Друкопис програми "Суть речей" від 30 березня 2017 року.
Запрошена гостя: депутат Чернівецької обласної ради, лікар, волонтер та громадський активіст Ольга Кобевко
Ведуча: Людмила Григорчук
Людмила Григорчук: Пані, Ольго, пропоную розпочати нашу програму з вашого фахового питання, з медицини. Якраз про охорону здоров’я говорить тепер вся Україна щодень, адже маємо реформи, від яких багато чекаємо і наближаємося до 1 квітня, до дня, коли людям пообіцяли безкоштовні ліки. До того ж госпітальні округи будуть на Буковині. Розкажіть вашу думку щодо всіх цих змін.
Ольга Кобевко: Медицина у нас, я не раз проводила приклади, що вона як жінка з протягнутою рукою. Вона так зубожіла, що вона криком кричить, що нам потрібні зміни, нам потрібні реформи. 25 роів ми спостерігали над знищенням медицини. І саме ці реформи, які пропонує Уляна Супрун не приведуть нас до покращення, адже ми 25 років тягнулися за тим комуністичним рядом і тими умовами, які нам нав’язали. Ми не можемо вже вийти на той рівень Європи і Америки.
Слухач. В мене враження що Уляна Супрун і Трамп – це брат і сестра, не завжди оправдані, я не розумію, що будуть робити з лікарнями у Путилі, у Сокирянах, як вони будуть добиратися до Хотина і Сторожинця. І чи не є пропагандою зустріч пані Супрун з студентами БДМУ? Вона вдарилася у кінці в політику, почала казати «Путін, ла-ла-ла». Це мені нагадало міністра закордонних справ, якого відправили у Польщу. Може, її відправити до нього, до Польщі?
Ольга Кобевко: Супрун чи з Трампом, чи ні… я дуже рада, що не знаю родинних зв’язків пані Супрун. Поясню свою позицію і чому я «за» такі реформи. В Авдіївці, під час гарячого часу, коли ми були з волонтерами на допомозі пораненим, вночі привезли 14 поранених хлопців одночасно. Ми стояли на перев’язках, на допомозі. Коли вже відправили хлопців до госпіталю, почали розмовляти між собою, знайомитися. Там немає ніякого начальства, департаментів, міністрів. Є просто люди, які можуть реагувати, там немає керівників, які люблять себе посадити в крісло. Там є люди, які готові працювати. Така медицина мене радує.
Коли почали між собою знайомитися, зрозуміла, що зі мною на перев’язці одного з поранених стояв хлопець, який є заступником пані в.о. міністра Уляни Супрун. Я зрозуміла, що якщо такі люди є в цій реформі, є структурою цієї реформи… Він жодного разу не сказав, хто він, що він. Він нами не керував, навіть навпаки. З такими людьми ми можемо щось побудувати. Знаю, що двоє хлопців, які є заступниками Супрун, відслужили в АТО медиками. До того працювали практикуючими лікарями. Я не раз говорила, що реформи в медицині можуть робити лише ті люди, які зсередини знають медицину, які працювали в практичній медицині. Саме в лікарнях, всередині структури, аби розуміти, що потрібно змінювати.
На рахунок пропаганди пані Уляни на зустрічі студентів – не можу сказати. Я на цій зустрічі не була. Знаю, що студентів дуже цікаво туди запрошували: сказали, що туди можна йти лише англомовним студентам. У мене є знайомі студенти, приходять хлопці й дівчата на чергування до мене на роботу, це розказували. Я кажу, ви ж знаєте, що пані Уляна навіть краще говорить українською мовою ніж деякі наші владники. Студенти йшли, у них трохи змінилася думка на рахунок усієї ситуації. Пропаганда у нас є з двох сторін: є антиреформісти, які проти Супрун. Бачимо, як виступає проти неї комітет. Як виступають навіть деякі світила медицини, кому ми, я, наприклад, пана Тудурова дуже поважаю і знаю, що кращого фахівця у цій галузі за нього немає. Але він так само зайшов у політику і почав говорити про те, яка пані Уляна нехороша.
