Один із важливих моментів в поїздці – вітер. Він може бути і другом, і ворогом. Як вітер для парусного корабля. А найважливіший момент – наперед підготуватися так, щоб просто вижити.
Якщо вітер зустрічний і сильний, то він так зупиняє, що за день можна проїхати стільки ж, скільки і пішки пройти, десь 60 км.
В основному у пустелі всі вітри північні. Я завжди направлявся на схід, таким був мій маршрут. Наближаючись до Атирау мені довелося дещо звернути на північ.
Вітер був сильним. Я ледве їхав. Починалась пустельна буря.
Пісок потрапляв в обличчя. Думалося, що ось-ось вітер знесе мене з дороги. Мене розхитувало то вліво, то вправо, якщо точніше, то на метр вліво і на метр вправо.
Дорогою до Атирау. Фото: Andrew Gerg
Зліва, вздовж шляху, мені виднілось незвичайне кладовище. В Казахстані я вперше побачив такі дивні спорудження. У цій бурі мені здалось, ніби я опинився у казці про Аладдіна. Не вистачало тільки килима, щоб попри нього пролетіти.
Десь півтори години я їхав крізь пісок і пил. Потім дорога знову повернула на схід, і вже було легше.
Дорогою до Атирау. Фото: Andrew Gerg
При зупинках слід остерігатися деяких змій і скорпіонів. У місці, де був я, просто так їх не зустріти. Вони, в основному, біля водоймищ, річок. Там, де їхав я, річок майже не було. Більшість висохли, залишилися тільки назви.
По дорозі мені підказали, що до найближчого поселення 50 км. Це радувало. Але казахи можуть сказати приблизно, а по факту буде ще +20 км. До того аула таки було 70 км. Я купив там трохи продуктів, познайомився з місцевими жителями.
В'їзд в аул. Фото: Andrew Gerg
Приблизно за 2 км звідти було Каспійське море. Я поїхав до нього.
На пляжі в Атирау. Берег р. Урал. Фото: Andrew Gerg
Я рухався вздовж північного берега Каспія. На шляху я познайомився з верблюдами.
Вони спокійні, але небезпечні в особливих випадках. Ці тварини топчуть людей, наздоганяють і просто забивають. Бігають дуже швидко. Усі вони тут свійські, диких немає. Верблюже молоко, по-місцевому – шубат, можна зустріти на всій території Казахстану.
Про небезпечність верблюдів я не знав. Їду собі, дивлюсь – верблюди: фотографую, проїжджаю повз. Стадо стоїть на дорозі переді мною. Один із них починає наближатися і бурчати. Я довго не думаю, нажимаю на педалі... якось відірвався.
Місцевість і верблюди. Фото: Andrew Gerg
Потім мені розказали, що з верблюдами слід бути обережніше.
Коні у цих пустелях і степах не такі. Коли бачили мене – ніколи не нападали, а, навпаки, цілим табуном бігли налякані на певну відстань і виглядали вже звідти. Чого не скажу про змій.
Місцевість. Фото: Andrew Gerg
У водоймищах та навколо них змій повно, вони плавають, повзуть і нічим їх не злякаєш. Це створює багато незручностей.
Здавалося б, гарне місце, річка, трава, каміння в тіні, сухе дерево, дуже гарне місце, хочеться відпочити, приготувати їжу... але не так все просто. Зміям все одно. Вони головні у цих місцях. Їх краще пропустити. Казахи мені сказали: "Не чіпай змію, і вона тобі нічого не зробить". А в Атирау коли заїхав, місцевий казах каже "Ой! Та вони не кусають!". Я засміявся і здивувався його безпечності.
Місце для ночівлі. Фото: Andrew Gerg
Для уникнення ризику особливо мені допомогли мої берци. Вони, хоча й важкі, але рятували від усього: пісків, дощу, змій, скорпіонів, павуків, колючок, падінь... прекрасно себе зарекомендували на підйомах і сходженнях з гір, на кам'янистій місцевості. Вони обов'язково повинні бути високими, з натуральної шкіри і на розмір більшими, щоб нога вільно себе почувала. В пустелі я був одягнений так, щоб сонце мінімально потрапляло на шкіру.
Дорогою до Атирау. Фото: Andrew Gerg
Але не завжди я дотримувався цього пункту, і тому були опіки на колінах та плечах, у вигляді водяних пухирів. Я зрозумів це лише потім. І вже яка б спека не була - їздив тільки в штанах (шорти виключив), іноді закочував їх.
Всього неможливо передати, описуючи різні ситуації на цьому дводенному шляху, але ніхто з казахів не вірив, що це можливо зробити на велосипеді. Казахи знають про свої пустелі... дивуються, і кажуть мені, що на автомобілях не завжди ризикнуть проїхати там, де мені прийшлося проїхатись велосипедом.
Місцеві пригостили кавуном. Фото: Andrew Gerg
Схожа ситуація була на перевалі в Узбекистані: там теж люди готують свої авто перед перевалом так, ніби вони будуть їхати в останній раз. Але про це в іншій розповіді...
На завершення скажу, що казахи допоможуть вам у будь-якому випадку, що б з вами не трапилось. Казахи – дуже мирний і добрий народ.
Про початок подорожі читайте тут.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
