До буковинського села Михайлівки від Глибоки, центру об’єднаної громади, лише 7 кілометрів. Старенький ВАЗ Глибоцької селищної ради ледве справляється з крутими підйомами, через які петляє дорога. Ми їдемо до Михайлівки, щоб подивитися, як іде підготовка до відкриття сироварні, ініціатором створення якої виступив голова Глибоцької ОТГ Григорій Ванзуряк.
Про це йдеться у репортажі decentralization.gov.ua.
- До об’єднання Михайлівка була найдеперсивнішим селом Глибоцького району, – розповідає Григорій Ванзуряк. – Дотації сягали 95%. Хоча колись у Михайлівці був надзвичайно потужний колгосп, де розводили елітні породи корів та овець. Я двічі був головою Глибоцької районної ради, тож мав доступ до усілякої статистики. Так-от, у селах, де найдовше протрималися колгоспи, тепер люди живуть найгірше. Бо колгосп – це безлад. Наприклад, на рахунку Михайлівського колгоспу досі «висять понад 500 тис. грн, але ніхто не може їх зняти, бо декого з пайовиків вже немає у живих, а спадкоємці не оформляють спадщину…
Машина нарешті долає останній крутий підйом, і вибирається на гору, звідки відкривається вид на Михайлівку: довге пасмо хат, притулених до невеличкої річки.
- Коли ми лише починали говорити з представниками михайлівської громади про об’єднання, вони вимагали усіляких ремонтів: «А зробіть нам дорогу», «А поставте нам ліхтарі», «А відремонтуйте нам школу», – продовжує Григорій Ванзуряк. – Я ж намагався відразу поставити питання по-іншому. Я сказав: «Порахуйте, скільки за останній рік у вашому селі померло людей і скільки народилося дітей. Тепер прикиньте, якою буде картина через десять років. Тільки математика, нічого більше! Зараз у вашій школі 58 дітей, на 6 менше, ніж минулого року, а скільки років треба, щоб дітей було 24, і школу згідно закону треба було б закрити? При цьому не забудьте: що менше людей житиме у селі, то відтік молоді буде більшим. На якомусь етапі він перетвориться на лавиноподібний, і тоді у Михайлівці залишаться лише пенсіонери. І за кілька років село зникне. Де працюють жителі Михайлівки? За кордоном або у Чернівцях. У рідному селі для них роботи немає…
Машина підстрибує на ямі, і на якийсь час пан Григорій замовкає.
- Я сказав: ви переконані, що Михайлівці справді потрібна нова дорога? – веде він далі. – Адже через десять років нею не буде кому їздити! Так я сказав людям.
- А вони?
- Вони почухали потилиці, а потім запитали: «Натякаєте на те, що нам треба спочатку створити у себе робочі місця?» Ось так і з’явилася ідея відкрити у Михайлівці сироварню. Не треба бути великим економістом, щоб зрозуміти: у наших місцях можна розвивати лише туризм і молочарство. Тим більше, що ми маємо певний досвід: колись у Глибоці працював маслозавод, який переробляв 100 тонн молока на добу. У Чернівцях за продукцією цього молокозаводу стояли черги, а відправляли її переважно до Москви, Ленінграду та Мінська.
Те, що розповів голова громади, лише зовні виглядає простим. Від народження ідеї створити молокопереробне підприємство і до її втілення пройшло понад два роки.
Спочатку Григорій Ванзуряк поставив на облік усе «парнокопитне населення» Михайлівки. Виявилось, що у селі тримають 87 дійних корів, близько 100 овець і близько 50 кіз. У середньому, корова дає 7 літрів молока щоранку, адже тільки ранішнє молоко використовується у виробництві якісних сирів. Виходило, що михайлівські корови зможуть давати майбутній сироварні близько 500 літрів щодня – доволі непогана сировинна база.
Читайте ще: Загиблим учасникам ОУН-УПА відкрили пам'ятний знак на Глибоччині
Другим кроком Григорія Степановича стали робочі поїздки до кращих українських сироварів, куди він щоразу брав із собою кількох михайлівських фермерів.