Ольга Кобевко: Щодо округів, то у нас дуже велика проблема, я навіть хочу зараз звернутися до пані Андрієць і до пана Бурбака. Вийшло так, що кілька тижнів тому на медичній комісії ми говорили про госпітальні округи, їх справді затвердили вчора. Вони будуть мати три центральні лікарні інтенсивного лікування: Сторожинець, місто Чернівці і Хотин. Але ми не знаємо, чи ці центри самі будуть, хоч округи затверджені. Що цікаво, що Бурбак заявив, що це його особисте досягнення, що саме три округи, а не два. А перед тим пані Андрієць запевняла, навіть запис у нас є цього, то вона казала, що це саме її досягнення. Якщо б не вона, то у нас нічого б не було. На рахунок центру округів, то ще будуть розмови вестися, бо я вимагала, наприклад, щоб обговорили це з працівниками з працівниками ЖРЕПів і поліцією, бо там є основна умова, що транспортування хворого має бути не більше як 60 хвилин, або 60 кілометрів. Але це не обговорювалося з спеціалістами, які відповідальні з а дороги, я не говорю за громадськість, яка була проігнорована.
Слухач. Санавіація мене цікавить. У нас тепер не працює вона, а добре було б, якби вона була. І мене цікавить ще критерії, якщо порівняти з минулим роком, чи досить грошей виділяються для відділення нефрології і для ВІЛ позитивних. І ще одне, якщо ми говоримо про заяву пані Супрун, що середній вік головних лікарів – це 70 років. Але от в Сторожинецькій лікарні, прекрасний спеціаліст. Чого б він не працював?
Ольга Кобевко: Перше, санавіація, це структурна одиниця медицини, коли один спеціаліст повинен проконсультувати або допомогти в районах. Я сама лікар і ми працюємо по санавіації. Маю 6 чергувань мінімум, буває і 8 чергувань у місяць, добових по санавіації. Але структура в Чернівецькій області по санавіації, така, що викликають лікаря, приїжджає швидка і відвозить у ту точку, наприклад, до Хотина. Там допомагаємо, консультуємо, чи транспортуємо хворого і повертаємося. Це не авіація, це звичайний автомобіль. Раніше, кажуть старші лікарі, що справді працювала санавіація, маленькими літачками добиралися лікарі в точки різні. Я виступаю за те, щоб сан авіація була така, як у інших країнах. Остання поїздка до Румунії довела, що це окремий підрозділ, підрозділ парамедиків, які мають саме авіаційний транспорт і екстрену допомогу - автомобілі також. Вони дістаються до найважчих місць, там є гірська місцевість. І це не ті медики, які працюють в лікарнях, а у нас це така безкоштовна наша ініціатива, нам ця робота не оплачується. Я просто беру на себе відповідальність, що я виїжджаю в будь-яку точку області. Ми піднімали це питання, але треба продумувати структуру. Щоб створити сан авіацію, навіть без літаків, все одно потребує коштів. Поки що ми не маємо можливості , але ми маємо її реформувати, щоб вона відповідала своїй назві.
Обласна клінічна лікарня, то я там працюю дотепер. Я є лікарем-інфекціоністом. На рахунок покращення, саме про нефрологію, так, там важкі хворі. От недавно про відсутність водопостачання, то це було важко, хворі-гемодіалізні мали велику проблему. Важка у нас з цим ситуація, бо погані у нас фільтри, є багато інфікувань, вони важкі, їх багато, молоді багато. Хотілося б , щоб головні спеціалісти з нефрології, урології, гемодіалізу стикувалися і справді треба якісь пропозиції вносити щодо покращення умов перебування. Бо там великі черги. Люди чекають. Люди на ніч записуються на нирку. На рахунок ВІЛ інфікованих. Я з ними працюю саме, у нас є блок ВІЛ СНІДУ. Я працюю з стаціонарними хворими. Поки що у нас забезпечення їх було не таким, як хотілося, але кращим, ніж звичайних хворих. Вони отримують терапію безкоштовну, деякі ліки на стаціонарах. Я не думаю, що будуть погіршення їх утримання.
