Друкопис програми "Суть речей" від 23.02.2017
Запрошені гості: начальник відділу охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради Олена Пушкова та фахівець з питань археології, кандидат історичних наук ЧНУ ім. Ю.Федьковича Микола Ільків
Ведуча: Людмила Григорчук
Людмила Григорчук: Пані Олено, розкажіть як живе місто Чернівці, маючи таку спадщину історичну серйозну. Є певно проблемні питання, які ви намагаєтеся вирішити, із забудовами, вивісками, кондиціонерами.
Олена Пушкова: Охорона культурної спадщини для міста Чернівців – це справді надзвичайно важливе питання. Напевно, одне з найважливіших на сьогодні. Бо культурна спадщина – це той основний ресурс для розвитку міста, для його популяризації на світових, туристичних маршрутах. Це дуже важлива галузь. Проблем є справді дуже багато. Найперше – це, знаєте, що не так давно ми досить активно займалися популяризацією культурної спадщини і наш основний об’єкт – колишня Резиденція митрополитів Далмації і Буковини, ввійшла в список спадщини ЮНЕСКО. Пройшли урочистості, а потім починаємо повертатися до реалій і до щоденної управлінської праці. Що стосується об’єкту ЮНЕСКО і його охоронної буферної хони. Це напевне найбільш важливі питання. Сьогодні у національному законодавстві України взагалі відсутнє таке поняття об’єкту ЮНЕСКО і охорони буферної зони. Ми користуємося виключно міжнародними актами, які ратифіковані в Україні, тому сьогодні виникають певні дискусії на рівні управлінських рішень, тому що ми не маємо адаптації до українського законодавства, до наших українських стандартів. Але це не значить, що життя має зупинитися і ми не маємо продовжувати дослідні роботи. Минулого року ми опрацювали частину дослідної рекомендації, це використання буферної зони. Це майже вся центральна частина міста. Документацію цю можуть опрацьовувати лише вузькопрофільні спеціалісти. Попередньо ми домовлялися, що це будуть робити фахівці Київського інституту пам’яткоохоронних досліджень при Міністерстві культури України, але реалії нас не тішать. Бо цей інститут тепер реорганізований, в якусь культпросвітню установу. І рівень знань у цих питаннях настільки низький, чи взагалі відсутній, що ми бабраємося самі на своєму рівні, щоб хоч законодавчо врегулювати якісь питання буферної зони, їх меж. Це складно, але життя не зупиняється. Ми мусимо рухатися далі і використовуємо матеріали для прийняття рішень. У нас затверджений архітектурний план, де чітко прописано використання таких зон. Не значить, що ця територія завмерла і не розвиваються. Однозначно, життя продовжується і як використовувати такі території, у нас досить плідна співпраця з німецькими фахівцями. У нас затверджена стратегія розвитку середмістя Чернівців, там є проекти, які можна, що не можна робити. Матеріали затверджені на сесії міської ради і це для нас важливо. Це документ, який є настільною книгою для прийняття наших рішень
Людмила Григорчук: Є багато питань організаційних, які ще не вирішені?
Олена Пушкова: Основний документ – це містобудівна документація. Як для розвитку міста – генеральний план, так для історичного середовища – це історико-архітектурний план. План був затверджений у 2007 році.
Людмила Григорчук: В чому найбільше неспівпадіння європейського бачення і наших реалій?
Олена Пушкова: Якщо порівнювати наше найближче зарубіжжя, наприклад, Польща, то там все охороняється на рівні Міністерства, аналогічною ситуацією ми не можемо похвалитися, бо наш відділ охорони культурної спадщини у складі 4-х осіб - це той ресурс, який має забезпечити статус охорони об’єкта і світового значення, і історичний центр. Повірте, підтримки ні на обласному, ні на державному рівні ми не маємо. Деякі речі відбуваються не завдяки, а всупереч. Дуже багато погоджень про забудови історичного центру привозять з Києва, з Міністерства культури України. І нам доводиться після всіх прийнятих рішень повертати цей процес. Бо висотне будівництво на таких територіях досить жорстко регламентується, має бути максимальне обстеження, впливи, сприйняття, дуже важливі процеси.
Людмила Григорчук: Пане Миколо, якщо важко знайти фахівців далеко, то зрозуміло, що фахівців знаходять тут і ви напевне один з тих, до кого звертаються за допомогою. Чим допомагаєте нашій охороні культурної спадщини?
