Запрошені гості: Євгенія Лопата - директорка Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz, та Лілія Шутяк - прес-секретарка фестивалю Meridian Czernowitz
Ведучий: Максим Козменко
Максим Козменко: Ви займаєтеся формуванням культури в Чернівцях та Україні вже більше 10 років. Чи можна зараз говорити про те, що літературна культура в Чернівцях, зокрема, таки культивувалася? Її вдалося засадити чи насадити?
Лілія Шутяк: Якщо говорити про мету фестивалю нашого, а коли він починався, то основною метою було повернути Чернівці на літературну мапу Європи, і я переконана, що за ці 10 років вдалося і насадити, і все інше. Хоча мені здається, що це не зовсім правильне слово, адже культура тут була завжди. А фестиваль просто повернув її, тобто заново реанімував те, що було в місті, ту історію, тих авторів. Зокрема, одного з найважливіших авторів, це Пауля Целана, який жив і творив у Чернівцях. Та й свою назву Мерідіан Черновіц завдячує саме його цитаті. Ми актуалізуємо цю культуру. Нам приємно, що це також бачать чернівчани, які приходять на заходи фестивалю і їх завжди є багато. Але не можу сказати, що ми кожного року не переживаємо чи будуть люди.
Євгенія Лопата: Це завжди є організаційна внутрішня тривога. І чи все, що ти плануєш, знайде відображення в чисельності людей, які гуртуються. Стосовно Чернівців є та внутрішня впевненість, що з року в рік аудиторія тут сформована і, мені здається, вона була сформована й до Меридіану. Хоча тоді мені було 12 років, тому не можу сказати з упевненістю. Але ми маємо досвід проведення і фестивалів, і великих культурних проектів у різних містах України. Чернівці дуже різко відрізняються від всіх міст, зокрема, наявністю локальної сформованої аудиторії, яка першим споживачем культурного продукту. Але ми пам’ятаємо, що окрім неї є й споживач, відвідувач, який з різних причин прийде на подію. Тому ми намагаємося створювати різні формати, не обмежуємося лише поезією, є інші форми, працюємо на перетині жанрів, а це театральні постановки, музичні концерти, вечори акустичної музики. Намагаємося дрейфувати й працювати на перетині, аби відвідувачі фестивалю могли знайти щось для себе. Та й по темах віршів кожен може знайти щось своє. Не орієнтуємось на якусь конкретну аудиторію.
Максим Козменко: Поетична культура Чернівців має хороше підґрунтя. Ще в середину 90-их були в нас потужні поети, приміром, Вадим Коваль. Та й в нульові роки фактично вибух відбувся завдяки премії Вадима Коваля. Микола Антофійчук повитягував тоді «із шухляд» просто феноменальні деякі речі. Зараз Меридіан підхоплює цю традицію. Скажіть, на вашу думку, чи можна сказати, що літературна складова змінилася, чи можливо викристалізувалася в щось своє чернівецьке й самобутнє?
Євгенія Лопата: Якось так сталося від початку фестивалю, що люди, які дотичні до літературного руху в Чернівцях, ті, хто найбільше гучно про себе заявляли і відштовхувалися від відповідної реакції аудиторії, були так чи інакше залучені до організації фестивалю. Це я говорю про Олександра Бойченка, Петра Рихла, Христю Венгринюк, Андрія Тужикова. Це люди, які відомі далеко за межами нашого міста. І кожен із них має певну роль на фестивалі. Меридіан не має найпершу мету – поширювати чернівецьку поезію. Це важливий пункт, який потрібно розуміти. На нас часто ображаються за те, що на наших сценах виступають Жадан, Андрухович, Забужко, а не місцеві поети. Тут є різні моменти. Найперше, це питання якості, це видані книжки, тиражі, премії. Друге питання, це формат. Якби ми були виключно фестивалем чернівецьких поетів, то Мерідіан Черновіц не був ти тим фестивалем, яким є сьогодні. Але, розуміючи, що ми в Чернівцях і для нас місто не є просто локацією, а це укорінений грунт, на якому ми ростимо й беремо для себе й своєї роботи всі поживні речовини. Нам важливо, щоб цей ґрунт був також представленим. Тому нам важливо, щоб на кожному фестивалі ми чернівецьку літературну складову намагаємося просувати. Чи буде це Олександр Бойченко, який зі сцени модеруватиме, чи будуть це тексти Христі Венгринюк з театральними постановками. Так чи інакше цю локальну складову ми долучаємо. І варто пам’ятати, що в нас 24 події. Тому містити все в одне просто нереально. Й ми намагаємося знайти золоту середину. Та й у Чернівцях вже є багато локальних літературних ініціатив, люди самі організовують поетичні вечори тощо. І це прекрасно, в кожного є своя ніша і свій спектр роботи. Та й робимо ми це одночасно, в спільному векторі й успішно.
