Вівчярі вже розпочали свою роботу на полонинах Путильщини. Тут випасають овець, а в обід - варять будз та готують вурду. Унікальний рецепт з Путильської полонини:
На Полонині Сушиці, що на території Плосківської сільської ради, усе літо на ранню осінь пастиме вівців ватаг Олександр Бойчук. Чоловік працює тут разом із меншим братом Віталієм та найманими працівниками – Назарієм і Анатолієм, повідомляє путильська редакція газети "Карпати".
Коли ж Олександр вперше збирав овець на полонину, односельці дивилися на нього з недовірою, мовляв, молодий зовсім, ще й робітників таких самих понабирав. Але ті, які таки довірили овець Олександру, не розчарувалися. Молодий ватаг доглядав худобу, робив сир та варив вурду не гірше, ніж батько. Нині Олександр має постійних клієнтів на овечу бринзу, газдів, які віддають овець на літування.
- Є вівці, які дають багато молока, а є такі, що лиш рахуються. Кількість молока залежить не лише від породи, а й від дотримання режиму, - розповідає Олександр Бойчук. - Кожен день о сьомій годині ми виганяємо овець на пашу, о першій дня доїмо. До дев’ятої години вечора вівці пасуть. Якщо на кілька днів змінити режим, удої зменшаться. Тепер ми доїмо овець тричі на день, отримуємо приблизно 60 літрів молока за один раз (на один кілограм сиру треба чотири з половиною літри молока). А після Ілія, на початку серпня, молока поменшає, тож доїти будемо двічі.
В обідню пору вівчярі переробляють молоко. Процідивши його через кілька шарів марлі та хвою, хлопці кладуть відігрівати. А тоді, додавши глєгу, добре накривають, щоб зробилася сирна маса.
Пізніше Олександр повільно збиває, а потім вигортає до середини цю масу, щоб вона перетворилася на будз. Ватаг показує маленькі темні жирні плями на поверхні молока - це "живе" масло, яке має лікувальні властивості. Але з одного удою його можна зібрати лише одну столову ложку.
Рідину, що залишилася після виготовлення будза, ставлять варити. Це - майбутня вурда. Розповідаючи секрети смачної вурди, Олександр каже: треба обов’язково проціджувати залишки сиру, бо у вурді вони стають негарними жовтими цятками. А ще дрова ні в якому разі не мають торкатися дна чана, бо відразу підгорить.
- За роки, що я ватагую, лише кільком людям не сподобалася моя бринза. Та й, вважаю, не по моїй вині, - продовжує ватаг. - Скажімо, умовно, Петро і Василь взяли від мене сиру з одного будза. У Петра бринза вийшла добра, а у Василя – ні. Значить, неправильно засолив. Хто з року в рік виготовляє бринзу, той знає, що її не можна солити йодованою сіллю, не треба набивати відразу після соління у посудину. Бринза має відстоятися.
Фото: газета "Карпати"
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
