Впливовий АССпект: Інфекціоністка – про коронавірус і найважчого пацієнта (ВІДЕО)

Карантинні обмеження послаблюють, проте у лікарнях Чернівецької області хворих поки ще не меншає. Про боротьбу з хворобою, найважчого пацієнта та ризики «Впливовому АССпекту» розповіла Ольга Кобевко, лікарка-інфекціоніст.

- Олю, чи була готова до того, що пандемія прийде до нас у такому обсязі?

- Я морально і психологічно була готова. На жаль, не почуло нас керівництво. Від кінця січня і весь лютий я просила звернути увагу на заходи захисту, резерви кисню – це все треба було підготувати. Бо ми бачили, як швидко вірус поширювався світом. І коли він зайшов в Італію, по любому Україна би цього не оминула. Просто треба було правильно підготуватися, адже ми мали на це час.

Готуватися почали пізніше. Це призвело спочатку до важкості в роботі. Але зараз уже все налагодилося.

- Якщо згадати прийом перших пацієнтів – яким він був?

- Трепетно-нервовим. Переживали, бо не знали, що це. Переживали, чи правильно одягнені, при тому що правильного одягу в нас тоді ще не було. Переживали щодо лікування і обстеження, тому що тоді ще жодних протоколів не мали. Згідно досвіду світу, витягували яку могли інформацію. Щодня спілкувалися з колегами з-за кордону, дізнавалися, як вони лікували хворих на коронавірус, і застосовували їхній досвід у нас.

- Ви починали приймати пацієнтів у протичумних костюмах?

- Так. Тижні два ми не мали індивідуальних засобів захисту спеціального зразка, які саме захищають від вірусу.

Протичумні костюми – це старий зразок захисту. Вони тканинні, тобто пропускають вологу. А вже тоді було відомо, що коронавірус передається саме з краплинками слизу. Тож протичумні костюми не могли 100-відсотково уберегти від вірусу.

У нас була єдина сучасна спеціалізована річ – каптури, які колись отримали від волонтерів для допомоги бійцям у зоні АТО. Вони не підходили нам для АТО, бо перев`язувальні і операційні на фронті зовсім інші. Ці каптури є суто хірургічними, вони не пропускають збудники. Тому ми їх вдягали зверху на протичумні костюми.

- Пневмонії діагностували у грудні і січні. Чи не викликав їх вже тоді коронавірус?

- Коронавірусні пневмонії дуже відрізняються від звичайних. Вони є специфічні по рентгену, перебігу, лікуванню. Коли мені говорять, що люди завжди помирали від пневмоній, це неправда. Тому що таку кількість летальних випадків від пневмоній, яку ми маємо зараз (в день – 4-6 людей!), це дуже багато. Раніше такого не було!

- Розкажи про свого найважчого пацієнта, якого врятувала?

- Той пацієнт на той час був найважчим, зараз є ще складніші пацієнти. Але той пацієнт був моїм особистим Еверестом. Він мав дуже багато супутніх патологій. Я багато читала, підбирала лікування, кілька разів збирала консиліуми, багато обстежень… Ми довго не могли стабілізувати стан і покращити його самопочуття. Дійшло до того, що він почав прощатися зі мною і з рідними. Але я сказала: «Це не кінець, ми ще не всі методи спробували!». Перейшли на специфічну терапію. І почалося покращення!

Коли віддавала йому виписку, ми і плакали, і сміялися разом. Він мені після того дзвонить, вітає із святами. Приємно. Коли ти борешся і отримуєш позитивний результат – це щастя. Я усвідомила, що ми перемогли, лише коли друзі забирали його з лікарні.

- У нашій області коронавірусом заразилося дуже багато лікарів. Як гадаєш, чому так сталося?

- Є моменти інфікування у побутових умовах і в умовах лікарні. У лікарні №1 були інфіковані більше 20-ти медиків, двоє з них мали легеневі ускладнення. В обласній лікарні у квітні одночасно злягли 5 лікарів – усі з середніми і важкими формами. Звісно, ми всі розуміли ймовірність інфікування. Але проблема ще в тому, що на фоні перенапруження в роботі і надмірних графіків, у медичних працівників знижувався імунітет, що призвело до ускладнень від інфекції. Це погано.

- Ти здавала аналіз на коронавірус?

- Ні, не здавала. Я не мала симптоматики. Обов`язкового тестування у нас не запровадили.

Читайте ще: Якби ви бачили, як люди мучаться: журналістам ІА АСС показали, як лікують хворих на COVID-19

- Лікарям обіцяли на 300% збільшити зарплату. Вже відчула це збільшення?

- Ми, лікарі, ніколи не відчували підтримку від держави. На жаль, нашій державі не потрібні медики. Перша доплата, яку я отримала – це мінімальний оклад з обласного бюджету. Це – 3-5 тис. грн. додаток до тих 4 тис., які ми отримуємо на руки в місяць.