- Де ми тільки не були! – з гордістю розповідає Григорій Ванзуряк. – І у Черкаській області, і в Івано-Франківській, і на Закарпатті… Ми зрозуміли, що молоко треба купувати у людей за ціною 70-80% від ринкової, не менше. Тільки тоді вони будуть зацікавлені у тому, щоб не везти молоко на базари. І тільки тоді від них можна буде вимагати якості: один з найвідоміших українських сироварів Петро Пригара розповів нам, що мусив виключити з переліку постачальників молока кілька родин після того, як зауважив, що вони розбавляють молоко або приносять замість ранішнього вечірнє. Ми ретельно вивчили і негативний досвід. Наприклад, зараз у сусідньому районі молокопереробне підприємство не працює, бо з людьми розраховувалися неакуратно, і вони перестали здавати сировину. А на Черкащині взимку сироварню доводиться зупиняти через енерговитратне обладнання…
Третім кроком стало об’єднання михайлівських молочарів у кооператив, який у майбутньому мав стати власником сироварні і водночас зобов’язувався вчасно постачати їй молоко. Кооператив назвали «Добрі ґазди».
- Люди не дуже прагнули об’єднуватися у кооператив, але я зацікавив їх суто економічними моментами, – веде далі Григорій Степанович. – Наприклад, звернув їхню увагу на те, що взимку молока мало, і ціна на нього найвища, а влітку – навпаки: часто на базарах молоко віддають за безцінь. Так-от, сироварня могла би вирішити цю проблему, адже з молока можна робити сир, який ростиме кілька місяців. Тобто молоко можна купити за найнижчою ціною, а продати його – у вигляді сиру – за найвищою і отримати чималий зиск.
Четвертий крок - переконання членів кооперативу взяти участь у конкурсі Австрійської агенції розвитку, яка у разі перемоги могла б допомогти з придбанням апаратури для сироварні. Врешті решт михайлівські «Добрі ґазди» не без підтримки фахівців Глибоцької селищної ради підготували та відправили до Відня усі необхідні документи. І несподівано для себе – перемогли. Про це їм повідомила надзвичайний і повноважний посол Австрії в Україні Герміне Поппеллер, яка особисто приїхала привітати селян.
- Приїзд австрійського посла до забутої богом Михайлівки – це було щось неймовірне, – із захопленням розповідає Григорій Ванзуряк. – І саме це змусило людей повірити у себе: якщо можливе таке диво, то можливі й інші. Згодом цю впевненість підкріплювали й наступні високі гості. Наприклад, міжнародний проектний менеджер ПРООН Хендрік ван Зіл, який подарував «Добрим ґаздам» комп’ютер. Деяке обладнання для виготовлення твердого сиру прислав з Австрії Йоганнес Ляйтнер, який цього річ приїхав до Глибокої, щоб знайти могилу свого прадіда, і теж пройнявся ідеєю відродження Михайлівки.
Вам буде цікаво: В.Гройсман розповів, що він думає про Глибоцьку ОТГ
Австрійська агенція розвитку виділила на придбання апаратури для сироварні 20 тис. євро. Ще 2 тис. євро зібрав кооператив, і стільки ж надала Глибоцька ОТГ. Хоча насправді частка громади у кооперативі є набагато більшою, адже вона виділила під сироварню приміщення старої лазні, яке перепланувала і відремонтувала за близько 600 тис. грн.
Шкільні сировари
Наше авто гальмує коло невеличкого, ще австрійських часів приміщення михайлівської початкової школи. Тут, у шкільній їдальні тимчасово, поки готується базове приміщення, розмістився цех сироваріння. На порозі їдальні нас зустрічає кремезний і круглий, як голівка сиру, чоловік у фартуху. Це Василь Зеленівський, заступник головного технолога сільськогосподарського кооперативу «Добрі ґазди» та за сумісництвом керуючий справами Глибоцької ОТГ. Ось вже два місяці, як він щодня приїздить до Михайлівки, щоб разом з майбутніми сироварами відпрацювати на малих партіях процес виготовлення сиру.
