На фото Андрій Киричик
Андрій Киричик до війни працював керівником комунальної установи «Обласна база спеціального медичного постачання». А за півтора року воєнних дій та порятунку побратимів він уже удостоївся Почесного нагрудного знаку Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест» та нагороджений медаллю «Відзнака Ради національної безпеки і оборони України» ІІІ ступеня.
Зараз бойовий медик є старшим лейтенантом медичної служби 2 батальйону 68 окремої єгерської бригади.
«З початком повномасштабного вторгнення мені передзвонили і спитали – не хочеш послужити. А у мене старшому сину 4 роки, а меншому - 1,5 місяця. Кажу – якось не дуже рвуся. Але я розумів, що лікарів треба на фронті і хто, як не ми, це будемо робити. Який зміст відтягувати. Я прийшов у військкомат, отримав повістку, ввечері виїхав на полігон у Рівне. Нас там вчили 5 днів і на Донеччину. Часу не було довго розкачуватись. І вже я там 1,5 року служу», - розповідає Андрій Киричик.
За весь цей час він тричі був у відпустці по кілька днів. У батальйоні у них три медичні групи по три особи у кожній – одна чергує і слухає рацію, інша – тривожна на готовності, третя – відпочиває. Хлопці між собою жартують – якщо медики сплять, значить справи ідуть добре і всі живі-здорові.
Андрій з побратимами брав участь у нещодавньому звільненні Павлівки, Вугледару, Благодатного.
«Це вже сама «нульовка». Звільняли Благодатне. Як медик я допомагав там. За це і дали «Сталевий Хрест». У нас задача: якщо є «трьохсоті», швидко під’їхати, забрати і евакуація на стабілізаційний пункт. Це все відбувається за 300 метрів до окупанта, все на їхніх очах практично. Тому часто прилітає по нас, коли ми надаємо першу допомогу. Найважливіше правило на полі бою - порятунок бійця справа самого бійця. Якщо він собі не надасть допомогу, то хлопці не зможуть відволіктись до нього, інакше відкриються сектори, і вороги всіх переб'ють», - додає медик.
На фото: під час звільнення смт. Благодатного
Чоловік розповідає, що вони забезпечені усім, але здебільшого це привозять волонтери. За 1,5 року боїв з хлопців, з якими вони разом прийшли у складі батальйону – залишилось 20%. Решта новоприбулі, хтось загинув, хтось лікується, звільнився з певних причин.
«Усі мої «трьохсоті» живі. Через біль, втрату свідомості, страх ти мусиш жити – так ми кажемо кожному бійцю. Навіть коли відключаєшся – бий себе по рані, прийди в себе. Виходу нема, інакше помреш. Одного разу ми евакуювали бійця, що не міг ходити. Ми його забирали на броньовику «МаксПро» (M1224). І по нас почали стріляти з танка. Є відео з ворожого дрона. І коли машина зупинилась, ми всі почали тікати. Той поранений нас обігнав навіть. Для ворога така машина – серйозна ціль. А боєць неправильно оцінив свій стан, тому і ми піддались ризику, коли полізли на саму позицію. Так що 7 листопада – мій другий день народження», - додав Андрій Киричик.
На фото: підбитий броньовик та евакуація у бліндаж (стоп-кадр з ворожого дрона)
У медика є побратим з позивним «Ведмідь», тому хлопці жартують, що вони «медики-ведмедики». Навіть шеврон собі відповідний причепили.
Найбільше Андрій мріє про перемогу та повернення до сім’ї. Чоловік та побратими висловлюють вдячність всім, хто допомагає та підтримує їх у нелегкій справі та вітають з Днем медика усіх причетних.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