А потім, коли почалися державні обіцянки, стало дивно. Бо 300% для нас, рядових лікарів, це дуже багато. Отримали першу таку значну доплату в кінці квітня.

- Чернівчани зняли маски на вулицях. Як думаєш, це може спричинити зростання захворюваності?

- Якщо люди будуть знаходитися в громадських місцях – так. Якщо людина іде без маски в лісі чи полі, де немає інших людей, то ні.

Піки захворюваності ми бачили після свят – Вербної неділі, Великодня. Як буде далі – не можу спрогнозувати. Але нам нікуди від цього не дітися. Ми не вміємо бути слухняними, як у Німеччині чи Італії, наприклад.

- Скільки має тривати карантин, аби захворюваність нарешті пішла на спад?

- Карантин – це від італійського слова quarantena, що означає 40 днів. Коли було масове інфікування чумою, команда кораблів, які заходили в порт, щоб не інфікувати мешканців міста, 40 днів повинна була залишатися на кораблі на карантині.   

Кожне захворювання має свій інкубаційний період. Але це важливо для самоізоляції. Карантин впроваджують для зменшення масовості інфікування. І його тривалість залежить від рівня захворюваності. Це має бути індивідуально для кожного регіону, адже рівень захворюваності в нас у різних областях різний.

- Тобто не можна сказати, що ще 2 тижні – і епідемія закінчиться?

- Ні, 100%, що через 2 тижні це не закінчиться.  

- Розкажи, які умови в лікарнях для хворих на коронавірус? Чи не тікали хворі?

- Випадків втеч у нас не було. Умови у нас не надто комфортні. В обласній лікарні немає ані душу, ані гарячої води. Пацієнти мають у розпорядженні загальний туалет і рукомийник з холодною водою. Але навіть у цих умовах люди розуміють, що життя важливіше. І для того, щоб себе поставити на ноги, потрібно перебути цей період у некомфортних умовах.

Вам буде цікаво: Пацієнти впізнають по очах: чернівецька лікарка розповіла про ставлення до медиків під час пандемії

- Влада регулярно звітує, що лікарі та лікарні забезпечені всіма необхідними засобами захисту. Чого вам реально бракує?

- Проблема нашої медицини не в браку для лікарів, а в браку для пацієнтів. Нам завжди бракувало елементарних лампочок і дверних ручок.

Зараз медики мають все. Бракує уваги від керівництва. Це той період, коли потрібно звернути увагу на медицину. Не на працівників, а на умови, в яких лікуються пацієнти і працюють лікарі.

- Якщо у Китаї та Італії від коронавірусу частіше помирали пацієнти старшого віку, із хронічними захворюваннями, то в нас, на жаль, помирають і молоді. Чим можна це пояснити?

- Абсолютно не залежить від віку. Більше залежить від стану імунітету і наявності специфічної патології. Найважчі форми коронавірусу спостерігаємо у пацієнтів з цукровим діабетом, гіпертонією, ожирінням, ураженням легень і нирок, онкопатологією.

Чому в Італії більше помирали люди старшого віку?.. Бо там більша тривалість життя. І люди у 70 років дуже активні. 73-річна італійська бабуся, наприклад, може ходити у перукарню, кафе. Тому там більше хворих було серед активних старших людей.

- Як думаєш, скільки ще може тривати спалах коронавіусу на Буковині?

- Я сподіваюся, що це якнайшвидше закінчиться. Але реалії в тому, що COVID-19 назавжди залишиться у світі, якщо не буде специфічної профілактики. Я сподіваюся, ми навчимося з ним боротися так, що він перетвориться на звичайну сезонну інфекцію, яку можна буде попередити, лікувати і правильно обстежувати.

Зараз це нова інфекція, ми не розуміємо ще її циклічності. Але за даними науковців світу, нас чекає ще одна хвиля коронавірусу восени. Треба бути готовими до цього.

Нові захворювання завжди можливі. Ми маємо піднімати рівень медицини настільки, щоби могли елементарно боротися з подібними епідеміями.

- Олю, ти третій місяць фактично живеш на роботі. Чи не вмовляли рідні звільнитися?

- Ні, ніколи не відмовляли. От коли на фронт їздила, мене ж не відмовляли батьки від цього. Вони переживали, але не відмовляли.

Знаю, якби не була зараз лікарем-інфекціоністом, а обрала для себе іншу професію, то все одно в цей час допомагала би пацієнтам. Чи як медсестра, чи як санітарка.  

У моїй сім`ї знають, що у мене є постійний порив допомагати.

Дивіться нас на YouTube

Від редакції:

Підтримайте якісну журналістику!

Інформаційне агентство АСС - це незалежна медійна платформа, яка працює об`єктивно, оперативно та точно. Вже 5 років ми подаємо нашим читачам лише якісні та перевірені новини. Втім, через кризу та карантин, наші рекламні доходи відчутно зменшились! Відтепер ви можете допомогти нам не лише лайком чи репостом, а й донатом.

Кожен донат - ваша підтримка нашої роботи!