Пияцтво та вбивчі сварки. Бойовик розповів, чому втік від "своїх" та як опинився на українських позиціях

Тривають переговори щодо нового етапу обміну полоненими, який може відбутись в лютому або березні поточного року.

Перед обміном, що відбувся у грудні минулого року, ТСН поспілкувалась з одним з обміняних бойовиків. Андрій Засоба на прізвисько "Ілліч" - колишній шахтар. Стаж роботи – 22 роки. Мешканець Горлівки. Влітку 2014-го року він пішов воювати проти української армії, за його словами, від безвиході та безгрошів'я. Потрапив у мінометний розрахунок – третім номером. Восени 2017 року між бойовиками його підрозділу виникла сварка, яка закінчилась смертю двох з них.

Читати ще: З полону бойовиків звільнили буковинця, розвідника Павла Юрбаша

Втікаючи від конфліктної ситуації, "Ілліч" вийшов до українських позицій. Розповідь "Ілліча" про будні сепаратистів на передовій – про те, у якій атмосфері живуть по той бік лінії розмежування:

"Засоба Андрій Володимирович, працював на шахті 22 роки. Шахти закрились, роботи в місті немає, жити не було за що, за грошима пішов. Було місце у "мінометці" – туди і потрапив. Потім півроку полігону в Торезі. Там показали, що це таке, пояснили і все.

Відправили десь 2 листопада облаштовувати нову позицію, десь там в районі аеропорту. Я та ще 5-6 людей приїхали. До вечора приїхало підкріплення – 3 особи нових, я навіть позивних їхніх не знаю. Вони почали відзначати свій приїзд, вживали алкоголь, може і не тільки, не знаю, не бачив. Покликали пару чоловік з наших, їм не сподобалось, що ми по-своєму. Потім їм не сподобався Рома Бекчаєв, східна зовнішність не сподобалась.

(Вони) Бухали, вийшли, стягли його з ліжка. Нам сказали лежати. Причому старший на позиції сказав "не чіпайте, так має бути, все нормально". Зробили йому (Бекчаєву) "темну", побили. Він прийшов, знову ліг. Сказали – "все, лежіть тут". Вони повернулись туди, де гуляли. Потім двоє вийшли і почали говорити – ми зараз ще сходимо, вийдемо. Старший їм каже – тільки туди й назад. І тут почалося – вони почали говорити, може ми взагалі не повернемось, ти собі хочеш гуляєш, хочеш - не гуляєш, тоді і ми так будемо. І стався інцидент.

Нам сказали закритися та не виходити зі спального приміщення. За звуком я визначив, як послідувало два удари прикладом автомата. Цього старшого вони "завалили" і вирішили обирати собі нового командира, бо той їм не подобався.

Тут, коли я чув, вони "Прєпода" вже "зняли", чи як це правильно сказати. І сіли, почали говорити, що цього (старшого) вже немає, давайте наступного командира обирати, хто нами командуватиме. Я думаю, вже зовсім божевілля почалося, ніби у мультфільмі якомусь. (Один з наших) вийшов, сказав – ви що витворяєте, давайте якусь допомогу йому викличемо. Вони – не твоя справа, зараз відійде, давай назад. Під загрозою автоматів з обдовбаними людьми говорити – це страшно.

Вночі нікуди не випускали, не давали ні спілкуватись, ні зателефонувати, нічого. На ранок, коли я звідти вийшов, кажуть – налий собі чаю і думай, що робитимеш. Я їм – а що трапилось? Вони – твій чобіт вже під кріслом лежить, бив його ти, ти тут замішаний. Я спитав, де "Пожежник", сказали – можеш не шукати, його вже немає. Вони обрали собі старшого, вирішили висунути умови, виставити оборону і вимагати зміни влади у взводі. Кажуть – в тебе часу залишилось мало, бо вже ранок. Аж до того, що й нас всіх завалять, бо "одним менше, одним більше".

Я вийшов, хотів "туди" зателефонувати, але не вийшло. І так вийшов до українського блокпосту. Вочевидь, там не чай був, чай з чимось мабуть. Трохи почало дах зносити. Десь глибоко я розумів, що йду не туди, але йшов все одно. І прийшов, побачив по формі, автоматах, куди прийшов. Кажу – кличте старшого. Ні супротиву, ні обіймів – нічого не було.

Ти або там, або там. А куди? Мені треба було взяти на себе два трупи, до яких я не маю стосунку? Я був тверезий, а вони – п'яні, обдовбані. Мені треба було на себе це взяти, сказати, що я їх вбив? Коли я пішов, мене не зупиняли. Тільки телефоном сказали, якщо зараз не повернусь, вб'ють і все. З іншими, думаю, все нормально. Думаю, вони вже побояться ще.

Взагалі такі крайнощі – вбивство – це рідкість, звичайно. А ось посидіти випити добряче за знайомство – це не рідкість.

Кореспондент ТСН Олег Тудан