Вперше виставляв добірку фото цих будинків з мозаїчними орнаментами, модними в радянські часи, років з 10 тому, ще у «VK», а віз і нині там — все на своїх місцях, щось навіть відреставроване, а щось — без змін. Піонерам червоні галстуки замалювали білою фарбою на 22-й школі…
Ніби на дворі вже 2018 рік: війна на сході, відбудова буцімто державності на руїнах імперії, купа патріотів навколо, не менша купа псевдопатріотів, з радістю готових попіаритись і поживитись на патріотизмі, все таке інше, а «эхо» радянщини щодня нагадує нам, що ми надовго і всерйоз застрягли у СРСР, і кардинальні зміни очевидно відбудуться не скоро.
Комусь такі «панно» на будинках подобаються, викликаючи ностальгію за ковбасою по 2.20, хтось скаже — не чіпай, хоч щось, комусь навпаки - мовляв, вже краще б графіті якесь на тій стіні зробити, як у більш «просунутих» сусідів, але загалом змінювати ніхто нічого не хоче. Все залишається на рівні «Поговорили, поахали, поохали, і… забули».
От так і живемо, залишаючись «совками» в своїй… Радянській Буковині, не зважаючи на сучасні вимоги часу, коли й без того гірко. Ну добре, якщо хочете — постсовками.
Німі свідки радянського минулого на фасадах будинків, пам'ятники радянської доби, переважно російська мова в головах, у побуті, вдома, з легкістю переходимо з української на ту ж таки російську у повсякденних розмовах з російськомовними українцями – чи то з поваги, чи то просто – аби похизуватися своєю «багатомовністю», російські назви магазинів — як щось звичне, а ще — тотальне кумівство, панібратство, підлабузництво… трохи не з тієї опери? Можливо… Але усе це є, і нікуди не зникало. І при цьому всьому всі хочуть змін на краще, але ніхто не хоче змінюватись САМ. Кожен, як слимак, ледь що — одразу ховається у мушлю, потрапляючи в свою особисту зону комфорту. А відтак — всіх влаштовує все, як є. Нехай це все робить хтось, кому то більш за всіх треба, а моя хата скраю…
«Копай всередині себе криницю для тієї води, яка зросить і твою оселю, і сусідську» — казав свого часу Григорій Сковорода. Ми ж, його недолугі нащадки, копаємо переважно або під себе, або для себе — третього чомусь не дано. Ментальність така? Відтак і повноцінними українцями не зможемо стати доти, допоки не подолаємо совок та його метастази у власних головах. Бо спільнота людей, що не має між собою нічого спільного, як то культури, релігії, мови — не може бути нацією.
Автор тексту та світлин: Тарас Піц
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
И в смертный бой вести готов.
Весь мир насилья мы разрушим
До основанья, а затем
Мы наш, мы новый мир построим,
Кто был ничем тот станет всем.
В VK віз автора