Микола Ільків: Я переконаний, що будь-який співробітник університету радо долучився б до роботи, але в тому руслі, в якому говорила Олена Дмитрівна, то багато наукової документації заважає приймати господарські рішення. Ця інформація не те, що не потрібна, але вона діє всупереч бізнесовим інтересам. Тому потреба нагальної допомоги залишається.
Людмила Григорчук: Які питання археологічні ще не досліджені в Чернівцях або маловідомі? Адже про Чернівці вже так багато писали, вивчали та досліджували?
Микола Ільків: Чернівці для роботи надзвичайно перспективні. Станом на 70-ті роки минулого століття в межах міста було зафіксовано понад 70 архітектурних об’єктів, на яких проводилися археологічні дослідження, дрібні за масштабами. Багато не досліджувалися, а лише залишилися на стані фіксації. Білих плям набагато більше, ніж тих об’ємів знань, які ми дослідили.
Людмила Григорчук: Наприклад, що це, де ще можна дізнатися більше?
Микола Ільків: Скажімо, давні укріплення, городища, курганні перепоховання. Це ціла низка комплексів на території Садгірського лісництва, завдяки меншому антропогенному впливу, Ленківецьке городище, всім відоме чернівчанам, звідки виводять саме походження міста.
Слухач. Чи є інформація про поховання митрополита Гакмана? І ще розкажіть про забудови культових споруд, чи є плани ще щось віднайти?
Микола Ільків: Постать Гакмана не стільки цікава в ракурсі археології, як у ракурсі історії. Бо археологія більш давні часи досліджує, принаймні козацькі часи. Щодо археологічних пам’яток на височині Габсбург, де знаходиться Резиденція університету, то там фіксувалися подібні знахідки старовини, починаючи з кінця 19 століття, але чітких комплексів, які збереглися цілісно і були цікавими з точки зору археології – знайти не вдається. Бо там зони забудови і знівельована поверхня і навіть якщо старожитності були, то вони якщо не повністю, то в значній мірі втрачені.
Олена Пушкова: Наукові дослідження і пошукові якісь бібліографічні пошуки – це окремий вид наукової діяльності. Не завжди спеціалісти, чиновники, люди, які зайняті іншими питаннями, можуть цим займатися. Але ми спілкуємося з представниками музеїв різних напрямків, остання ініціатива, археологічна культура наших попередників, культура Трипілля-Кукутень, яка більше 150 років досліджується на території України, Румунії, Молдови, то сьогодні є ініціатива включення такого потужного спадку до спадщину ЮНЕСКО. Такі ідеї виникають досить несподівано і з найменшого приводу. Невинна якась бесіда, якесь спілкування на зовсім іншу тему, вони породжують спілкування і знаходяться ентузіасти, спеціалісти і рівень роботи росте. Це настільки нова і цікава ініціатива, бо попередньо до списку ЮНЕСКО подавалися окремо розташовані пам’ятки і остання пам’ятка Херсонес Таврійський, як об’єкт археології, він пройшов усі необхідні процедури, але він тепер під впливом іншої держави. І ось про поховання митрополита Гакмана, це складна пошукова робота, яка не дала ще ніяких наслідків. Ніякої достовірної інформації не знайшли. Створювали робочі групи, спеціалісти займалися цим, але однозначної відповіді на сьогодні немає.
Слухач. Мене цікавить, чому немає конкретних фактів , об’єктів періоду Молдавського князівства? Турецький період є, радянський , румунський, австрійський є.
Олена Пушкова: Єдиний важливий документ, про який нам відомо того періоду, то це перша письмова згадка у грамоті Олександра Доброго, 1408 рік. Десь є у наших сусідів є ці документи, це вузька спеціалізація, наукова, до речі досить цікава співпраця відбувається з науковцями університету, Микола сьогодні скромний, він у нас заступник голови науко-консультативної ради Чернівців. Більшість членів цієї ради саме науковці нашого університету.
