Сьогодні - 10-ті роковини Іловайської трагедії

Цьогоріч минає 10 років від часу страшної трагедії, названої Іловайським котлом, коли вранці 29 серпня в так званому «зеленому коридорі» російські солдати  розстріляли колони наших військових, не давши їм жодного шансу вийти з оточення. Про це пише Медіа агентство АСС з посиланням на Подільські вісті. Символом сьогоднішньої сумної дати є квітка соняшника. 

У той час численним спробам українських сил звільнити місто завадила регулярна армія рф, сили якої зайшли на територію України зовсім неочікувано для нашого командування у ніч на 24 серпня 2014-го. Це було фактично наймасштабніше пряме вторгнення росії на Донбас за весь період АТО, яке й змінило повністю хід операції по обороні Іловайська. Бо співвідношення українських та російських військ у боях за Іловайськ було насправді катастрофічним: особовий склад – 1 до 18; танки – 1 до 11; бронетехніка – 1 до 16; артилерія – 1 до 15; “Гради” – 1 до 24.

До того ж окупаційні війська мали потужне підкріплення вздовж східного кодона України – щонайменше 45 тисяч військовослужбовців та сотні одиниць потужної військової техніки.  

Згідно з даними Національного військово-історичного музею та Офісу генпрокурора, за весь час Іловайської операції з 6 по 31 серпня загинуло 368 українських військових, понад 250 — при виході з коридору 29 серпня 2014 року. Понад 400 бійців було поранено, близько 300 — потрапили в полон. Близько двох десятків осіб роками вважалися зниклими безвісти. Українських захисників тоді розстріляли разом із полоненими російськими військовослужбовцями, які теж виходили в колоні та мали стати гарантією дотримання умов «коридору» росіянами.

У вогневому зашморгу опинилися обидві колони ЗСУ, що виходили з Іловайська через Многопілля до Новокатеринівки — двома різними заздалегідь узгодженими маршрутами. Російські війська знищили майже всю техніку як у північній колоні «Булава», так і в південній колоні «Вітер». Обстріл вели з танків, мінометів, гранатометів, стрілецької зброї.

Хронологія 2014 року:

4 серпня: генерал Руслан Хомчак поставив задачу розвідати сили, що утримували Іловайськ, важливий залізничний вузол за 40 кілометрів від Донецька. Якби українські військові отримали контроль над містом, вони могли б відрізати постачання зброї та живої сили противника до окупованого Донецька.

6-7 серпня: за наказом Хомчака відбулася перша спроба захопити Іловайськ силами 40 БТрО (батальйон територіальної оборони) «Кривбас», посиленими 2 танками та 2 одиницями БМП, 51 ОМБр (окрема механізована бригада) й загоном добровольців з ДУК (Добровольчий Український Корпус). Але наступ провалився.

10 серпня (перший штурм): добровольчі загони посилили підрозділами 51-ї бригади та 40-го батальйону. У штурмовиків був лише 1 танк, 1 БМП та 1 броньована вантажівка КамАЗ. Проте невдовзі після наступу єдиний танк підірвався, вантажівка заглухнула й штурм захлинувся. В боях загинули 12 українців.

12 серпня: українські армійські частини намагалися захопити місто з заходу (з боку Шахтарська), але не змогли – проросійські найманці вели вогонь з житлових будинків, а також за потужної підтримки важкої артилерії.

18 серпня (другий штурм): Наші сили пішли на прорив і звільнили частину Іловайська.

20 серпня: місто на дві третини під контролем Української армії.

21 серпня: в Іловайськ підходить підкріплення Нацгвардії, тривають бої за місто. Українські війська утримують його частину, але в них незахищений тил і мало резервів.

24 серпня: ватажок так званої «ДНР» Олександр Захарченко оголошує про масштабний наступ по всіх напрямках. Від державного кордону в напрямку Старобешеве вирушають російські війська (близько 100 одиниць бойової техніки), відрізаючи Іловайськ і українські підрозділи біля нього. Вступ російських регулярних військ у безпосередні бої був неочікуваним для керівництва АТО.

26 серпня: внаслідок наступу збройних формувань ДНР в Іловайську були оточені наші батальйони. Того ж дня починаються перемовини про надання гарантії безпечних гуманітарних коридорів для виходу з оточення військовослужбовців. За результатами російська сторона надала гарантії виходу українських військових з оточення.

