Кажуть, талановита людина – талановита в усьому. Можливо, із цією думкою можна сперечатися, але досить часто життя її підтверджує. Робота педагога – не лише давати дітям знання, а й виліплювати їхню душу, особистість. Вчителька української мови і літератури Мамалигівської ЗОШ Катерина Борисівна Захарія розуміє і вміє це, як ніхто інший. А ще вона творить дива гіпсом і мастихіном – барельєфи. Її роботи прикрашають стіни багатьох установ у рідному селі, насамперед, звісно, рідної школи.
– Пані Катерино, коли почали малювати та хто привів любов до малювання?
– Малюю відколи себе пам’ятаю. Все почалося з кольорових олівців: у першому класі мій вчитель Михайло Петрович показав, як правильно зафарбувати осінній листочок, потім тато подарував великий набір гуаші… Шкільні газети, плакати, малюнки у дівочих щоденниках. Мріяла стати справжнім художником, навіть їздила у Москву вступати до Строганівського училища. Не пройшла… Довелося рік працювати, бо вже пройшли строки вступу до інших навчальних закладів.
– Як сталося, що людина з душею художника стала педагогом?
– Я стала студенткою філфаку педінституту, адже завжди багато читала, тому вирішила, що спробую стати вчителькою, як моя тітка, татова сестра. Під час навчання теж була у редколегії факультету, оформляла багато стендів, плакатів, стіннівок.
– Чи допомагає вміння малювати у педагогічній діяльності?
– Звичайно. З перших днів роботи малювала скрізь і завжди. На дошці під час уроку, пояснюючи тему, щоб учні могли уявити героїв літературних творів чи зрозуміти слова, моделі суконь для дівчат і колежанок, стенди, ребуси, учнівські стінні газети та інше.
– А що стало імпульсом Вашому захопленню настінним малюванням, ліпкою?
– Завжди з цікавістю ставилася до будь-якого творчого процесу… Коли вдома робили ремонт після паводку 2008-го року, спробувала попрацювати зі шпаклівкою. За декілька хвилин на шматку гіпсокартону з’явився букет троянд, на іншому – фортеця. Це здивувало навколишніх, а мені стало імпульсом до нового захоплення. Перша робота була зроблена за допомогою підручних інструментів – шматка заліза і чайної ложечки. Пізніше син придбав мені професійні інструменти, потім я сама їх купувала через Інтернет. І, пішло-поїхало.
– Розкажіть, будь ласка докладніше про своє нове захоплення.
– Це скульптурне зображення на площині. Називається барельєф. Виконується спеціальними інструментами – мастихінами, якими виконуються картини олійними фарбами. Для досягнення бажаного рельєфу гіпсові суміші накладаються в декілька шарів, поки не досягається певна висота. Потім необхідно відшліфувати і затонувати роботу. Для подальшого використання в інтер’єрі можна покрити воском або лаком. Надалі за ними легко доглядати – аби прибрати пилюку, можна просто витерти їх вологою серветкою.
– Розкажіть, як народжуються малюнки?
– Спочатку я оглядаю місце, де працюватиму, аби з’ясувати, якими мають бути розміри роботи. Потім з’являється ескіз – сюжет виникає у мене в голові. Часто обираю за бажанням замовника з ресурсів всесвітньої мережі. Обговорюємо з ним кожну деталь малюнку, а потім вже можна взятися й за роботу – перенесення малюнку на стіну.
– Що Вам необхідно для роботи? Які умови?
– Необхідні бажання, а воно є завжди. Час, якого інколи не вистачає, тому, замість відпочинку, дуже часто доводиться працювати. А ще – площина для роботи, тобто, чиста стіна. Також у кімнаті має бути тепло, аби шпаклівка добре схоплювалась.
– Скільки в середньому часу необхідно для створення картини?
– Здебільшого це 10-15 днів – усе залежить від складності та розмірів роботи. Деякі витвори потребують більш досконалої обробки, інші – використання різних технік, тож кожна робота потребує свого підходу.
– Яка з Ваших робіт Вам більше до вподоби?
– Люблю всі, а найбільше ту, яку зараз опрацьовую. У своєму шкільному кабінеті світової літератури готую сюрприз учням 9-Б класу, керівником якого я є. З нового навчального року поруч з ними на уроках будуть присутні герої улюблених книжок. Заходьте, побачите.
– Неодмінно. Якби довелося зобразити мрію, що б це було?
– Мрія – це щось ефемерне, у кожного своє. Я б зліпила мир і щастя, радість і удачу… Але це ж буде все моє, а хочеться всім добра і розуміння.
– Ліпнина для Вас лише хобі, чи спосіб заробити?
– Не знаю. Мені це дуже подобається. Маю вже багато картин – великих і малих. Вони повсюди – і вдома, і у друзів, родичів, знайомих, навіть у школі. Декілька робіт зробила і за гроші, адже, самі розумієте, – й інструменти, й фарби, які я використовую для роботи, коштують чимало.
– Що Ви для себе знаходите в цій діяльності?
– Можливість створити щось особливе, те, що змінює навколишній світ, робить його не таким сірим і буденним, приносить задоволення мені й іншим. Уявіть собі – чиста стіна, така, як усі, і суха шпаклівка. Декілька днів роботи – і на стіні виростають замки, розквітають троянди й орхідеї, стоять дерева і пливуть вітрильники…Хіба не чудово?
– Чи лишається час на сім’ю? Як ставиться родина до Вашого захоплення?
– Для мене родина завжди була і є на першому місці. Це не обговорюється. Просто прийшов час, коли діти вже дорослі і я можу займатись чимось цікавим для мене. Всі мене підтримують, радіють, коли виходить гарна робота.
– Знаю, що маєте двох синів. Чи малюють вони?
– Так, я щаслива мама. У мене добрі, щирі, чуйні сини. Малювати – ні, але обидва закінчили музичну школу, молодший грає на гітарі, співає. Маю й онука – він зараз головний у нашому житті.
– Хай росте здоровим! Крім малювання, ліпнини маєте ще якесь хобі?
– О, я людина дуже різнопланова! Ще з дитинства багато читаю, шию, плету макраме, люблю готувати, пекти, доглядати свій город, квіти. Люблю свою роботу, вона теж творча, адже кожен урок – по-своєму особливий. Люблю своїх друзів, родичів, сусідів. Обожнюю подорожувати. Цей світ такий прекрасний! Мені цікаво просто ЖИТИ! Адже кожен день – неповторний, його більше не буде. Люблю згадувати минуле, мріяти про майбутнє, писати вірші…
– Чим для Вас є мистецтво? Як Ви його розумієте?
– За своє життя я побувала у багатьох музеях, бачила роботи відомих художників, скульпторів, архітекторів. Завжди захоплено переглядала, читала історію створення тієї чи іншої роботи… Остання подорож до Парижа була неймовірною. Я побачила Собор Паризької Богоматері, Ейфелеву вежу, побувала у Луврі. «Джоконда» – це не просто витвір мистецтва, це живий доказ людського генія Леонардо да Вінчі.
Але я вважаю, що мистецтвом може бути усе, що робиться від серця, з душею. Адже будь-яка справа вимагає майстерного виконання. Навіть підсмажити смачну яєчню – це мистецтво.
– У Вас щаслива сім’я, успішна кар’єра – скажіть, у чому секрет Вашого успіху?
– Я просто люблю. Свого чоловіка, дітей, онука, свою роботу, учнів, рідних, друзів. Люблю жити і отримую від цього задоволення.
Джерело та фото: "Район.ІНФО".
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