Микола Ільків: Якщо говорити про Молдавський період, то він досить яскраво представлений у старожитностях Чернівців і Буковини. В першу чергу – це Цецино, Цецинське городище, руїни Цецинського замку, які мало вціліли і на поверхні не простежуються. Це надзвичайно яскрава пам’ятка саме молдавського періоду. Крім того по території самого міста Чернівців є декілька решток селищ цього періоду, їх епіцентр фіксується між річками Мольниця та Руда, це переважно сучасні вулиці Барбюса і Сагайдачного. Там ці старожитності представлені чисельно і яскраво. Наприклад, у 2014 році, під час одного з зсувів там був досліджений гончарний горн кінця 15, початку 16 століття, який чітко фіксує, що Чернівці в той час вже були ремісничим центром. І ті писемні матеріали, які стосуються середньовічних Чернівців молдавського періоду, вони теж надзвичайно багато висвітлені місцевими істориками і краєзнавцями, Сергій Пивоваров, Олександр Масан і інших. В інших працях можна відшукати інформацію про той період.
Людмила Григорчук: Розкажіть більше про бажання номінувати пам’ятку Трипільської культури до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Олена Пушкова: Взагалі об’єкти, коли номінуються до світової спадщини ЮНЕСКО, мають мати якісні, людську і світову цінності, ознаки цивілізації, які були колись втрачені. Такі критерії номінування сьогодні є. По тих критеріях втрачених цивілізаціях попередніх історичних періодів то культура Трипілля-Кукутень може номінуватися. Дуже багато знахідок знаходиться у Київських музеях, у приватних зібраннях. Надзвичайно велика зацікавленість до такої теми була проявлена саме румунськими колегами. Коли ми приїхали на зустріч у музей Буковини, то на неї були запрошені представники семи музеїв, які мають у себе пам’ятки. У них державна програма досить інтенсивно фінансується, чим не можемо похвалитися ми. Сьогодні це приватні ініціативи, приватні фонди і це виключно якісь зусилля ентузіастів, тому що матеріалів багато, але вони всі десь просовуються на таких містечкових рівнях і на приватних структурах. Не має державної підтримки, немає державної програми популяризації охорони культурної спадщини, опрацювання документації. Це дуже складна і дороговартісна робота. Тому ми сподіваємося, як і ми робили досьє для університету за власної ініціативи і своїми силами, то з нашої української сторони чекає така ж доля. Якщо порівнювати нас, то ми відстали від румунських колег мабуть назавжди. Це те, що сьогодні ми приїхали з таким враженням, наскільки фінансуються у європейських фондах Євросоюзом, то Україна не може взяти участь у таких проектах, чи не хоче. На державному рівні у нас навіть не визначені такі процеси. Хоча ми вже маємо певний досвід проходження такої процедури, до нас звертаються по допомогу з інших областей України, бо не знайомі з механізмом опрацювання такої документації. В цьому плані ми сподіваємося на підтримку колег з Румунії, бо їх досвід набагато більший, вони основні подавачі, а ми лиш партнери.
Микола Ільків: Показати ми маємо що, оскільки те, що ближче до нас, це територія Чернівецької області, то відомо близько 300 об’єктів Трипільської культури. Це велика концентрація. На території самого міста теж є більше десятка поселень. Звісно, візуально вони можуть бути сприйняті тільки після археологічних досліджень. Тим не менше проводилися на них багаторічні дослідження, якщо говорити в обласних масштабах численними експедиціями і з Києва, і з Львова, і з Москви, і з Петербурга. У Краєзнавчому музеї є дуже великі колекції старожитностей Трипільської культури, які можуть гідно представити наш регіон не лише на містечковому рівні, але й на міжнародному рівні. Тому при бажанні, звісно, це не так складно зробити за належної підтримки, фінансування.
Людмила Григорчук: То ми даємо матеріали, а румуни беруть всі фінансові затрати?
Олена Пушкова: Швидше за все так і буде, єдине, що з нами працює благодійний фонд Сергія Тарути, ці люди також зацікавлені, щоб популяризувати спадщину нашу.
Людмила Григорчук: Нащо вам це?
Олена Пушкова: Це наше завдання, це частина системи охорони культурної спадщини, виявлення і популяризація. Це цікаві пласти, які не мають бути втрачені.
Людмила Григорчук: Але ми популяризуємо, вкладаємо гроші і сили, а потім до нас приїдуть туристи і що ми з ними будемо робити?
Олена Пушкова: Так, кількість туристів, після того, як університет став спадщиною ЮНЕСКО, збільшився на порядок. Такі об’єкти включаються у світові маршрути, це той бренд міста, це той елітний клуб, де Чернівці можуть і зобов’язані бути представлені на рівні інших цивілізованих міст. Це тягне за собою рівень відповідальності. Держава має гарантувати утримання об’єктів за власні кошти.