27 серпня: командування АТО спробувало організувати прорив зовні кільця оточення, втім протягом ночі техніка колони була майже вся знищена з мінометів.

28 серпня: українських бійців в оточеному Іловайську почали розстрілювати з «Градів» та «Ураганів».

29 серпня: 01:00: путін звернувся до бойовиків із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, які опинилися в оточенні. Але ввечері російське військове командування змінює умови. Вихід можливий (лише!) без зброї та важкого озброєння. Українська сторона їх відхиляє.

- о 6 ранку до Многопілля прибув російський офіцер і повідомив генералу Хомчаку, що вихід має відбуватися без зброї. Почали формуватися дві колони для виходу з Іловайська: північна колона з кодовою назвою «Булава» і південна – «Вітер».

- 8:15: наші військові двома організованими колонами почали вихід з Іловайська за попередньо оговореними маршрутами. Спершу українські колони безперешкодно рухалися повз російські укріплені позиції.

- 10:00: попри домовленості, російська сторона почала розстріл «гуманітарного коридору». Цього дня Україна втратила найбільшу кількість армійців за весь час бойових дій.

30 серпня: всі бійці, які не здалися в полон, зі зброєю і прапорами вийшли через спеціальний коридор до місця дислокації основних сил АТО.

У 2017 році Генпрокуратура оприлюднила висновок про події під Іловайськом. Основних причин трагедії назвала три: низький рівень боєготовності та боєздатності Збройних сил України; численні факти дезертирства, самовільного залишення місць несення військової служби та невиконання наказів начальників; окремі помилки керівництва АТО під час планування та проведення військових операцій.

Ці фактори, на думку Генпрокуратури, «перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з діяннями зс рф, якими 23-24.08.2014 здійснено віроломне вторгнення на територію Донецької області та віроломне вбивство українських воїнів».

Загалом в Іловайському котлі опинилися 1200−1300 українських військових — включаючи ті підрозділи, які після наступу росії змушені були відступити від Амвросіївки та Савур-могили. Таку оцінку давав у 2015 році Віктор Муженко, який в дні Іловайської трагедії керував Генштабом і був Головнокомандувачем ЗСУ.

На жаль, пробитися на допомогу оточеним українським захисникам не вдалося. 27 серпня, як вже зазначалося, сили ЗСУ востаннє спробували прорвати зовні кільце навколо Іловайська, щоб допомогти нашим військовим, які туди потрапили. Однак вони були розбиті та зазнали важких втрат.

Тож українське командування прийняло рішення залишити Іловайськ задля збереження життя українських воїнів і спробувало домовитися з російською стороною про вихід бійців з оточення. Перемовини тривали з низкою представників російського генштабу. Зокрема, за даними Генпрокуратури, лише між Головнокомандувачем ЗСУ Віктором Муженком і першим заступником начальника генштабу зс рф миколою богдановським протягом 26−28 серпня відбулося 12 телефонних розмов.

Однак росіяни постійно змінювали час та умови виходу з оточення та, як засвідчили подальші події, умисно затягували час для облаштування тактично вигідних вогневих позицій по маршруту виходу сил АТО з оточення.

У розстрілі сил ЗСУ в Іловайському котлі брали участь військові 331-го парашутно-десантного костромського полку зс рф (98-ма повітряно-десантна дивізія). Навесні 2022 року саме цей полк, разом з іншими «елітними» підрозділами армії рф, були розгромлені під час оборони Києва, зокрема в боях за селище Мощун, з’ясували журналісти Радіо Свобода.

А в березні 2023 року в російському ставрополі загадково помер — за офіційною версією, а насправді застрелився — підполковник дмитро лисицький, командир 1-го десантно-штурмового батальйону 247-го полку. За інформацією Юрія Бутусова, у 2014 році лисицький командував батальйонною тактичною групою 247-го полку, яка атакувала українські підрозділи, що проривалися з оточення в Іловайську біля села Горбатенко. За війну в Україні в січні 2015-го лисицький був нагороджений званням «герой росії».

Однак під час повномасштабного вторгнення в Україну 247-й полк зазнав величезних втрат, зокрема в Херсонській області, з лівобережжя якої росіянам зрештою довелося відступити.