«Ця сторінка мого життя розпочалась у липні 2014 року — саме тоді я вступив до лав батальйону «Артемівськ». Звернутися до військкомату тоді, коли окупанти розгулювали тут як удома, можливості не було, і я обрав добровольчий батальйон. У моїх обов’язках були охорона міста та чергування на блокпостах. 31 січня 2015 року наш батальйон передислокувався у Дебальцеве, де я в одному з боїв і отримав поранення. Хоча час і минає, ця тема залишається тяжкою, болючою. Гинули не просто однодумці, а гинули бойові друзі», - пригадує Дикий.
Боєць каже — ніхто не знав про його рішення піти на фронт:
«Я не хотів, щоб близькі знали, хвилювались, бо це тяжко. До цього не можна ставитись, як до звичайного відрядження. Знав тільки мій старший син, бо він залишився дома, на сторожі, скажімо так. Зараз можу сказати, що все ж добре так сталося, що вони дізнались: почали молитися за мене — напевне це, та моя жага побачити їх знову, й витягували мене з багатьох ситуацій».
«Коли ти впевнений у своїй меті, силі, маєш чітку позицію та свідомо йдеш захищати свою землю — за себе нема остраху. Напевне, більше ніж за себе там, на передовій, хвилюються за побратима. Кожен, хто пішов добровольцем чи за призовом усвідомлює – куди йде. Знаєте, тоді я вважав, що краще загинути, ніж повернутися без руки, без ноги. Але коли побачив на Іграх Нескорених цих мужніх людей – як вони стрибають, бігають, пливуть, відчув сором, бо жив за таким собі кліше суспільства — думкою, що інвалідність це не життя. Так, це обмеження, проте я переконаний – це не вирок. Ми такі ж люди, але з подвійною жагою до життя. Це мій особистий допінг був на Іграх Нескорених. Коли до мене на Ігри приїхав син. Це не допінг – це Перемога!», - розповідає воїн.
На Ігри Нескорених він пішов, щоб довести самому собі, 42-річному чоловікові, важливість міцності духу. Потрапивши на національну стадію змагань Дикий вирішив взяти участь у легкій атлетиці, поборотися у трьох дисциплінах: біг 100 м – де завоював бронзу, біг 400 м – був четвертим та стрибки у довжину – 7-ий результат. Саме ця дисципліна стала для бійця викликом:
«Тобі 42 чи 60 – неважливо. Ти поранений чи цілком здоровий – неважливо. Що дійсно важливо – так це те, що у тебе у середині – потребує уваги, підтримки, реабілітації. Ігри Нескорених – це реально дієва, результативна, позитивна програма реабілітації, коли ти спілкуєшся з людьми, яким не треба пояснювати, що таке війна, які розуміють тебе по очах. А не позаочі.
Маю мрію провести змагання такого плану як Ігри Нескорених у нашій чудовій громаді (Лиманській, - ред.). Є ресурси: природне розташування, бази. Це може бути благодійний матч чи ще щось. Головне, щоб хлопці та дівчата, які повернулися з фронту не закрилися у собі, а мали спілкування. Такі заходи мають неабияке значення – у колективі ти почуваєш себе потрібним. Найголовніше - це чесність, відданість та дотримуватися здорового способу життя».
Отримуйте новини в Telegram
Сьогодні Дикий знову на війні, котру обов’язково переможе!
Автор: Олександр Пасічник, головний редактор міськрайонної газети «Зоря» міста-героя Лиман (Донецька область).
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
