Максим Козменко – чернівецький журналіст та фотодокументаліст. Восени йому вдалося побувати на Харківщині, де зовсім недавно вирувала війна і точились запеклі бої. Він розповідає, що це було його внутрішнє і професійне бажання побачити на власні очі жахіття «пекла на землі», пише Медіа агентство АСС.
Від Чернівців до Ізюма 1200 кілометрів. Буковинські волонтери завантажили продукти, засоби гігієни, підгузки, ліки, медичні препарати до трьох бусів і повезли все це на схід. Максим поїхав з ними. Їхати довго, водії змінювали одне одного, аби проїхати більше шляху до комендантської години.
*Публікацію підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України
«Проїжджаючи черговий блокпост з військовими за Харковом, усвідомлюєш, що тут люди живуть у війні. І кожна повітряна тривога – це повітряна тривога, за якою можливий приліт з повітря. Я дуже хотів побувати на тих локаціях, де пройшлася рашистська окупація. Своїми знімками я прагну показати правду. Є люди, які не вірять телебаченню чи не мають часу читати всі новини. А от через світлини можна швидко і повною мірою переконатись у варварській позиції окупантів. Скрізь сліди від танків, броньовиків, обстріляні заводи, понищені житлові будинки, АЗС. Повна розруха перед очима. Оце псевдо звільнення територій не що не інше як ідіотизм та винищення народу», - розповідає Максим Козменко.
Отримуйте новини в Telegram
За Первомайськом колії від танків край дороги, місцями спалені поля пшениці, розтрощені заправки, обстріляні загорожі великих промислових заводів і маленьких приватних будинків, спалені бойові машини й цивільний транспорт. Деякі мешканці пораються біля своїх напівзруйнованих будинків. Вибиті вікна забивають фанерами, виносять розгромлені речі з кімнат, прибирають подвір’я від осколків.
В центрі села, біля магазину, зібралося декілька десятків людей - чекають на вантажівку з продуктами. Зараз на деокупованих районах Харківщини немає ні світла, ні газу, ні води, ні зв’язку. І мешканцям зараз потрібно все – від їжі до спілкування.
«Це дуже важливо ось так їздити і показувати справжнє лице трагедії. Це наша робота, і люди мусять бачити без фільтрів істину. І хай весь світ про це знає. Пам’ятаю, як ми заїхали у центр Балаклії, там також вишикувалася довга черга з людей. Якраз привезли гуманітарну допомогу. Поруч в будівлі, яку росіяни використовували, як свій штаб, працювали сапери. Розмінували в місті майже всі державні установи й місця дислокації окупантів, але вибухівка може бути будь-де», - додав фотограф.
Місто Ізюм постраждало від російських окупантів чи не найбільше. Тут майже 80% будівель обстріляні. Мости, які сполучають береги Сіверського Дінця, знищені. З одного боку на інший можна дістатися лише через понтонну переправу.
Від Балаклії до Ізюма веде колись гарна автомобільна дорога. Нині вона подірявлена снарядами, відбійники місцями покручені, асфальт пошкоджений гусеницями бронемашин. Дорогою їздять переважно автівки й вантажівки із намальованим білим хрестом – знак наступу українського війська.
Вулиці міста порожні. Час від часу трапляються перехожі, які йдуть з пакетами чи несуть бутлі з водою.
На виїзді з міста стоїть невеликий ліс. Те, що в ньому побачили українські визволителі, навело жах на весь світ.
«Там пів тисячі безіменних могил людей, які стали жертвами російської окупації. Як військові, так і цивільні, сюди рашисти звозили їхні тіла й закопували. Більшість без імені й прізвища, лише номер на хресті. Хоча там похованих значно більше, бо вони могли закопувати по двоє, по троє, а ще є великі поховання. Число жертв може сягнути й тисячі. Ексгумація тіл і запах трупний солодкаво-гіркуватий. Він витає у повітрі нагадує про смерть. Одяг за хвилини стає просякнутий ним. Це моя найжахливіша зйомка по контенту і найбільш вражаюча за змістом. Треш», - пригадує Максим Козменко.
Попри всі жахіття, які пережили ізюмчани, вони продовжують жити. Після звільнення люди вперше змогли вільно вийти на вулиці. І говорити рідною українською.
Сьогодні Ізюм, Балаклія, інші визволені міста й села Харківщини оговтуються від російської окупації. Місцева влада обіцяє швидше відновити електропостачання, свої мобільні відділення поновили пошти, українські оператори працюють над відновленням зв'язку. Роботи ще дуже багато. Та люди готові її виконати, адже вони в себе вдома, на своїй українській землі.
«Це документування звірств російських військ. Важливо їздити і показувати. Мій репортаж навіть вийшов на шпальтах «Газети польської». Я і надалі буду шукати змоги відвідати регіони максимально наближені до лінії фронту. Я відчуваю свою відповідальність, аби не сидіти і чекати, а бути причетним до творення історії. Через фотоапарат я комунікую зі світом. Наслідки війни – це потрібно показувати. Але що важливіше – це реанімоване життя і піднесений український дух. Бути там і побачити згорьованих людей і їхні очі, сповнені віри у майбутнє - дорого вартує», - зазначив Максим Козменко.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