На рахунок 70-літніх головних лікарів області. Я не один раз говорила про те, і чула це в парламенті, що головними лікарями мають бути спеціалісти, які до цього готуються. А не просто проходять місячні чи піврічні курси. Професіонали медичної справи мають бути лікарі, вони мають працювати безпосередньо з хворими. А головні лікарі мають бути менеджери. Я говорила це минулого року і знову буду говорити. Весь світ стоїть на тому, що головні лікарі є управлінці. Ось у Румунії, від нас 60 кілометрів Сучава і вони так дивувалися, чому у нас головні лікарі є не менеджерами, а лікарями. Вони мають керувати лікарнею, займатися розподілом, умовами. Говорилося про це і на парламентських слуханнях, що для цього мають готувати спеціально. Щодо віку, з мого досвіду і що я побачила, поки я депутат, коли я заслуховувала лікарів на комісіях, якщо людина є фанатом своєї справи і вона досягла 70-річного віку і вона хоче допомагати лікарні все таки і ми пропонували, що ті, хто не хоче йти з цих посад, вони по 20 років сидять у своїх кабінетах, звикають до умов, до крісла, то ми пропонували, залишати цей кабінет за цими людьми. А на посади ставити молодих. А ці управлінці старші хай будуть наставниками нових лікарів. Якщо ти фанат своєї справи, то тобі не важко буде стати наставником молодого спеціаліста і ти далі, разом з тим молодим, можеш працювати у цій лікарні, впроваджувати нові технології і так далі. Я не бачу в цьому проблем. Я впевнена, що люди мають іти на ці посади свідомо, а не заради крісел. А у нас прийнято, що люди сидять на своїх кріслах по 20 років. От у місті Чернівці, скільки головні лікарі сидять на посадах? Обласна лікарня доведена до зубожіння. Корпуси розвалені, потріскані. Це обласна лікарня, яка є в ареалі об’єкта ЮНЕСКО, у ній працював Булгаков. А це соромно показати, хоч це австрійська будівля, а соромно. Мені шкода, що пані Супрун не натрапила до нас до лікарні. Але в день перед її приїздом все пофарбували, посадили ялинки, поприбирали, навіть замінити в той день лікарів-чергових, які можуть сказати щось не те. Це така звична комуністична система, що, коли приїжджає хтось з чиновників, то починається зразу підготовка до зустрічі. Але це не потрібно, адже пані Уляна не хотіла бачити жодного чиновника. Жодного директора департаменту, депутата, головного лікаря, вона хотіла поговорити з практикуючими лікарями і пацієнтами. Вона не попереджувала чиновників. Ідеї пані Супрун багато співпали з нашими, які ми раніше озвучували. Справді, проводили багато круглих столів про реформах. Але ми йдемо дуже повільно, але йдемо з позитивом. Другий позитив, це те, що багато думок змінилося і хотілося б, щоб люди зрозуміли що це не може бути за один день, за один рік. Ми маємо до цього дійти. Будемо сподіватися, що у нас витратить на це терпіння.
Людмила Григорчук: Впораються все таки ті лікарні, які будуть в центрі госпітального округу з навантаженнями?
Ольга Кобевко: Остання дискусія на сесії спричинила ґвалт, що люди не розуміють, які центральні лікарні мають бути в округах , обрана Сторожинецька ЦРЛ і Хотинська ЦРЛ. У Сторожинецькій, справді все добре, вона оснащена добре і масштаби лікарні відповідають тому рівню, який би хотілося бачити. На рахунок Хотина, я особисто, маю зауваження. Обіцяли, що переглянуть розташування реанімаційного відділення, може його переоснастять, чи перенесуть в інше місце. Щодо Чернівців, то у нас до тепер є лише передумови, слухи, але нам не кажуть, яка лікарня візьме на себе роботу всього госпітального округу. Є лише чутки, які не дуже радують. Я сподіваюся, що у нас не буде скритих рішень, що будуть обговорення з спеціалістами, з практикуючими лікарями.
Людмила Григорчук: Яка лікарня могла би впоратися?
От комплекс лікарень я бачу, але на це потрібно мати мужність рішитися. Бо треба залишити одного головного лікаря, який буде керувати цим комплексом. І там треба встановити хороших начмедів чи заступників, які повинні проводити далі справу кожної установи окремо. Чи я бачу створення нової лікарні, то ми напевно не маємо фінансової можливості створювати щось нове. Ми з перинатальним центром не можемо закінчити. Ми навіть не маємо право на це використовувати кошти.
Слухач. Чи ви в курсі, чи знаєте, що буде з Вашківською лікарнею Вижницького району, яка її подальша доля?
Ольга Кобевко: На рахунок Вашківців. Великі проблеми були з лікарнями у Берегометі, Вашківцях і Вижниці. Бо реформи пішли і люди почули, що гроші підуть за пацієнтом. Почали боротися лікарні між собою за пацієнтів, щоб мати кошти на лікарні. У одному районі вийшло так, що є три лікарні повноцінні. Є такі відділення, які не дублюються, але загалом, три лікарні є. Гірські райони, віддалені місця, потребують хоч якихось елементарних медичних установ і знаю, що поки що нам вдалося відстояти лікарню у Вашщківцях, думаю,що відстоїмо і Берегометську лікарню. Варто їх просто переформатувати. Я навіть радила як зберегти цю лікарню шляхом переформатування, щоб вона залишилася медичним закладом, бо старим людям з незначними захворюваннями, чи фурункулом, чи неважкою раною, то їм не варто їхати по 60, по 100 кілометрів до Чернівців чи 45 кілометрів до Сторожинця, щоб там перев’язку зробити. Потрібно, щоб медики на місцях справді вносили свої пропозиції і рухалися в тому, щоб переформатувати, але залишити сам медичний заклад. В Берегометі також варто залишити, бо там багато баз відпочинкових є, там травматологічне відділення можна залишити, його бракує завжди.