Людмила Григорчук: Але у нас цього немає
Олена Пушкова: Ми сподіваємося, що ця ситуація зміниться. Закінчиться війна і кошти, які витрачаються на військові дії, будуть направлені і на сферу охорони культурної спадщини. Це той ресурс, той імідж усвідомлення себе, визначення себе в культурному процесі.
Людмила Григорчук: Для вас, науковців, що це дає?
Микола Ільків: Це можливість проводити повномасштабні дослідження, які є дорого вартісними і ґрунтуються в основному на власній ініціативі. При певному статусі, це буде робити значно простіше, буде вільніший доступ до самих об’єктів, які часто перебувають у приватній власності, будуть краще охоронятися, а деякі можна буде перетворити на повномасштабні екскурсійні об’єкти. Наприклад, знамените поселення Трипільської культури – Шипинці, відоме з кінця 19 століття, яке на рівні з топонімічними поселеннями Трипілля на Київщині, Кукутень в Румунії, теж там проводилися дослідження австрійськими, румунськими фахівцями. Українськими фаховими археологами. Згадати того ж Кайндля, Ольжича і багатьох інших. Для науковців це буде цікаве тим, що покращиться пам’ятно-охоронна сфера і воно буде залишатися неушкодженим і надалі, з іншого боку покращиться і сама можливість їх вивчати і популяризувати.
Людмила Григорчук: Щодо університету. Багато питань так і залишилися невирішеними. І хоч університет став пам’яткою ЮНЕСКО, і хоч мав би бути захист від держави, і хоч всі розуміють його важливість, ми все одно топчемося на місці. І ви добиваєтеся того, щоб всі пам’ятали про важливість: буферної зони, господарського двору. Досі невирішене питання зі стоянками, куди діти туристів. Тільки говоримо: «буде,буде,буде».
Олена Пушкова: Питання дійсно важливі. Всі вони на порядку денному. Планувати питання не можемо без допомоги депутатського корпусу. А скільки питань: влаштування стоянок автотранспорту, зміна руху тролейбусних маршрутів, запусків нових концепцій по охороні культурної спадщини. Усі вони мають проходити через сесію міськради. Питання зависають на багато місяців. Ми не маємо певних рухів по тим програмам, які ми виносимо на розгляд. Не завжди наша структура в змозі вирішувати всі ці питання. Це співпраця з іншими нашими структурними підрозділами, питання житлово-комунального господарства. На території самого університету діє центр управління об’єкту ЮНЕСКО. Йде мова про створення кафедри ЮНЕСКО, яка може випрацьовувати всі необхідні рекомендації на рівні наукових досліджень. Чернівці працюють в цьому напрямку дуже потужно. Окрема тема: бесіди управлінців Резиденції, оскільки це об’єкт ЮНЕСКО, ним опікується також Міністерство культури України і органи охорони культурної спадщини. Виділені земельні ділянки, куди мали б переносити транспорт, який сьогодні на території університету. Питання складне, питання фінансування проектної документації. Важко коментувати, наскільки ці об’єкти сьогодні фінансуються. Паркування туристичних автобусів – тема надзвичайно важлива. Промальовуються кілька можливих варіантів. Працюють робочі групи. Подають пропозиції. Але реалізації на сьогодні поки що немає, тому що є економічні, соціальні питання. Є ряд процедурних блокад, які нам важко сьогодні подолати.
Людмила Григорчук: Впирається в гроші? Фінансування теж важливе?
Олена Пушкова: Однозначно. Розробка містобудівної документації. Складна процедура проходження, погодження. Самотужки ми з цим не впораємося.
Слухач: У нас мало приділяється уваги малим пам’ятникам: склепам. І щодо 14 року, період першої світової війни, то тоді дуже багато буковинців загинули, розстріляні були, що в цьому напрямку робиться, щоб віднайти останки, щоб родичі могли отримати компенсацію.
