Я народилась та прожила майже все своє життя у Кривому Розі. Дуже гарне та затишне місто. Тільки повітря трішки брудне, але люди того не помічають. Ще це місто має великий мінус: всі його мешканці російськомовні, а більшість з них зовсім не сприймають українську. Я теж, до того моменту, поки не почала жити в Чернівцях.
Все своє життя я думала, говорила російською. Ця мова була для мене рідною.
У школі всі уроки викладалися тією ж мовою. Вчителі навіть не намагалися переходити на державну. Навіть урок української мови проводився російською. Наприклад: я тільки в 10 класі вивчила назви частин мови, бо треба було здавати ЗНО. І що таке підмет та присудок, не "подлежащее и сказуемое" я дізналася в 15 років.
Коли я стала старшою (8-9 клас), я вирішила розмовляти українською тиждень. Такий собі виклик. Коли в той день прийшла до школи, всі однокласники дивувалися, когось навіть нервувала: "Говори нормально. Хватит выпендриваться!".
Після дзвоника всі ми зайшли до класу та почали готуватися до перевірки домашнього завдання. Вчитель викликав мене до дошки, я почала відповідати не дуже гарною українською мовою (не вистачало практики), а він зробив мені зауваження та порадив на уроках розмовляти російською.
І така ситуація була не тільки в школі.
Якось я приїхала з Чернівців в гості до батьків у Кривий Ріг. Пішла купувати тістечка в супермаркеті. Звертаюся до продавчині українською, за звичкою:
- Доброго дня. Пані, порадьте мені, будь ласка смачні тістечка.
- Что, простите? – з непорозумінням відповіла жіночка.
- Які тістечка у вас смачні? Але мені головне без родзинок.
- Галя, — звернулася вона до своєї коліжанка, - что она говорит, я ничего не понимаю. Она что - полячка?
Після цих слів я перейшла на "москальську" мову та пояснила, що я від неї хочу.
Тому, коли говорять, що утискають російськомовних, я згадую як утискали мене за українську мову. Треба ще подумати, кого і де утискають.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
