Після звільнення українських міст і селищ на Харківщині весь світ побачив наслідки
«русского міра». І знову вжахнувся. Бо такі ж картини жаху все людство бачило на Київщині, Чернігівщині, Сумщині, Миколаївщині. В розумінні російських окупантів «визволення» – це знищення.
Новини Медіа агентства АСС є у Viber
Волонтери вантажать продукти, засоби гігієни, підгузки, ліки, медичні препарати до трьох бусів і виїжджають. Їхати довго, водії змінюють одне одного, аби проїхати більше шляху до комендантської години.
Проїжджаючи черговий блокпост з військовими за Харковом, усвідомлюєш, що тут люди живуть у війні. І кожна повітряна тривога – це повітряна тривога, за якою можливий приліт з повітря. Насторожуєшся.
За Первомайськом вже не тільки усвідомлюєш, але й бачиш сліди війни. Колії від танків край дороги, місцями спалені поля пшениці, розтрощені заправки, обстріляні загорожі великих промислових заводів і маленьких приватних будинків, спалені бойові машини й цивільний транспорт. Водночас, кидається в очі й те, як деякі мешканці пораються біля своїх напівзруйнованих будинків. Вибиті вікна забивають фанерами, виносять розгромлені речі з кімнат, прибирають подвір’я від осколків. В центрі села, біля магазину, зібралося декілька десятків людей різного віку. Вони спілкуються між собою, обмінюються новинами. Вони чекають на вантажівку з
продуктами. Зараз на деокупованих районах Харківщини немає ні світла, ні газу, ні води, ні зв’язку. І мешканцям зараз потрібно все – від їжі до спілкування.
Наші новини є у Facebook
У центрі Балаклії також вишикувалася довга черга з людей. Якраз привезли гуманітарну допомогу. Поруч в будівлі, яку росіяни використовували, як свій штаб, працюють сапери. Степан Масельський, начальник Ізюмської районної військової адміністрації, каже, що розмінували в місті майже всі державні установи й місця
дислокації окупантів, але вибухівка може бути будь-де.
«У перші дні, коли наші вигнали звідси російських солдатів, електрик з військовим пішли до трансформатора, хотіли спробувати відремонтувати його. А там – розтяжка. Електрика, на жаль, вбило, військового – сильно поранило», – розповідає Степан.
Від Балаклії до Ізюму веде колись гарна автомобільна дорога. Нині вона подірявлена снарядами, відбійники місцями покручені, асфальт пошкоджений гусеницями бронемашин. Дорогою їздять переважно автівки й вантажівки із намальованим білим хрестом – знак наступу українського війська. Місто Ізюм постраждало від російських окупантів чи не найбільше. Тут майже 80% будівель обстріляні, каже Степан Масельський. Мости, які сполучають береги Сіверського Дінця, знищені. З одного боку на інший можна дістатися лише через
понтонну переправу. Вулиці міста порожні. Час від часу трапляються прохожі, які йдуть з пакетами чи несуть
бутлі з водою. Багатоквартирні будинки, магазини, ресторани, готелі понищені, або спалені. На одній горі неподалік центру раніше знаходилось місце відпочинку місцевих мешканців й гостей міста. Звідти відкривається мальовничий вид на околиці Ізюму й улуговину Сіверського Дінця. Альтанки, кав’ярня, крамниця були наповнені життя. Зараз же «Сім вітрів», як називають це місце ізюмчани, повністю знищене.
Рештки особистих речей рашистів й гільзи від патронів різного калібру досі розкидані по всій
території. На виїзді з міста стоїть невеликий ліс. Те, що в ньому побачили українські визволителі, навело жах на весь світ. Сотні безіменних могил людей, які стали жертвами російської окупації. Як військові, так і цивільні, сюди рашисти звозили їхні тіла й закопували. Більшість без імені й прізвища, лише номер на хресті.
«Ми нарахували 440 могил. Але кількість похованих значно більша, бо вони могли
закопувати по двоє, по троє, а ще є великі поховання. Число жертв може сягнути й
тисячі», – каже Степан Масельський.
Попри всі жахіття, які пережили ізюмчани, вони продовжують жити. Після звільнення люди вперше змогли вільно вийти на вулиці. І говорити рідною українською. Наталія, мешканка Ізюму, розповідає, яке то було щастя побачити українських військових на вулицях міста. Тоді вона почула себе в безпеці.
«Це невимовно, я так чекала на них. Бо я не розумію, для чого росіяни сюди прийшли?
Навіщо вони нас обстрілювали? Ось жилий будинок, це ж не військова база, навіщо в
нього стріляти?», – розповідає жінка.
Сьогодні Ізюм, Балаклія, інші визволені міста й села Харківщини оговтуються від
російської окупації. Місцева влада обіцяє швидше відновити електропостачання, свої мобільні відділення поновили пошти, українські оператори працюють над відновленням зв'язку. Роботи ще дуже багато. Та люди готові її виконати, адже вони в себе вдома, на своїй українській землі.
Автор статті та фото - Максим Козменко
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
