Марина Юрценюк у школі Занзібара
Чернівчанка Марина Юрценюк вирішила ненадовго змінити комфортні Чернівці на спекотний острів Занзібар. Там вона, як волонтер, працювала з дітками.
Своїми враженнями від роботи розповіла ІА АСС.
«Кілька років тому мій чоловік, лікар-хірург за фахом, поїхав у Танзанію волонтером. Він був вражений тим, з якими проблемами зі здоров'ям звертаються місцеві жителі. Пам'ятаєте, Чуковського «з пришитими ніжками для зайчика»? Так от, пришивати пальці і кінцівки - це там звичайна практика, - розповідає Марина. - Наприклад, одним з пацієнтів мого чоловіка був місцевий житель, який збудував будинок із сумнівних будматеріалів, а до ранку йому на спину завалилася стіна. Зверталися до лікаря і молодята, які шукали затишного місця для того, щоб побути наодинці, та їх погризли гієни».
Розповіді чоловіка анітрохи не налякали Марину. Навпаки, вона вирішила за нагоди потрапити на острів і спробувати допомогти тим, чим може вона.
Цьогоріч, коли виїзд за кордон без обмежень був дозволений лише до країн Африки, Марина Юрценюк вирішила відвідати острів Занзібар. Переліт тривав 10 годин – 7500 кілометрв. «Перша фраза, якою тебе зустрічають місцеві жителі: «Hakuna Matata!» ( «Жодних проблем!»). Життя на цьому острові дійсно безтурботне: завжди сонячно, теплий Індійський океан, безліч морепродуктів, місцевих фруктів і овочів. Вони самі вирощують рис, прянощі і водорості. До речі, раніше, цю сировину сушили і експортували переважно до Азії, Європи та Америки. У Японії водорості слугують їжею, а в інших країнах планети використовуються для виробництва косметики, зубної пасти, ліків», - розповідає Марина.
Зранку у містечку, Паже, де мешкала чернівчанка, можна було побачити жінок на так званих «океанських фермах». Вони розбивають грядки на мілині, прив'язуючи до мотузки живці водоростей. Через певний час їх оглядають, руками обривають із них рослин-паразитів, що можуть знищити весь урожай.
«Ця робота на перший погляд здається легкою, але спробуйте годинами перебувати зігнутим, у воді, під палючим африканським сонцем... Заробіток у працівниць ферми невеликий – 20 доларів, проте на острові за ці гроші можна прогодувати багатодітну родину, а також дати дітям освіту, яка нині варта більшого, ніж будь-які матеріальні блага!» - продовжує чернівчанка.
Читайте ще: «Уперше мав справу з хворобами, яких в Україні немає», - хірург з Чернівців рятував африканських дітей
На Занзібарі вчителі шкіл користуються великою повагою і авторитетом. Зазвичай педагоги мають вищу освіту і вільно спілкуються англійською мовою, а також є моральним орієнтиром для місцевого населення.
«Середня заробітна платня вчителя - 250-300 доларів. У багатьох вчителів є власний транспорт і вони охайно одягаються», - розповідає Марина.
Навчання у початковій школі починається у 3,5 роки. У цьому віці дітки одразу починають вчити цифри і азбуку. До 6 років всі вчаться разом - в одному класі.
«Усі предмети викладають англійською мовою. Тому уже в 10-12 років діти вільно спілкуються англійською і можуть допомагати батькам продавати на ринку овочі, фрукти для туристів, - каже Марина. - У деяких школах є свої невеликі ділянки землі, де учні доглядають за рослинами, є навіть невеличкі ферми, де школярі вирощують корів і кур. Діти по черзі годують, напувають худобу, прибирають і чистять клітки. Діти це роблять із задоволенням і наввипередки! Крім того, шкільна їдальня таким чином отримує їжу, а діти набувають позитивного досвіду».
Шкільні дисципліни у школах Занзібара такі ж, як у нас: математика, фізика, хімія, історія, іноземні мови. Переважна кількість підручників – англійською мовою.
Викладати в африканські школи часто приїздять волонтери з Америки і Європи. Контракти тут заключають на семестр. Житло, харчування і проїзд оплачується, а зарплатню - не призначають. Вважається, що це взаємовигідна співпраця - школа отримує педагога-носія мови, а волонтер - новий неоціненний досвід.
«Найбільше мене вразила дика природа і надзвичайно дружелюбні люди, - говорить Марина. – Думаю, колись я знову повернуся в цю екзотичну країну, де панує повна Hakuna Matata».
Наші новини є у Facebook
Авторка: Ольга КАМСЬКА, ІА АСС
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
