.

«За освітою я художник. Коли був потрібен учитель у школу, я погодилася тимчасово попрацювати, а потім лишилася. Ніколи не хотіла бути педагогом. Зараз маю цікаві пропозиції по професії, але поки не наважилася залишити школу. З підлітками цікаво працювати», – говорить викладачка.

Приватна школа «Арегназан» тісниться у кількох приміщеннях, які орендує у держави. Приватизувати їх поки не змогли. За словами заступника директора Рубена Джанібекяна, на відміну від приватних шкіл Грузії та України, вірменські не мають фінансової підтримки від держави.

«Приватні школи не отримують від держави ніяких дотацій. Більше того, у них немає ніяких привілеїв, вони сплачують податки, як і решта приватних підприємств, окрім ПДВ, – розповідає пан Рубен. – Вірменське законодавство передбачає, що успішній приватній школі, яка відповідає певним критеріям, держава може подарувати приміщення, в якому заклад перебуває. Звісно, якщо це приміщення державне».

Приватні школи Вірменії переважно зосереджені у містах. Характерною особливістю недержавної освіти країни є відсутність дотацій із держбюджету. Такі школи тут функціонують за принципом приватних підприємств, які оподатковуються, платять за оренду приміщень тощо. Як і в Україні та Грузії, вірменські приватні навчальні заклади відрізняються як ціновою політикою, так і методикою викладання. Так звані альтернативні школи Вірменії вже роками працюють за принципом дитиноцентризму: розвивають ті здібності дітей, які їм імпонують, залучають у процес навчання через творчу та ручну працю, дають учням більше свободи.

***

Приватна освіта в Грузії, Вірменії та Україні має вже кількадесятирічну історію. Якщо на початку такі заклади практикували переважно традиційні методики навчання, то з часом почали з’являтися альтернативні, які разюче відрізнялися від навчального процесу державних шкіл. Йдеться зокрема про індивідуальний підхід до дитини, стимулювання цікавості, розвиток здібностей учнів через творчість, яка стала невід’ємною частиною освітнього процесу. Досвід цих країн свідчить про те, що приватні навчальні заклади є хорошою альтернативою для більш платоспроможних батьків, та водночас допомагають розвантажувати державні школи, особливо у великих містах.

Однак не всі країни надають фінансову підтримку приватним навчальним закладам. Лише Грузія виділяє часткове фінансування на кожного учня, який обрав приватну школу. Решта плати за навчання – це вже справа батьківського бюджету. Та навіть таке фінансування сприяє розвитку шкіл та робить сучасну приватну освіту доступнішою. Систему фінансування приватних навчальних закладів вперше цьогоріч впроваджують в Україні. Поки це відбувається не централізовано, а через запити до місцевих профільних департаментів від приватних шкіл. А от у Вірменії навіть про мінімальні дотації від держави наразі навіть не йдеться. Вірменські приватні школи орендують приміщення та платять податки (крім ПДВ), як і звичайні приватні підприємства. Попри це попит на таку освіту є, вона приваблює батьків та часто засвідчує свою ефективність бажанням дітей йти до школи та розвиватися.

Джерело: neighbors.site