2016 рік забрав багато видатних постатей як в Україні, так і у світі.
Вони працювали в різних царинах суспільного буття, передовсім на культурній, громадській, політичній ниві. Разом з цими самобутніми і талановитими особистостями відходить ціла епоха у розвитку мистецької, суспільної, політичної, наукової думки. Дмитро Гнатюк, Микола Кацал, Василь Сліпак, Орест Субтельний, Володимир Овсійчук, Володимир Патик, Роман Іваничук, Богдан Гаврилишин… Умберто Еко, Нелл Гарпер Лі, Прінс, Мухаммед Алі, Шимон Перес, Анджей Вайда, Фідель Кастро, Джордж Майкл. І ще чимало імен. Кожен з цих людей залишив після себе помітний слід, який даватиме поживу для оцінок та роздумів майбутнім поколінням митців, громадських діячів, політиків, науковців.
Видатні українці, які відійшли у 2016 році
Дмитро Гнатюк
Гнатюк був першим виконавцем хітів 1960-х (легендарних пісень «Два кольори» та «Мій Київ»). На оперній сцені він створив такі самобутні образи, як Остап, Микола («Тарас Бульба», «Наталка-Полтавка» Лисенка), Петруччіо («Приборкування норовливої» Шебаліна), Мазепа, Онєгін («Мазепа», «Євгеній Онєгін» Чайковського), Демон («Демон» Рубінштейна), Фігаро («Севільський цирульник» Россіні), Ріголетто («Ріголетто» Верді) та ін.
Виступав як концертний співак, гастролював за кордоном (Угорщина, США, Канада, Росія, Португалія, Німеччина). Записав понад 15 платівок, шість компакт-дисків. Всього у концертному репертуарі Д. Гнатюка було понад 85 творів національної та світової класики – від буковинця Сидора Воробкевича до австрійця Йозефа Гайдна.
Микола Кацал
Нагороджений орденом святого рівноапостольного князя Володимира III-ого ступеня та грамотами Української православної церкви (КП), грамотами Української греко-католицької церкви, орденом святителя Миколая Чудотворця I-ого ступеня і медаллю «За відданість» Української автокефальної православної церкви.
Василь Сліпак
14 жовтня, у День захисника України, у Львові встановили меморіальну дошку Герою Василю Сліпаку. Урочисте відкриття меморіальної дошки відбулося на подвір’ї ССЗШ №46 ім. В. Чорновола, що на вул. Науковій, 90, яку Василь Сліпак закінчив у 1991 році.
Орест Субтельний
У 1988 році видавництвом Торонтського університету вперше була опублікована його книга «Ukraine: A History» (Україна: Історія), яка досі вважається одним із кращих посібників з національної історії. У 1991 році книга була опублікована українською мовою, і кілька разів перевидавалася. «Ukraine: A History» визнана однією з найбільш впливових і важливих книг, які були опубліковані Університетом Торонто за 100 років його існування. Її переклали п’ятьма мовами.
У 1992 р. Субтельний був обраний іноземним членом Національної академії наук України. У 2001 році історик був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Він також був активним учасником «Пласту» і неодноразово виступав на їхніх з’їздах. У 2006 році йому було присвоєно звання почесного доктора Дипломатичної академії України при МЗС України.
Володимир Овсійчук
1994 року отримав Національну премію ім. Тараса Шевченка. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого IV (2015) та V (2009) ступенів та ювілейною медаллю «20 років незалежності України» (2011).
30 серпня 2015 в Національному університеті «Острозька академія» відкрили Центр мистецтвознавства академіка Володимира Овсійчука. Митець подарував університету 76 своїх полотен, серед яких пейзажі, автопортрети, портрети тощо.
Володимир Патик
«Це була неординарна постать в культурно-мистецькому житті Львова та України. Володимир Патик був абсолютно самодостатнім у своїй пристрасті до малярства. Він відіграв дуже важливу роль в змаганні за право художника бути собою у тих роках, коли панувала ідеологічна стагнація і контроль над митцями. Художник завжди залишався українцем, надзвичайно тонко відчував свою землю, традицію. Апелював до вічних цінностей нашої духовності, етики», – сказав художник, проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв, професор Роман Яців.
У 1996 році Володимиру Йосиповичу було присвоєно почесне звання заслуженого художника України, а у 1999 році присуджено Шевченківську премію за серію робіт «Земля Шевченка» і твори останніх років.
Роман Іваничук
Роман Іваничук є автором збірок новел «Прут несе кригу» (1958), «Не рубайте ясенів», «Під склепінням храму» (обидві –1961), «Тополина заметіль» (1965), «Дім на горі» (1969), «Сиві ночі» (1975), трилогії «Край битого шляху» (1964), повістей «Місто» (1977) і «Сьоме небо» (1985).