Людмила Григорчук: Які районі найбільш болюче відчують реформу, скорочення, об’єднання?
Ольга Кобевко: На рахунок госпітальний округів, то медичні установи в селах, районах, не будуть знищені. Тому, якщо хтось вам скаже, що в Міністерстві сказали, закрити лікарні, то це неправда. Вони можуть бути переформатовані, стати чи лікарнями сімейного типу, чи навіть кабінети сімейного лікаря, але все одно , медична допомога на місцях залишається. Найважче буде віддаленим гірським районам - Путила. Бо там дороги після повені знищені. Проблеми залишилися, тому треба про це говорити з дорожниками. Будемо сподіватися, що на місцях маленькі амбулаторії зможуть надавати хоча б елементарну медичну допомогу, щоб наші люди не відчули якихось незручностей. Бо це понесе негатив і обурення людей, а це все незадоволення цією реформу може понести для нас, медиків, негативний вплив, тому будемо сподіватися, що ми один одному допоможемо.
Людмила Григорчук: Питання реорганізації у нас завжди болючі. Останні об’єднання медичних закладів викликали пікет під стінами облдержадміністрації. Це я про туберкульозний диспансер. Скажіть, люди справді залишаться без роботи?
Ольга Кобевко: Тут дуже важка ситуація. Вийшло так, що нам говорили слово реорганізація, а вона не передбачає ліквідації посад працівників. Нам підтвердив і Гайничеру, що так, по трудовому кодексу це слово означає, що зберігаються трудові місця для спеціалістів. Вийшло так, що ми співпрацювали з цим закладом дуже довго. Спочатку зарухався колектив. Вони прийшли на комісію, пояснили ситуацію, що їм обіцяли об’єднання, є багато термінів юридичний, і ліквідація, і реорганізація, і реінкарнація, ми вже сміємося з цього. Це за собою тягне зменшення чогось. Чи зменшення ліжок, чи зменшення посад. Хотілося бачити на теренах області комплексний, великий протитуберкульозний центр, де була б і діагностика , і лікування, і стаціонарне, і поліклінічне відділення. Ми цього не маємо, на жаль. Три структури існували: міський тубдиспансер, обласний і дитячий санаторій «Садгора». Все взагалі почалося з цього санаторію. Дійшли до висновку, що реорганізація потрібна, але злиття однієї структури з іншою, зі збереженням місць. Вийшло негарно, бо головний лікар у нас на комісії говорив одне, а потім, коли заходи колектив, інше. Не подобається мені, коли такі люди взагалі керують закладами, коли вони не можуть сказати правди в очі. Я сказала і йому це прямо і на сесії говорила, що людина не може брехати. Якщо ти маєш відповідальність, то ти маєш про це сказати прямо в очі , чи маєш ти для цих людей місця, чи ні. Тепер ми прийняли проект-рішення, щодо реорганізації, але зі збереження робочих місць для медиків. Ми мусимо берегти наших людей, бо вони роз’їжджаються, їдуть за кордон, шукають кращої зарплати.
Людмила Григорчук: ще одне гарне слово, це реабілітація. Ви – волонтерка, спілкуєтеся з учасниками АТО, знаєте їхні думки. Розкажіть нам про те, чи задоволені вони тим, як проходять реабілітацію. Адже їх запрошують самим обирати місце, де б вони хотіли її проходити. Але чи справді є між чим обирати?
