Коли ми сваримося, ми рідко сперечаємося через факти. Ми боремося за свої емоційні потреби, про які не завжди можемо чітко сказати. Якщо «перекласти» мову звинувачень на мову потреб, ми почуємо зовсім інші меседжі, пояснює психологиня Людмила Андрущак.
Що ми чуємо? Критику нашої ліні.
Що за цим стоїть насправді: «Я почуваюся самотньою у цьому побуті. Мені здається, що вся відповідальність за наш дім лежить тільки на мені, і я не відчуваю твоєї підтримки. Чи я все ще цінна для тебе?»
Що ми чуємо? Контроль та обмеження свободи.
Що за цим стоїть насправді: «Мені бракує твоєї уваги. Я боюся, що ми втрачаємо близькість, і я потребую підтвердження, що я для тебе — важлива».
Що ми чуємо? Напад на наш характер.
Що за цим стоїть насправді: «Твоє мовчання лякає мене. Я сприймаю його як відстороненість. Коли ти не відповідаєш, я почуваюся покинутою в епіцентрі проблеми».
Чому ми обираємо напади замість прохань?
У сімейній системі ми часто потрапляємо в «замкнене коло»: один партнер стає «переслідувачем» (критикує, щоб отримати реакцію), а інший — «відстороненим» (мовчить, щоб захиститися від болю). Чим більше один тисне, тим сильніше інший закривається.
Що з цим робити?
Зробіть паузу. Коли Ви відчуваєте сильне роздратування, то запитайте себе: «Яке почуття зараз під гнівом? Це образа? Біль? Страх бути непотрібним чи інше?»
Визнайте, що є емоція, яку потрібно прожити! І потрібно одразу дати сюди увагу, щоб не накопичувати або перекладати на когось іншого.
У такому випадку говоріть про себе (Я-повідомлення). Замість «Ти знову запізнився», спробуйте: «Коли ти запізнюєшся, я почуваюся неважливою, ніби мій час нічого не вартий».
Шукайте потребу! За кожним «Ти не такий» стоїть «Я хочу відчути... (безпеку, любов, прийняття)».
Конфлікт — це не стіна, це двері до іншої людини. Питання лише в тому, чи є у нас сміливість постукати в них не кулаком, а відкритим серцем, каже Людмила Андрущак.
Практикум: Як перейти від звинувачень до близькості?
Якщо ви відчуваєте, що ваші розмови перетворюються на «біг по колу», спробуйте ці три системні вправи:
1. Вправа «Переклад на мову серця» (для самодопомоги)
Коли ви наступного разу захочете сказати щось із часткою «Ти...» (Ти знову, Ти ніколи), зупиніться на 10 секунд і спробуйте розібрати, що:
Факт: «Коли я бачу/чую...» (без оцінок, лише те, що зафіксували Ви зі сторони).
Емоція: «Я відчуваю...» (сум, розгубленість, страх).
Потреба: «Бо мені важливо відчувати...» (підтримку, надійність).
Прохання: «Чи міг би ти наступного разу...» (конкретна дія).
Приклад: Замість «Ти ігноруєш мої прохання!», спробуйте: «Коли я тричі прошу допомогти й не отримую відповіді, я почуваюся безпорадною. Мені важливо знати, що ми команда. Будь ласка, скажи мені, коли саме ти зможеш це зробити».
2. Вправа «5 хвилин безпеки» (для пари)
Встановіть таймер. Протягом 5 хвилин один партнер говорить про свої переживання (не звинувачуючи іншого!), а другий — лише слухає.
Головне правило: Слухач не має права перебивати, виправдовуватися чи казати «А ти теж так робиш».
Мета: Просто почути внутрішній світ партнера. Потім поміняйтеся ролями.
Завершення: Обов’язково подякуйте одне одному фразою: «Дякую, що поділився/поділилася зі мною своїми почуттями».
Нам усім дуже важливо бути почутими!
3. Техніка «М’який старт» (за методом Готтмана)
Дослідження показують, що конфлікт закінчується так само як і починається. Якщо Ви починаєте з високої ноти («Чому ти знову...»), фінал буде вибуховим.
Спробуйте знизити голос.
Почніть із вдячності або позитивного наміру: «Я дуже ціную, як ти дбаєш про нашу безпеку, і зараз у мене є одна тривога, якою я хочу поділитися...»
Конфлікт у системно-сімейній терапії — це не катастрофа, а сигнал системи про те, що старі способи взаємодії в сучасному світі більше не працюють. Це шанс побудувати щось нове, міцніше.
Якщо ж спроби іншого спілкування Вам не під силу чи Ви у напружених відносинах тривалий час, то запрошую на першу безкоштовну консультацію для вирішення конфліктів у парі!
Також можна ще завдання для сміливих: Оберіть сьогодні одну фразу, яку ви зазвичай кажете з роздратуванням, і спробуйте перекласти її за формулою з першої вправи.
*На правах реклами
Психологиня Людмила Андрущак у соцмережах
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
