На фото В’ячеслав Жук
Радіостанція, з якої можна почути голоси з далекої Австралії, Аляски чи Бразилії, а також відправити своє повідомлення за десятки тисяч кілометрів, знаходиться на кафедрі радіотехніки та інформаційної безпеки Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Звідси в ефір виходить перший на Буковині «Майстер спорту України міжнародного класу» з радіоспорту В’ячеслав Жук, позивний – US2YW. Звання радіоаматору присвоїли днями раніше. В’ячеслав Жук – багаторазовий чемпіон України з радіозв’язку на коротких хвилях, член збірної команди України з 2018 року, учасник World radiosport team championship, так званих Олімпійських ігор серед радіоаматорів, у Німеччині у 2018 році.
Радіоспорт – бездротове передавання повідомлень. Це – технічний вид спорту, який складається з декількох дисциплін: швидкісна радіотелеграфія, радіопеленгація, радіобагатоборство та триборство, радіозв’язок на коротких і ультракоротких хвилях.
«Радіоспорт – багатогранний, він інтелектуально-технічний. Мене більше захоплює радіозв’язок на коротких хвилях, коли за допомогою радіостанцій я можу встановити зв’язок з радіоаматорами у будь-якій країні на будь-якому континенті. Окрім цього, радіоаматорство – це не тільки змагання, це ще й спілкування в ефірі зі старими друзями та незнайомими людьми. Якщо зараз є соціальні мережі, то раніше у нас цього не було, і радіо нам це заміняло – ми включали апаратуру і не знали, кого там почуємо», - розповідає В’ячеслав Жук.
Наші новини є у Facebook
В радіоспорт хлопця привів батько. І ось уже 35 років радіоаматор не покидає цієї справи.
«Раніше батько з колегами виїжджали на природу, де розгортали намети, антени, налаштовували радіоапаратуру й на відкритій місцевості проводили змагання. Я з нетерпінням чекав цих виїздів. І одного разу батько таки взяв мене з собою. І ось у 10 років мені дали мікрофон, і я почав говорити: дав один виклик, але мені ніхто не відповів, дав другий – тоді почув відповідь. Я злякався, кинув мікрофон і втік. Пройшло ще півроку, страх минув, і я вже попросився виходити в ефір сам. Далі були змагання школярів, на яких я посів 10 місце. Для першого разу це було непогано. Потім були чемпіонати України серед молоді, дорослих, а далі – й міжнародні змагання. До всього, я вивчив ще й азбуку Морзе, англійську мову, що дозволило вільніше спілкуватися з радіоаматорами з інших країн», - продовжує радіоспортсмен.
На моніторі ноутбука В’ячеслав демонструє карту, на якій показано в яких країнах зараз чутно сигнал з Чернівців. Під час спілкування хвилі нашого передавача ловили аматорські радіостанції у Бразилії, Австралії (пропри ніч у цій країні), Японії, а також в Північній Америці, Південній Африці та ще десятку країн.
«По позивному вас пізнають, - каже В’ячеслав Жук. - Я знаю багатьох радіоаматорів саме по їх позивних, а от справжніх імен не знаю, а тим більше прізвищ. Отож, спілкуючись з кореспондентом на другому кінці світу, ви спочатку називаєте свій позивний. Після цього даєте оцінку розбірливості сигналу за 5-бальною шкалою і його чутливості – за 9-бальною. Зараз при наявності сучасної техніки розбірливість сигналу дуже висока, а от чутливість міняється залежно від проходження хвиль, відстані до кореспондента. У радіоаматорів є 9 наборів частот, де їм дозволено проводити зв'язки. І в залежності від діапазону, активності сонця, часу доби, пори року – проходження хвиль може бути різною.
Коли починалися події в Криму, приблизно за місяць ми вже чули, що там щось відбувається. Росіяни (про це ми зрозуміли вже згодом) почали розгортати свої радіомережі, проводити учбово-тренувальні сеанси радіозв’язку, створювати на аматорських діапазонах перешкоди. Думаю, що по цим ознакам вище керівництво точно знало, що щось готується, а спеціалісти знали однозначно».
Читайте також: Чернівчанка створює унікальні ляльки для особливих діток (ФОТО)
На Буковині радіоаматорів, за словами В’ячеслава Жука, не більше 40. Своєму хобі чоловік приділяє не надто багато часу. Каже, хотілося б більше. Буває так, що займається лише по декілька разів на місяць, трапляється й частіше.
«Найбільш віддалена точка зв’язку у нас була у Новій Зеландії. Відстань – понад 17 000 км. Там доволі цікаві зв’язки, але вони не дуже складні. Є й складніші. Часом важче провести зв'язок з точкою, яка знаходиться ближче, бо вона – у приполярній зоні, де короткий день або дуже довга ніч. Через магнітні збудження, які там виникають, трапляється, що сигнали взагалі туди не проходять. До прикладу, з Аляскою, до якої майже 7 500 км, важче зв’язатися, аніж з Австралією (відстань – майже 13 000 км).
Радіоаматор повинен володіти багатьма навиками. Треба бути синоптиком, добре розумітися на географії, фізиці, техніці, знати психологію та іноземні мови. Під час радіозв’язку кореспонденти говорять англійською, українською, іспанською, французькою, російською та іншими мовами. Завдяки цьому хобі усі ці навики у мене ще більше розвиваються. За фахом я радіотехнік, радіоінженер. Але спеціальність я обрав вже після того, як почав займатися радіоспортом.
Я поставив собі за мету поїхати на, так звані, Олімпійські ігри серед радіоаматорів. Вони проходять раз на 4 роки. Наступні мають відбутися в Італії у 2022 році, якщо не завадить коронавірус. На цих змаганнях – ціль потрапити у призи. Наразі з України ще нікому не вдалося ці ігри виграти. Попри те, що я брав участь у багатьох відбіркових міжнародних змагань, перемагав там, прямої путівки я, на жаль, на Олімпіаду не здобув. Сподіваюся, що мій товариш, який потрапив туди, візьме мене в команду, і ми зможемо показати гідний результат.
Змагальність полягає в тому, хто більше проведе зв’язків за певний час. Але є певні нюанси. До прикладу, якщо швидко передавати, тебе можуть на іншому кінці не зрозуміти, відповідно зв'язок не пройде перевірку у суддів, і не зарахуються очки. Далі – повільно передаватимеш, обійдуть конкуренти. Тут є і тактика, і стратегія. Треба знати, куди направити антену, налаштувати правильно частоту та інше, про що я розповідав раніше. Можна згаяти час і зловити один раз Австралію, коли у цей самий час конкурент проведе 30 зв'язків з Північною Америкою.
На звичайному рівні ми проводимо зв’язки, фіксуємо їх у журналі і потім висилаємо один одному листівки, які підтверджують, що зв'язок справді відбувся. У мене є своя колекція таких – від радіоаматорів з Німеччини, Канарських островів, Греції, Японії, Італії, Румунії, США, Великобританії, Швеції, Португалії та десятка інших країн та міст.
У нас є спеціальна програма, в якій вказано 340 країн світу (тут не тільки держави, рахуються й окремі острови )і от за зв'язок із певною кількістю країн видаються дипломи. Зібрати всі 340 країн – це дуже престижно. У мене наразі лише 300. Коли я бачу, що на карті з’явилася якась нова країна, одразу намагаюся з нею зв’язатися, але таких як я – тисячі – і тут вже, як і кому пощастить».
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
.r575x340.jpg)
