Про дружбу з мамою Марії Матіос та про містичну силу розповів Дмитро Павличко у Чернівцях (ФОТО)

Метри української поезії Дмитро Павличко та Іван Малкович приїхали до Чернівців. Сьогодні ввечері вони зустрінуться зі своїми читачами.

Митці розповіли про підготовку до творчого вечора у ефірі "Радіо 10": 

Дмитро Павличко: "Головним нашим слухачем буде студентська чернівецька молодь. Я хвилююся. Я завжди хвилююся перед виступом. Мені повинна якась містична сила сказати: це можна, а це не можна. Але ж часу немає. У півтори години ми мусимо вкласти свої поезії та відповіді на питання".

Ось, що видатний поет розповів про своє юнацтво: "Я народився на Гуцульщині. Були часи, коли я танцював із тепер уже мамою українського політика Марії Матіос, – сміється пан Дмитро. – Я великий прихильник і вважаю себе вихованцем Юрія Федьковича". 

Дмитрові Павличку цього року виповнюється 88 років. Іван Малкович розповідає, такого "вогню", який має у душі Дмитро Павличко, побажав би кожному, незалежно від віку.

За словами Івана Малковича, які саме вірші читатимуть поети, вони ще не вирішили: "Не можемо точно сказати. Усе залежить від слухача".

У ефірі ж радіостанції поети зачитали по одному своєму віршові. Дмитро Павличко - вірш 1958-го року "Коли мені не допоможуть вірші ...", а Іван Малкович – "Із янголом на плечі ..."

Нагадаємо, сьогодні о 18:30 у Чернівецькому музично-драматичному театр ім. О. Кобилянської розпочнеться творчий вечір метрів української поезії Дмитра Павличка та Івана Малковича.

Довідково: 

Вірш Дмитра Павличка "Коли мені не допоможуть вірші":

Коли мені не допоможуть вірші, 
То вже не допоможуть лікарі. 
У сни свої благословенні й віщі 
Я відійду самотньо на зорі.

Тоді прийди, кохана, кроком тіні, 
Та серця ти за тим собі не рви, 
Що все життя віддав я Україні, 
Тобі ж – пучок могильної трави.

Я знаю, мила, це несправедливо, 
Та поділить інакше я не міг, 
Бо й ця трава – так само вічне диво, 
Як дивина найкращих днів моїх.

Вірш Івана Малковича "Із янголом на плечі", Старосвітська балада: 

Краєм світу, уночі, 
при Господній при свічі 
хтось бреде собі самотньо 
із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття, 
йде лелійно, як дитя, 
і жене його у спину 
сірий маятник життя, —

щоб не вештав уночі 
при Господній при свічі, 
щоб по світі не тинявся 
із янголом на плечі.

Віє вітер вировий, 
виє Ірод моровий, 
маятник все дужче бухка, 
стогне янгол ледь живий…

А він йде і йде, хоча 
вже й не дихає свіча, 
лиш вуста дрижать гарячі:

янголе, не впадь з плеча.