Олена Пушкова: У нас є заповідник на вулиці Зеленій, який складається з двох частин: поховання єврейського періоду і християнський цвинтар. Сьогодні за кошти міської ради зроблена вся документація наукова для оголошення таких заповідників історико-культурними заповідниками. Відповідне клопотання пішло на Міністерство культури України. Є відповідь, що за кошти державного бюджету не утворювати нові структурні підрозділи. Такі заповідники можуть бути утворені виключно за кошти місцевих бюджетів. І знову все утримання і охорона таких об’єктів покладена на місцеві бюджети. А чи спроможні ми викласти всі кошти на реставраційні, ремонтні роботи, то це питання риторичні. Бо напрямки фінансування з міського бюджету є досить багато. Відповідь прийшла зовсім недавно. Державного фінансування не буде. Утворити справжній заповідник досить складно, бо має бути відповідний штат працівників, має бути можливість реставрації. А держава в цьому не зацікавлена.
Людмила Григорчук: Але ми маємо постійні проблеми, вандали шкодять пам’ятникам.
Олена Пушкова: Вандалізм на кладовищах – це та болюча тема, яка сьогодні потребує чергового вирішення. Охорона таких об’єктів покладається на приватні структури. Питання болюче. Є ініціатива приватних колективів, які хочуть утримувати свої об’єкти чи склепи родичів. Потрошечки фінансуються. Досить неактивно фінансуються з державного бюджету. Роботи по очистці території проводяться під час суботників працівниками міської ради, волонтери приїжджають з інших країн, проводять науково-дослідні роботи. Вони не афішуються, але вони є.
Людмила Григорчук: Пане Миколо, у вас фінансування викликає побоювання?
Микола Ільків: Про кошти взагалі говорити не приходиться, бо все відбувається за власної ініціативи. Фінансування цілеспрямованого чи то державного, чи якихось структур – не має. Тому дослідження здійснюються за власної ініціативи або за допомогою тих друзів, які в цьому зацікавлені. А гранту чи програми державної, звісно, немає.
Микола Ільків: Те, що стосувалося другої частини запитання нашого слухача, пошуку могил, то це сфера різних меморіальних спілок, товариств. Вони існують, частково ця робота проведена.
Олена Пушкова: З цього приводу можемо зазначити, що досить цікава робота проводиться по музеєфікації поховань в костелі Серця Ісуса. Були відкриті замуровані ще за того періоду, радянського поховання. Вони були залишені до кращих часів. І ці часи вже настали, коли розкриті ці поховання. Вони музеїфіковані. Але активну участь у цьому питанні беруть наші колеги, польська сторона, ми стараємося, щоб ці роботи були завершені і адаптовані до нашого законодавства. І зовсім скоро ми можемо представити роботи широкому загалу. Це може бути цікавий туристичний об’єкт. Сьогодні проводяться роботи по убезпеченню відвідувачів з технічного боку. Там низькі склепи, вирішуються питання, чи одягати каски, чи оббивати ватою всі ці переходи, бо туди треба заходити і нагинатися низенько. Там має бути дотримано певний мікроклімат. Роботи ведуться дуже активно, настоятель храму зацікавлений, щоб роботи були завершені якнайшвидше, бо це і популяризація храму і збір коштів на його реконструкцію.
Олена Пушкова: Наступний рік буде моніторинговим роком щодо стану утримання об’єкту ЮНЕСКО і його буферної зони. Як відбуваються такі моніторингові місії. Експерти приїжджають, починають обстежувати стан самого об’єкта і тих обіцянок, які були задекларовані державою. Держава брала на себе зобов’язання утримувати об’єкт у відповідному стані. Але фінансування на дахи були все таки з приватних фондів, але кошти ці лежали на певних рахунках і частково їх не використали. Сам університет на сьогодні підпорядкований двом міністерствам: освіти і культури. Жоден з них не визначився, хто в пріоритеті і не хочуть визначатися. Це все покладене на плечі самого університету.
Людмила Григорчук: Що кажуть в університеті?
Олена Пушкова: Працює центр управління об’єктом ЮНЕСКО. Прописаний план моніторинговий управління таким об’єктом. Є певні процедурні питання і я думаю, як погані студенти, всі основні рішення будуть прийматися в останню ніч напередодні, коли вже будуть прописані вимоги контролюючих інстанцій.
Людмила Григорчук: Чим моніторинг може нам зашкодити чи помогти?
Олена Пушкова: З досвіду наших сусідів Києва і Львова, знаємо, яка жорстка дискусія іде взагалі про визначення меж буферних зон. У нас межі визначені сесією ЮНЕСКО, але не затверджені на рівні місцевому. Це колізія сьогодні. Якщо говорити про моніторинг, то найгірша ситуація – це забудова висотками у Києві схилів Дніпра. Такі моніторингові місії можуть перенести об’єкти у список тих, які під загрозою.