- Ранішнє молоко має 30 градусів, а при 32 градусах – ферментується. Тобто енерговитрати тут невеличкі, – із захопленням розповідає він. – Але дуже важлива якість молока, чистота і слідування технології. Сир найменше має визрівати 44 дні. Причому що довше він зрітиме, то дорожче буде. З 500 літрів молока на добу виходитиме 50 кг сиру. Ми плануємо продавати сир за ціною близько 200-250 грн за кілограм. Певний заробіток розраховуємо отримувати й від туристів, яких радо прийматимемо на дегустації. Зараз робимо лише три сорти: Маздам, Едам і Ементаль, але згодом розширятимемо лінійку…
Невеличкі кілограмові сирні головки лежать рядами у камері визрівання. Щодня їх добуваються звідти і ретельно миють у чистій солоній воді. Щойно буде готове приміщення, туди привезуть обладнання, куплене у Сумах. А тоді михайлівські сировари пробуватимуть свої сили на великих партіях. Головним технологом сироварні після непростого конкурсу, на який надійшло понад 10 резюме, обрано хлопця з Глибокої, який зараз закінчує навчання у Чернівецькому національному університеті й пише магістерську роботу з біохімії.
- Україна – потужна аграрна держава, але сири у нас чомусь майже не варять, – розповідає Григорій Ванзуряк, поки ми куштуємо свіженькі сирні скибки. – В Австрії та Швейцарії чи не у кожному селі по дві-три маленьких сироварні. А в Україні люди чомусь полюбляють продукцію, зазвичай зроблену з пальмової олії та сухого молока…
Раніше ми писали: Об`єднання двох громад дає лише розвиток, - Г. Ванзуряк
Григорій Ванзуряк довго розповідає про свої плани з розвитку кооперативу. Він хоче зацікавити жителів громади у розведенні кіз, молоко яких теж можна використовувати у сироварінні. Він мріє про великі овечі отари, які пастимуться на гірських схилах Глибоцької громади. Він переконаний, що «Добрі ґазди» виграють грант USAID на оплату 50% вартості лінії пакетування молока (решту оплатить громада) – документи для цього вже подано.
- Скільки податків планує отримати громада з нового підприємства? – спускаю я його з небес на землю.
Він трохи ніяковіє.
- На разі у сироварні працюватимуть лише п’ятеро осіб, – каже Григорій Степанович. – І ПДФО з п’яти робочих місць – це, відверто кажучи, дрібниці. Але ми отримуємо незрівнянно більше, ніж гроші. Адже у кооперативі будуть зайняті 33 родини, третина населення Михайлівки. І гроші люди отримуватимуть непогані. Рахуйте: 7 л по 10 грн (зараз сироварня купує молоко за такою ціною) – це 70 грн на добу, або 2,1 тис. грн на місяць. У кого дві корови, той отримає 4,2 тис. грн. Це тільки ранішнє молоко, а якщо отримаємо грант USAID, то прийматимемо і вечірнє, отже доходи селян подвоються. Крім того, наприкінці року члени кооперативу отримають дивіденди від роботи сироварні – за кількістю зданого молока. А щоб сироварня вижила, на початках Глибоцька громада купуватиме у неї молокопродукти для шкіл та лікарні…
- Найбільша проблема у селі - не гроші, а те, що люди розчаровані і не вірять у себе, – каже Григорій Ванзуряк, коли ми виходимо на чисте повітря і дивимося – вже у темноті – на вогники михайлівських будинків під горою. – У політиці конкуренція дуже велика, а у бізнесі – немає, особливо на периферії. Відтак у сільському бізнесі кожен може займатися улюбленою справою. Людям просто треба відкрити на це очі. І якщо це вдасться, буде у Михайлівці і нова дорога, і відремонтована школа. І світло… Так, кілька ліхтарів, принаймні, тут, коло школи таки треба поставити. Тепер це вже виправдано.
Я не бачу обличчя голови громади, але відчуваю, як він усміхається у темноті.
Автор: Дмитро Синяк
Фото Петра Митранюка
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