Наприкінці 60-х pp. письменник звернувся до історичної прози, яка швидко принесла йому заслужене визнання: роман «Мальви» (1968), «Черлене вино» (1977), «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), «Вода з каменю» (1982), «Четвертий вимір» (1984), «Шрами на скалі» (1987).
За роман «Манускрипт з вулиці Руської» Р. Іваничук у 1979 р. отримав премію ім. А. В. Головка; у 1985р. за романи «Вода з каменю» та «Четвертий вимір» – Державну премію УРСР ім. Т. Т. Шевченка. У 90-х pp. письменник збагатив українську літературу новими творами: «Бо війна – війною...» (1991), «Орда» (1992), «Ренегат» та «Євангеліє від Томи», написав автобіографічний твір «Благослови, душе моя, Господа...» (1993), в якому розповів про своє життя.
Богдан Гаврилишин
Впродовж 18 років він очолював Міжнародний інститут менеджменту в Женеві. Член Римського клубу, член Світової академії мистецтва та науки, член Міжнародної академії менеджменту, почесний доктор у семи університетах Канади та України, консультант держав та міжнародних компаній, модератор і голова численних міжнародних наукових конференцій та семінарів у 89 країнах.
Створив Міжнародний центр перспективних досліджень, Міжнародний інститут менеджменту в Індії, після – в Україні. Став співзасновником Європейського форуму з менеджменту у Давосі (тепер Світовий економічний форум). Був консультантом компаній General Electric, IBM, Unilever, Phillips, радником кількох країн.
Був радником першого Президента України, чотирьох голів Верховної Ради та трьох прем’єр-міністрів; головою Консультативно-дорадчої ради при президії Верховної Ради України. Ініціював створення деяких молодіжних організацій в Україні, був активним членом Всеукраїнської скаутської організації «Пласт». Очолював фонд Богдана Гаврилишина в Києві і фундацію «Відродження» в Женеві.
Автор книг – «Дороговкази в майбутнє. До більш ефективних суспільств» (1980) та «Залишаюсь українцем» (2011).
Видатні постаті світу, які відійшли у вічність цього року
Умберто Еко
Як науковець Умберто Еко є найвідомішим спеціалістом нашого часу з історії середньовічної Європи, філософом. Написав понад два десятки наукових праць із семіотики, лінгвістики, теорії літератури, теорії культури, естетики та моралі. Однак світову славу Умбертові Еко принесла не його наукова діяльність, а літературна, яку він розпочав 1980 року з філософсько-детективного роману «Ім’я троянди». Цей роман досі залишається найпопулярнішим його твором.
Інші відомі романи: «Маятник Фуко» (1988), «Острів попереднього дня» (1994), «Бавдоліно» (2000), «Дивовижний вогонь королеви Лоани» (2004) і «Празький цвинтар» (Il Cimitero di Praga) (2010).
Нелл Гарпер Лі
«Убити пересмішника», єдиний роман Гарпер Лі, було видано 1960 року, після чого він одразу став бестселером.
У 2011, відповідаючи на питання, чому вона написала лише один роман, Лі відповіла: «З двох причин: по-перше, я не хотіла би проходити через тиск та публічність, через які я пройшла з «Убити пересмішника», ні за які гроші. По-друге, я сказала все, що хотіла сказати, і не буду говорити це знову».
3 лютого 2015 Лі оголосила, що у середині липня вийде її другий роман «Іди, вартового постав» («Go Set a Watchman»). Він є продовженням «Убити пересмішника», хоча і був написаний раніше. За словами Лі, колись видавець переконав її переробити частину «Іди, вартового постав» у окремий роман. Так з’явився роман «Убити пересмішника». У середині 1950-х років Лі завершила «Іди, вартового постав», але тоді цей роман не був опублікований.
Прінс
Хоча Прінса вважають насамперед співаком і гітаристом, він з такою ж легкістю грав на клавішних і ударних інструментах, писав тексти, компонував і аранжував, а також був продюсером. Зарахований до найбільших ексцентриків року. Своїм екстравагантним одягом і сценічною поведінкою став законодавцем моди поп-культури кінця ХХ століття. Лауреат премій «Греммі», «Оскар» та «Золотий глобус». У 2005 році ім’я Прінса занесено до Зали слави рок-н-ролу.
Шість його пісень потрапили до Списку 500 найкращих пісень усіх часів за версією журналу Rolling Stone, чотири альбоми – до Списку 500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone.
Мухаммед Алі
Він став чемпіоном світу серед професіоналів у важкій вазі в 1964 р. Алі був єдиним боксером, хто вигравав цей титул тричі (1964-1966 і 1974-1978 рр.). Його стиль бою взятий на озброєння багатьма сучасними боксерами.