Ольга Кобевко: По Україні є, але саме цікаве, що Буковина – це найкращий край для будь-якої реабілітації. Чи психологічної, чи фізичної, тому що у нас на теренах області є всі передумови і гірське повітря, і водні процедури, і навіть мінеральні води, кілька видів. Все, що дала нам природа, то багатшого краю, ніж Буковина, ми не маємо. Але роками знищувалося все, що можна було зробити, а грошей нема, щоб нове щось зробити. Реабілітація нам звичайно потрібна. Бо ми можемо на основі мінеральних джерел, чи в Карпатах, де гірське повітря і вода, можемо створювати центри реабілітації і фізичної, і психологічної. Ці два види реабілітації, які потрібні хлопцям атовцям, то вони можливі у нас на теренах Буковини. У нас є проблеми з санаторієм Брусниця, там атовці вже долучилися до рятування санаторію «Брусниця». Протягом останніх років, десь останніх 8 років його просто заганяли у такий стан банкрутства і це було зроблено свідомо. Жаль, що наші правоохоронці не займаються такими справами. Це було зроблено свідомо. Бо багато хто планував там будівництво приватних санаторіїв. Можете подивитися по реєстрам e сільській раді, кому віддавалися частки земель навколо санаторію. Ми побачимо і політиків, і бізнесменів, вони просто його зводили до банкрутства, заводячи його у всякі борги, і комунальні. Абсолютно не вкладали коштів у відновлення. Ми розуміємо, що його довели до банкрутства, щоб потім купити за копійки, а потім цією унікальною водою, у нас з схожим складом вода у Щербинцях, але там для дітей підходить, бо менше мінералів. А ця вода у Брусниці – унікальна, але там нема умов для перебування пацієнтів. Зараз ми з атовцями плануємо, як його відновити. Є багато ідей залучення когось зі сторони, але знаю одне, що поки що, повірте мені, є люди, які будуть боротися до останнього, щоб цей санаторій не став приватним, а далі служив людям. Бо той склад води, який там є, ми повинні його зберегти. Реабілітаційних центрів багато було створена силами волонтерів, от на Південно-Кільцевій є центр професійної реабілітації інвалідів 1-3 групи ідописали ще учасників АТО. Про цей центр мало хто знає, ми прийшли туди, поговорили з директором. Вони трохи зрухалися, бо активність громади приводить вже до якихось дій. Ми поговорили, який можна центр створити, об’єднавши дитячий і дорослий центр, бо хлопці атовці могли б займатися разом з дітками, щоб вони розуміли, для кого вони мають жити і мусять жити. У нас немає розрахунків, у нас нема кошторису, але ідея є створення такого центру. Бо діток з інвалідністю ще лікують, а після 18-ти років про них забувають. Батьки залишаються сам на сам зі своєю бідою. Напрацювання теоретично зробили, але не знаємо як це буде практично.
Людмила Григорчук: Активісти останнім часом взяли на себе зобов’язання не лише слідкувати, але й викривати злочини. Чому? Просто випереджаєте події, бо більше знаєте ніж влада і правоохоронці?
Ольга Кобевко: Чому так? Бо ми бачили смерть. Чому працівники СБУ не реєструються в соцмережах, якщо прямо жінка запрошує вибирати краще життя і робити румунський паспорт? А активісти бачать це, після того, як вже бачили смерть, кров, біль, і не бояться діяти, тому випереджають правоохоронні органи. Ми достукалися поки що до Патрульної поліції, пан Йосипів нас розуміє. От тоді, коли було блокування ОДА, він нас попередив, що патрульні будуть поряд, щоб слідкувати за порядком. Не заважали нам. А от СБУ, прокуратура і нацполіція, то вони слабше реагують на такі речі. Активісти ж не лише такі великі акції проводять, і ліс вивозять, ми зупиняємо, і ловили тих, хто викрадав номери автівок ночами. Активісти – це гарні світлі люди, які бачили гірші речі. Ми знаємо, що ми перші, які візьмемо на себе відповідальність за події. Ми зможемо відстояти свою державу.
Людмила Григорчук: Ви – депутат обласної ради. На сесіях в облраді спокійніше, ніж у ратуші, проте також непросто. Останнім часом всі засідання проходять під пильним наглядом активістів це заважає роботі обранців?
Ольга Кобевко: Для мене не важко працювати з активістами. Я не розумію закритості від людей. У нас комісії транслюються в прямому ефірі, ми їх анонсуємо, ми готові всіх бачити, я їду в громадському транспорті, я не боюся. Мене обрали люди і я їх представник на певний час.
Людмила Григорчук: Ваші колеги вам не заздрять?
Ольга Кобевко: Не знаю. Вважаю, що треба не заздрити, а працювати і бути ближчим до людей.
Людмила Григорчук: Щодо проблеми в освітянській сфері міста та області, не так давно на хабарі спіймали освітян. В Чернівцях це викликало неабияких ажіотаж, навіть депутати сьогодні рекомендували міському голові звільнити начальника управління освіти Чернівців. В області ж рухів не чутно. Чи ми просто про них не знаємо?
Ольга Кобевко: Я дуже рада, що у нас є люди, які готові викривати корупційні речі. Бо багато людей звертаються або пишуть листи, але всі хочуть залишитися анонімами. Не хочуть називатися. Тому я рада, що відкриваються такі речі. Але і освіта, і інші галузі, це не перші випадки і не останні, але чому галас навколо цих випадків, щоб аж скликати сесії, то люди мають думати, чому так. Правоохоронці мають займатися хабарниками, а не депутати.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter