Як справжній гуцульський ґазда ішов паску святити

Заслужений діяч мистецтв України, етнограф Микола Шкрібляк розповів про гуцульські традиції освячення паски

Брав з собою ґазда відразу бесаги (сакви),і в одно вухо бесагів клав велику паску (дору'), а в другу - все "за душу" - менші пасочки, перепічки. Бо перед церквою по Службі Божій мав роздати ті пасочки з писанками перед душі своєї рідні. Брав з собою так само до 20 писанок у кобівці (дерев'яній посудині), писанки роздавав разом із пасочками.

Читати ще: Рогата і білоголова: різновиди Великодньої паски Буковини (ФОТО)

А кошик із свяченим несла або ґаздиня, або і сам ґазда, але так: одною рукою вів коня, а другою ніс, що належиться. Коня прив'язували за церковною брамою, і йшли на Службу. З кошиком у церкву не заходили - залишали або на розстеленій скатертині "на своєму пляцу" під наглядом когось із родини, або залишали на паперті, але не заносили у саму церкву. З покоління в покоління кожна родина має своє місце коло церкви, де стоїть при освяченні пасок і кошиків. По Службі обмінюються писанками, бажають одне одному файної паски і щасливого Великодня, обнімаються, "христосуються". Якісь із традицій відходять помаленьку у минуле: як-ось привозити паски і свячене конем), але головне залишається. Головне - те, що ми називаємо прапам'яттю і відтворюємо з поколінння в покоління.