Останній бій Алі відбувся в 1981 році. Після завершення кар’єри у відомого боксера діагностували хворобу Паркінсона, з якою він боровся протягом 32 років. Останні роки Мухаммед Алі прожив у штаті Мічиган, вів активну суспільну діяльність.
Шимон Перес
За своє життя Шимон Перес був депутатом ізраїльського парламенту, очолював різні відомства, зокрема Міністерство оборони, Міністерство інформації та МЗС.
За час свого перебування на посаді прем’єра Перес вивів війська з Лівану, залишивши «зону безпеки» для захисту північного кордону Ізраїлю, зумів знизити інфляцію з 373 до 20 відсотків. Також йому вдалося відновити дипломатичні відносини з рядом країн Африки і Східної Європи, повернути прихильність США, пише vesti-ukr.com.
Крім політичної кар’єри, Шимон був почесним доктором різних навчальних закладів та автором численних перекладів.
Також Шимон Перес писав вірші і опублікував кілька книг. В Ізраїлі під жіночим псевдонімом була надрукована його серія репортажів «З щоденника жінки». Цікаво, що критики тоді заявили: «Нарешті в літературі івритом зазвучав сильний і чистий жіночий голос».
Анджей Вайда
Переживши роки війни, Вайда став відомий як автор фільмів на воєнну тематику. Таким був його дебютний фільм «Покоління» (1955) – про польську молодь, яка змушена була різко подорослішати у воєнні роки (фільм поклав початок «польській школі кіно»), а також наступні картини: «Канал» (1957) і «Попіл і діамант» (1958). Обидві роботи були відзначені на Каннському та Венеційському кінофестивалях.
1975 року виступ Анджея Вайди та Кшиштофа Зануссі на Форумі кінематографістів у Гданську став поштовхом для заснування течії «кіно морального неспокою». Це було відповіддю на обмеження свободи творчості у зображенні суспільно-політичних проблем.
1981 року вступив до «Солідарності», 1989 – обраний до сенату Польської Республіки.
З початку 1990-х рр. був членом Ради з питань культури при президенті Польщі.
Є автором сценаріїв більшості своїх картин. Окрім кінематографа, з кінця 1950-х років працював у театрі.
Фідель Кастро
Фізично знищував опозицію та інакодумців, розбагатів на таємному контролі наркотрафіку у всьому Карибському регіоні.
У світову історію увійшов головним чином як політик, який разом з радянським лідером Микитою Хрущовим у 1962 р. поставив світ на межу ядерної катастрофи.
Формально займав посади прем’єр-міністра Куби (1959-1976), першого секретаря Комуністичної партії Куби (1965-2008) та голови Державної ради Куби (1976-2008). Взяв собі неформальні титули «лідер кубинської революції», «команданте Фідель», «максимальний лідер» та «великий шеф».
Внаслідок майже 50-річного монопольного правління Фіделя Кастро Куба з однієї з найбільш розвинених в Латинській Америці стала однією з найбідніших країн західної півкулі з хронічною картковою системою на елементарні продукти споживання. Два мільйони кубинців (з 10 млн населення) були змушені емігрувати – з ризиком для життя тікати морем до США.
Попри свій марксизм та утопізм, Кастро належав до десятки найбагатших правителів світу, поряд з шейхами та королями. З особистим статком в $900 млн він посідав сьоме місце в списку Forbes.
Джордж Майкл
Його справжнє ім’я – Йоргос Кіріакос Панайоту. За час музичної кар’єри (сольної та в складі дуету Wham!) було продано близько ста мільйонів його записів, що робить його одним з найуспішніших поп-співаків.
Володар двох премій «Греммі» – в категорії «Альбом року» (Faith, 1988 рік) і за кращий R&B дует (з Аретою Франклін, пісня I Knew You Were Waiting (For Me), 1987).
У 2005 році на міжнародному кінофестивалі в Берліні відбулася прем’єра документального фільму George Michael: A Different Story, до якого співак написав сценарій. 11 листопада 2006 вийшов альбом найкращих хітів Twenty Five, присвячений 25-річчю творчої діяльності співака. Крім цього, вперше за 15 років Джордж Майкл вирушив у світове турне, в рамках якого він уперше дав концерти в Москві (5 і 6 липня 2007 року) та Києві (9 липня 2007 року). 2008 року співак дебютував як актор у телесеріалі каналу АВС «Елай Стоун». Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2016/12/28/iz_kogortoyu_vydatnyh_lyudey_u_2016_rotsi_vidiyshla_tsila_epoha_1016831
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
