Сьогодні - Теплого Олекси. Цього дня пасічники виносять вулики

Сьогодні Теплого Олекси.

Олексій жив на межі ІV-V століть, був  римляном, належав до знаного роду. Юнака одружили, але він, віддавши дружині обручку, пішов з дому. Сімнадцять років мандрував він світом – жив у Сирії, Туреччині. Єдиною його справою була полум’яна молитва до Бога. Після того він прибув до Риму й оселився в батьківському будинку. Рідні його не впізнали, сприйняли за жебрака, але дозволили залишитися. Відтоді Олексій жив у невеличкій комірчині. Їв недоїдки, терпів приниження від слуг. Так минуло ще сімнадцять років, а потім він помер. Вже по його смерті виявилося, що Олексій був людиною святого життя, або, кажучи по-простому, чоловіком Божим. Цього святого вшановували здавна як на Заході, так і на Сході, зокрема і в Україні. Це видно з того, з якою шаною і християнською любов’ю українці приймали бідних подорожніх, нужденних і просто жебраків, яких так і називали – Божими людьми.

Попри те, що храмів на честь Олексія в Україні майже не було, зате надзвичайно популярним було саме ім’я. А ще, саме з Олекси, як вважали українці, починалася справжня весна. Цього дня селяни святково вбиралися, вітали одне одного з весною й теплом. Працювати на Олексу заборонялося, аби «не прогнівити весну». Виняток був лише для пасічників, які виносили цього дня вулики. Перед тим як бджоли починали обліт, пасічники, постукуючи по вулику, напучували комах молитвою: «Нуте ви, бджоли, готуйтесь, бо прийшла пора. Йдіть і не лінуйтеся, приносьте густі меди і рівні воски, і часті рої Господу Богу на пожертву, а мені, господареві, на пожиток!» Вшановували святого Олексу й українські рибалки, які щиро вірили, що «хто не почитає святого Олексія – чоловіка Божого, тому риба на руку не піде».

Джерело: "Укрінформ"

Фото: zz.te.ua