На фото: Діана Новак (зліва) та Дарина Стасюк (справа)
У Кіцмані мешкає родина заслужених майстрів народної творчості України Дарина Стасюк та її донька Діана Новак, пише ІА АСС. Дві майстрині уміло поєднують вчорашній спадок з сучасним ремеслом і не дають нашій культурі піти у забуття. У їхній колекції - понад 2 тисячі екземплярів унікального народного вбрання.
«У нас була така боязнь і страх, що ту чи іншу вишиту сорочку купить хтось, її можуть вивезти кудись, поїде десь закордон чи пропаде, вона не залишиться більше тут. І оцей страх за рідну красу допоміг нам створювати колекцію», - розповідає майстриня Дарина Стасюк.
Отримуйте новини в Telegram
Мініекспозиція просто-таки посеред хати. Тут і старовинні роботи, передані у спадок, і свіжовиткані та вишиті буковинські строї. Майстриня каже, що коли думаєш про хороше – вишивка іде легко. Якщо недобре подумаєш, мусить розпороти, переробити.
Весільні головні убори, цурканки (безрукавки), кошушки, ґердани, кептарики – очі розбігаються. Та є у цім списку одна реліквія, котру бережуть як зіницю ока.
«Найбільшою цінністю є сорочка прабабусі Анни, якій вже 140 років. Вона вже й колір втратила місцями. Уставка була чорна, а стала сіренька. Хоча червоний досі яскравий. Цікавий вид техніки тут - ланцюжок вишитий хіросаном, ниточка завозилась з Туреччини», – ділиться Дарина Стасюк.
«Гляньте на цю сорочку. Колись їх було дві. Вишила мама за зиму дві таких сорочки. Це було у середині 1950-х рр. Одну продали і купили цеглу на будинок, той, де ми зараз з вами перебуваємо. Вартість сорочки дозволила купити 10 тисяч цегли, по 4 коп. за штуку. А це майже дві корови. Колись казали: «Треба продати корову, аби купити дівці сорочку». Вона нам досі дорога: коли одягаєш, так, ніби передається тепло маминих рук», - пояснює Дарина Стасюк.
Різні техніки вишивання, мережки, цирки, гладь і навіть бісер – фах від мами перебрала і дочка Діана, теж уже заслужена майстриня народної творчості. Каже, вишивання – зцілює.
«Перед тим, як почала вишивати, і після того, я була у лікаря. Я перевірила зір. Тому точно знаю: вишивка не зіпсувала ясність зору. Як у лікарів є методика вправ для покращення зору, так і тут є вправи. Ти на схему маєш глянути далеко, а потім на вишивку ближче. Зір від цього не псується, а лише укріплюється», - каже майстриня Діана Новак.
Читати: Матері та вдови у вишиванках: чуттєва виставка у Чернівцях (ФОТО)
Колись бісер був надто великою розкішшю. Купували його наперстками по кілька грам. Із зарплати у 30 рублів, маленька порція бісеру вартувала аж 3 рублі. А коли вишивали, то дітей виганяли з кімнати, аби вони не розсипали дороговартісний крам.
«Ось це – котильончик, з бісеру. Це така невеличка прикраса. Їх робили дівчата і чіпляли хлопцю. Це означало, що він має танцювати білий танець з дівчиною. Або давали парубку, коли той ішов у армію – на згадку як обіцянка, що дівчина буде чекати його вдома», - розповідає Діана Новак.
Вишивання розслабляє і заряджає, а зовсім не виснажує чи втомлює, – розвіює міфи майстриня. Вона і дня не може прожити без голки в руках.
«Було таке, я кажу: «Лишаємо роботу на городі, я не можу сапати». Додому приходжу і починаю шити. «Ви казали, що не можете!». То я те не можу, а вишивати - можу. Вишиваю щодня хочаб 2-3 хрестики, маленький елемент. Лягаєш і сама голка іде в руки, ніби проситься: «Пропрацюй зі мною». Пригадую, колись на фестивалі «Червона Рута» у намет із сорочками увійшла Катерина Ющенко. Хотіла придбати одну для себе. Ця сорочка стояла у куточку, і пані Катерина проходить і питає, скільки коштує, я кажу: «Ця сорочка не продається». А вона: «Шкода...». І так ми цю сорочку не продали», - продовжує Дарина Стасюк.
Родина майстрів з усіх-усюд відшукує орнаменти та узори, відтворює їх і ніколи не дублює. А тому і не продають, адже копій більше немає. Вберегти свій генетичний код – ось надзавдання майстринь Дарини та Діани.
«Я вважаю, що так було, так є і так має бути: ми маємо зберегти для поколінь цю красу, яку передали нам предки. Щоб діти бачили, розуміли і передавали своїм нащадкам. По всьому світу так має бути. Кожна українська жінка має тримати при пам’яті автентичну колористику, малюнок та форму, адже у цьому - великий знак та велика сила. Узори і наша вишиванка є своєрідним запобіжником і не дає нам шансу, аби українська культура пішла у небуття», - підсумувала розмову Дарина Стасюк.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
