Красногорівка просить про вишиванки: батьки і вчителі закликають подарувати дітям, що живуть упритул до лінії фронту, вишиті сорочки, пише Радіо Свобода.
Красногорівка – містечко на Донеччині, яке сильно постраждало за час війни, тут досі немає газу, бо розподільча станція розташована у зоні обстрілів, є проблеми з водою і світлом. Школу № 2 зруйнувало під час обстрілів 2016 року. Але діти, що там вчаться, хоч і вимушені зараз перебувати в приміщенні іншої школи, чекають на відновлення своєї. І хочуть прийти в неї у вишиванках.
Ідея з вишиванками виникла 2016 року: хотілося зробити для дітей яскраве українське свято, розповідає Юліана Меркулова, мама учениці Красногорівської школи № 2.
«В той рік у Наталі Василівни Перепелиці (вчительки – ред.) був випускний клас, і її учні були настільки красивими. Дівчатка були у вишиванках та у червоних спідницях. Того року у вишиванках був лише випускний клас і другокласники, для малечі вишиванки придбав військовий Сергій Пандус, що тут служив. Він зі своєю бригадою зібрав кошти і придбав їх для другого класу», – розповідає Юліана.
У той рік хоч було й мало вишиванок, але були синьо-жовті кульки і віночки, які для учнів зробила місцева жителька. Після останнього дзвоника школу обстріляли і майже знищили.
Вчителі з учнями були вимушені продовжити навчання вже в іншій школі, але не відмовилися від ідеї ходити у вишиванках. Вони кажуть, що тоді ще гостріше відчули потребу в українському вбранні і причетності до традицій.
«Тоді зрозуміли, що можемо зробити більше, і у нас вийшло, знову ж таки, завдяки військовим. Один з військових 28-ї бригади просто-таки вдягнув у вишиванки половину школи. Діаспора допомагала. У 2017 році у нас у вишиванки були вдягнуті майже всі учні і вчителі», – каже Юліана.
Але діти ростуть, а цього року школярів у Красногорівці побільшало. Вперше за два роки з’явився перший клас – 26 учнів. Тож потреба у вишиванках знову з’явилася. Далеко не всі можуть собі дозволити її придбати: у місті на лінії фронту майже немає роботи. Та і знайти вишиванку в Красногорівці – завдання не просте.
«Діти дуже тепло ставляться до всього українського. Вони тягнуться до України. Я бачу, що росте інше покоління. Діти стоять на лінійці і кладуть долоню на серце під час виконання гімну – це дуже зворушливо», – розповідає Юліана.
Доклала своїх зусиль до українізації Красногорівки і вчителька російської мови Наталя Перепелиця. Саме з її випускного класу започаткувалася традиція вдягати вишитий одяг.
«У мене тоді був єдиний у всьому місті випускний клас – всього шестеро дітей. І коли стало питання останнього дзвоника, то мені довелося вступити в дебати з батьками. Виховувати довелося більше батьків», – розповідає вчителька.
За її словами, дітей не змушували – навпаки, вони підтримали ідею з вишиванками. Але, знову ж таки, батьки не можуть дозволити купити такі сорочки своїм дітям, і, за словами вчительки, совість не дозволяє пропонувати їм таке, тому і вирішили звернутися за допомогою до небайдужих українців.
«Для мене дуже важливо, щоб діти відчували себе справжніми українцями. Вони із задоволенням вдягають вишиванки, і за два роки вже просто зносили їх. Знаєте, діти дуже змінилися. Вони інакше відчувають Україну. І коли наша школа перейшла на українську мову викладання, ніхто навіть не сперечався, хоча до цього ми були російськомовною школою», – розповідає вчителька.
Юліана Меркулова і Наталя Перепелиця розповідають, що дітям так сподобалося носити український одяг, що разом із тим вони почали вивчати традиції. Навіть збиралися на колядки і щедрівки і робили імпровізований вертеп на Різдво.
Тому жінки і звертаються до всіх небайдужих із проханням допомогти з придбанням вишиванок для учнів другої школи. Вони також кажуть, що з радістю приймуть прапорці, національні костюми для свят і будь-яку українську атрибутику, щоб діти відчували себе українцями і були щасливими, хай і на лінії фронту.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