Людмила Григорчук: Чернівці також можуть бути в цьому списку?
Олена Пушкова: Ні. Наша територія убезпечена від кардинальних втручань. В попередні роки проводилися роботи технічні спеціальні. Ми знаємо, що втрачена дренажна система центральної частини міста. Ті провали, які стаються в центрі, це провали в дренажні колектори, які тримали на собі структуру осушення. У нас були і зсуви на вулиці Синагоги. Нам просто пощастило, що ці процеси стабілізовані. У будь-який момент вони знову можуть нагадати про себе. Дуже уважно треба відноситися до проектів, які втручаються у простір. Говорити про підземні тунелі без оцінки реального стану ситуації, яка знаходиться під землею, яка не моніториться, то це дуже складно.
Людмила Григорчук: Хто у нас за тунель, то це пан Микола, там можна щось нового знайти.
Микола Ільків: Безсумнівно, в тому ареалі, де активізуються пам’ятки, то там заборонені будь-які роботи. Але спірних моментів вистачає. Місто потребує розбудови, тому дуже часто територія проведення будь-яких робіт земельних співпадає під архітектурні об’єкти. Ми повинні їх оберігати і консервувати. Адже через століття-два, ми можемо про наші знахідки отримати набагато більше інформації. Така методика буде покращена, трапляються закиди, що археологічних знахідок дуже багато і не треба всі оберігати. Але ми не можемо сказати, що якусь частину ми можемо не оберігати, адже кожен об’єкт вносить нову інформацію. Дуже часто трапляється, що низку об’єктів пошкоджують і руйнують. Це не нова інформація, це було завжди. Але сьогодні у нас є унікальне городище Ленківське, де почалося заселення міста нашого в 12-13 столітті. На сьогодні центр цей внесений в державний реєстр і там будь-яка діяльність має регламентуватися і відбуватися тільки з дозволу фахівців. Але на початку цього місяці впритул до земляних решток, біля самих тих поселень давніх, проклали траншеї на сотні метрів і зруйновано було територію. Це і колосальні втрати, як вирвані сторінки з архіву і це ще й втрати матеріальні. Тепер треба знайти винних, бо це шкода і міжнародному іміджу, адже Україна обіцяла охороняти культурну спадщину. Але цей випадок не виняток, це відбувається систематично.
Людмила Григорчук: Пані Олено, розкажіть про Кафедральний собор. Ви привезли фахівця.
Олена Пушкова: Це колишній керівник наукової установи, яка розробила методику реставрації та консервації пам’яток архітектури, почесний працівник культури України, академік Академії будівництва України, член комітету міжнародної ради питань пам’яток і має сертифікат технолога-реставратора, може й єдиний в Україні. Таких людей у нас надзвичайно мало. Юлія Стріленко була запрошена на пропозицію саме представників релігійної громади, бо вони звернулися до нас з тим, якою фарбою фарбувати собор. Були проведені вибір зразків для того, щоб визначити хімічний стан пофарбувань, які вже були, як буде реагувати нові кольори. Але окрім колористики було виявлено, що під нашаруваннями, під набілами конструкції самої пам’ятки архітектури мокрі. Будемо шукати причини. Чи це підсос через недреновані території. Є замокання через технічний стан карнизів, але коли відкрили, зняли певну частину цих нагромаджень, то сама конструкція досить рихла і вона потребує осушення. Це найскладніше питання. Зразки будуть опрацьовані в київських установах і ми будемо мати рекомендації, що треба буде робити, які можливі важелі впливу.
Людмила Григорчук: Собор потроху руйнується?
Олена Пушкова: Під тими набілами ми не бачимо реальної конструкції самої структури пам’ятки. Ця ситуація стосується не лише цього собору, вона стосується всього житлового фонду. Це замокання підвальних приміщень, адже дренажу немає сьогодні. В центральній частині. Вся зливова мережа вона забита, йде капілярний підсос. Цементні стяжки відривають масив кладки і це складна проблема, яка шукає свого вирішення. Адже просто мазати і білити фасади, воно нічого не дасть. Пам’ятку не збереже. Бо несучі конструкції перезволожені.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter