На подвір`ї чернівчанина - 16 сортів жоржин (ФОТО)

Серед них – і ніжний «Лотос», і яскравий «Вулкан», і ніжна "Кудрява наречена", і навіть «Голова негра». Ці квіти, каже Ілля Дабика, допомогли йому подолати рак.

Ілля Григорович порається біля квітника, як біля маленької дитини. Удобрює, поливає, просапує і підв`язує – усе, аби подвір`я квітло від липня і аж до перших заморозків.

- Я спеціально не встановлюю високого закритого паркану – нехай перехожі любуються моїми красенями, - каже Ілля Дабика. – Якось зупинилися дві жінки, дивляться на квіти і одна другій каже: «Яка жінка молодець – таку клумбу доглядає!». А моя сусідка їм у відповідь: «Це не жінка доглядає, а чоловік!».

Дружина господаря, Раїса Василівна, зізнається: квіти – то захоплення чоловіка. Він придбав перші цибулинки жоржин 20 років тому. І відтоді не минуло жодного літа та осені, аби їхнє подвір`я не буяло різнокольоровими барвами.

Звісно, жоржини – дуже капризні і вибагливі. Проте доброму господарю вони віддячують буйним цвітінням.

- Під час перших заморозків обов`язково зрізаю квіти, викопую їх, цибулини промиваю антисептиком і складаю у тирсу в підвал. А вже наприкінці лютого дістаю їх і починаю підливати, в очікуванні перших пагонів, - розповідає Ілля Григорович. – Завжди дуже хвилююся, перезимували квіти чи ні. На щастя, за 20 років не втратив жодного сорту.

Якось біля огорожі зібралися студенти-індуси, які мешкають неподалік у гуртожитках Чернівецького медичного університету. Вони фотографували жоржини на телефони. Ілля Дабика запросив їх на подвір`я, пригостив чаєм і розповів про квіти.

- Вони трохи говорять українською, тож ми порозумілися. З того часу товаришуємо, - посміхається господар. – Мені приємно, що молодь приходить до мене, спілкується. Двом випускникам я навіть подарував кілька цибулинок, аби посадили ці квіти в себе на батьківщині.

Ілля Дабика категорично не продає жоржини. А тим, хто хоче, просто дарує букети.

- Першого вересня до мене зайшла жінка з дитиною. Хлопчику сподобалися мої квіти, дуже хотів подарувати такий букет вчительці, - розповідає чоловік. – Я зробив йому букет, а мама простягла мені за нього гроші. Квіти – це мої діти, хіба можна їх продавати?.. А от допомагати людям, аби різнобарвний цвіт радував їх – то щастя. Тому попросив, аби поставили у церкві свічечку за здоров`я мене і моїх рідних. Це буде найдорожча подяка. Ці квіти і робота біля них колись допомогли мені перемогти онкологію. Ціную їх, дуже люблю і кожен ранок дякую Богові за можливість бачити цю красу.