Чужоземний Halloween: коли на Буковині традиційно відзначають свято предків

Отже, по черзі. Щодо суто християнської традиції вшанування душ предків у ці дні онлайн-енциклопедія Вікіпедія зазначає так: «День усіх померлих (лат. In Commemoratione Omnium Fidelium Defunctorum) — християнське свято, день пам'яті всіх померлих вірних в римо-католицькій церкві, яке відзначають 2 листопада, після Дня всіх святих. У цей день, особливо на Заході України, не лише римо-католики, а й представники інших конфесій, за традицією відвідують могили родичів, священник відправляють панахиди, а люди запалюють свічки і ставлять квіти».

Один із найпоширеніших видів помани у ці дні - яблуко, свічка і калач. У деяких регіонах самі яблука не віддають за поману, а «віддають душі» - залишають на могилі родича разом зі свічкою. Вважається, що цю поману має прийняти пташка, яка прийде на могилу і склює яблуко.

Проте це не єдиний день, коли українець вшановує предка. Так, напередодні свята Дмитрія відзначається «задушна» або «дідова»/ «Дмитріївська» субота. На Святий вечір, коли збирається за столом уся родина, при сервіруванні ставлять на один набір більше, а по завершенні вечері в ту тарілку ставлять по ложечці кожної страви, хліб і воду і залишають на вікні «аби душа покушіла». Окрім того, два головні атрибути Різдва є символом предка: дідух (дід) є символом предка по чоловічій лінії, баба (сіно під скатертиною) - символ предка по жіночій лінії. Окрім того, кутя (коливо) є основною стравою на поминках на Буковинській Гуцульщині, подекуди на поминки готують і узвар (наприклад, село Розтоки). Тож святий вечір, його етнографічні атрибути і поминання предків - дуже близькі у нашій культурі.

Щодо свята, коли людина візуалізує все страшне і смішне - то в нашій традиційній культурі це - Маланка. Так, у ній немає напряму «мертвих» образів, але демонологічні є, один із типових образів - чорт. Звернімося до праць Юрія Федьковича, в яких описується одна із етимологічних легенд. Згідно з цією легендою, Маланка є потойбічним весіллям: шлюб вирішили взяти представниця Нав-світу (нежива істота) Маланка та представник земного світу Василько. Аби духи не забрали свою Маланку назад, земні люди, які полюбили її, переодягаються у страшні і смішні образи, аби відвертати потойбічних духів, які приходять за Маланкою. Рівно опівночі все зникає, і учасники буквально «змивають» із себе образ у річці, один з обрядових періодів Маланки так і називається - купанка, до сьогодні збережений у Вашківцях.

Повернімося тепер до вшанування предків. На великодні свята (як правило, понеділок або вівторок) у окремих населених пунктах освячують і накривають гроби - відправляють на них панахиду або й символічну тризну з трапезою.

Предкові присвячене і свято Рахманський великдень, елементи якого збереглися у селі Кам’янка на Глибоччині, селі Драчинці на Кіцманщині та інших населених пунктах Буковини.

У багатьох населених пунктах Буковини, зокрема і в Чернівцях, Трійця є одним із головних свят, коли вшановують предка - відвідують могили родичів, а священники освячують їх.

Як правило, де прийнято святити грібки в великодній вівторок - не святять уже на Трійцю, і навпаки. До періоду штучних вінків існувала традиція виплітання саме до цих днів живих вінків та гірлянд своїм рідним на хрести (зі смереки, мирту), а сам хрест прикрашали рушником.

Так, направду, наша традиційна культура має свої традиції пошанування предка і свої способи візуалізувати страх і сміх через традицію. Але це не означає, що страх як образ чужий нашим традиціям.

Десь починаючи з 90-х з тенденціями американізації цей день прийшов до нас, як і День Валентина, на правах гостя, свята-екзота. І звісно, це не церковне свято.

Хтось любить Гелловін і сприймає як розвагу, хтось вважає небезпечним для християнина, а хтось - таким, що не має відповідників у нашій культурі, тобто принципово чужим.

Але чи так це? Насправді теми життя-смерті, добра-зла тощо настільки універсальні, що не можуть, на нашу думку, вважатися локальним набутком одного народу і чужими і нехарактерним для іншого…