Від відчаю до захоплення - як батьки особливого хлопчика прийняли його діагноз і полюбили таким, яким він є.
«Один із чернівецьких психіатрів нам сказав: ви - молода пара, можете народити собі ще дитину, провідувати його у притулку. В мене мороз по шкірі пішов від того», – таке 13 років тому почула від чернівецького медика матір 13-річного Данилка, Олена Гулько. Тоді у Чернівцях ще не говорили про дітей із розладом аутистичного спектру. Але саме такий діагноз у Данила Гулька.
Нагадаємо: У Чернівцях провели флешмоб, щоби привернути увагу до проблем аутистів.
Сьогодні батьки хлопчика кажуть: не уявляють, якби він був інакшим. Данилко дуже добрий і талановитий. Його картини презентують у галереях країн Європи. А до 5 квітня діє виставка Дані і в чернівецькій галереї на Штейнбарга. Представниця галереї Наталя Богомаз каже: в Данилка помітний і вже впевнений почерк справжнього юного митця.
Матір юного митця лагідно називає його "органайзером", дивуючись здатності хлопця запам’ятовувати дати, усі номери телефонів та прізвища. Удома Данилко залюбки готує для свої рідних та вправно прибирає. І найголовніше – знайшов себе у творчості завдяки заняттям з художницею Христею Венгринюк у студії "МонмАртр".
Про картини Данилка Гулька, його життя і те, як сприйняли та пережили діагноз хлопчика найрідніші люди - батьки, Інформаційному агентству АСС розповіла Олена Гулько.
Олена Гулько, матір Данилка: «Коли Данилкові був рочок ми зрозуміли, що з ним щось не так, як із його однолітками. Він відрізнявся від інших діток: його не цікавили ігри, він не вступав у контакт з іншими. У два роки він не розмовляв. Звернулися до неврологів, на що мені сказали: не переживайте, хлопчики розмовляють пізніше. Про діагноз дізнались з чоловіком самі: почали шукати за симптоматикою в Інтернеті, і кожного разу знаходили дивну хворобу під назвою «аутизм». Коли почали читати про неї – кров у жилах стигла, бо розуміли, що описується наша дитина.
У два роки ми вже чітко розуміли, із чим маємо справу. Хоча лікарі офіційно виставили нам діагноз у 4 роки. Це був дуже болісний період для усієї родини. Важко було усвідомити діагноз і навчитися з ним жити.
Що я можу порадити таким же батькам, як ми? Не закриватися у чотирьох стінах з дитиною. Найголовніше – відчути той момент, коли дитині щось сподобалося, і дати можливість їй розвиватися у цьому. От ми прийшли до Христі Венгринюк, спробували малювати - і Дані це одразу сподобалося. Тут він відчув себе потрібним, важливим».
Олена Гулько також відверто ділиться, як "інакших" дітей сприймає система та соціум. Часто реабілітація потрібна саме суспільству, щоби гуманно сприймати і ставитися до "інакших" дітей, каже жінка.
Олена Гулько, матір Данилка: «Насправді, принаймні у Чернівцях, системи злагодженої немає. Ніхто не підтримує таких дітей, такі сім`ї. Окрім хіба що соціальної допомоги, яку Данилкові дали аж у 9 років. Я не знаю гуртків чи шкіл у Чернівцях, де би проводились заняття для таких дітей.
Мій син навчається у спеціалізованій школі, йому там подобається. На жаль, про інклюзію я чую багато негативного від батьків: вчителі не знають, як себе поводити з "особливими" дітками. Хотілося би, щоб інклюзія працювала краще, щоб суспільство вчилося сприймати цих людей. І тут велике значення має домашнє виховання: важливо, аби здоровим дітям удома батьки пояснювали, що такі, як Данилко, - нічим не відрізняються від інших, просто по-іншому дивляться на світ».
Найбільше Олену Гулько непокоїть те, чим займатиметься її син в майбутньому. Мріє, щоб у державі створили невеликі підприємства для "особливих" людей. Це може бути ферма, або пекарня - будь-що, аби тільки люди з розладом аутистичного спектру не залежали від мізерного державного утримання.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