Максим Козменко: Резюмуючи, можна сказати, що Мерідіан дозволяє чернівецькій поезії себе проявити. І навіть здійснити своєрідний демарш.
Лілія Шутяк: Насправді сьогодні, коли ми говоримо про чернівецьку поезію, та й взагалі поезію й прозу, те чого мені десь бракує, це те, щоб ті молоді автори, які з’являються і пробують щось писати. Ти влучно зауважив, що існувала премія Вадима Коваля, це було покоління 2000-их, які писали. Але сьогодні вже не зовсім є помітними чернівецькі автори. Як на мене, це прикро. Можливо вони не ходять на фестивалі, проте їм варто бути сміливішими і самим щось робити. Робити продукт, видавати книжки, намагатися десь світитися й уже з такими набутками до нас звертатися. Я знаю, що в Чернівцях є декілька організацій молодих людей, які пишуть. Можливо теж їх залучатимемо.
Максим Козменко: Очікуємо перевірених митців. Люди повинні мати собі розуміння, що вони не йдуть собі просто так погратися, а це щось серйозніше. Дивіться, фестиваль відбувається одного разу на рік, і в цей час місто наповнюється величезною кількістю людей з розумним виразом обличчя, із книгами в руках, сумках, наплічниках. Коли фестиваль закінчується, цих людей меншає. Тобто люди з книгами стають меншістю в місті. Скажіть, чи не створює Мерідіан відчуття одноразовості культури тим, що лише раз в рік у нас люди з книжками ходять?
Євгенія Лопата: Така масштабна книжкова хода відбувається лише раз на рік. Це правда. І я не знаю, насправді, чи це погано. Погано якби цього взагалі не було. З іншого боку, в нас теж обмежений ресурс, як інтелектуальний, так і творчий, тому говорити, що на ще один літературний фестиваль в нас сил нема. Якщо ж іде мова про музичний фестиваль, то це я можу собі уявити, театральний також.
Максим Козменко: «Золоті оплески», саме такий фестиваль.
Євгенія Лопата: Так, звичайно. Але я думаю, що в них цільова аудиторія все ж Україна. Хоча може й ні. Я не знаюся в цьому. Але чи готові Чернівці на ще один такий літературний продукт, я не знаю. Зрештою всі ті люди в Чернівцях, які реально спроможні створити продукт такого рівня, вже залучені на фестивалі. А говорити про те, щоб розділитися… Ну ми намагалися розділити в різні кошики розкласти свій товар. Зокрема, започаткували літературний центр Пауля Целана. Але він працює більше не українську мережу. Хоча ми й намагаємося різними проектами провокувати європейський продукт. Та все ж це не є одноденні акції. Місто б нудило від щоденних заходів й різних читань. В цьому й прикол, що воно відбувається раз на рік та збирає стільки людей.
Максим Козменко: До цього й веду. Що окрім фестивалю Міжнародна літературна корпорація займається й іншими заходами. Це і презентації, зустрічі, лекції тощо.
Лілія Шутяк: А в мене виникає зустрічна репліка – можливо нам і не треба двох фестивалів поетичних?
Євгенія Лопата: Просто це тому що в тебе немає стільки часу, щоб піарити ще один фестиваль.
Лілія Шутяк: Це теж. Але приклад Львівського форуму, це потужна подія, яка відбувається одного разу на рік. Хоча у Львові чимало є культурних подій. Та все ж це найбільша подія, про яку всі знають. Так само і в Києві, це «Книжковий Арсенал». Потрібно розуміти, що це такий собі маркер, який відбувається один раз, але й визначає культуру й якісь тенденції, зрештою й усі ці люди з розумними виразами обличчя, дай бог, щоб вони всі залишилися до наступного року і кількість їхніх книжок лише збільшувалася.
Максим Козменко: Якість і кількість, так, вічні ці речі. Нехай краще кількість книжок збільшується, ніж фестиваль просто переросте в мас-арт.
Слухач: Чи співпрацюєте з вашими колегами в межах України? Зокрема, в Луцьку, Полтаві. Чи запрошують вас туди, а ви натомість до себе? І чи бачити взаємовигоду зі співпраці?
Євгенія Лопата: Так приємно, що людина в темі й задає такі розумні питання, дякую. Так, ми провели одного разу Меридіан в Луцьку й двічі в Полтаві. Почалося це все з великого проекту, який мав назву «Мережа» і був підтриманий фондом «Відродження». Й цього року є головним спонсором української частини нашого фестивалю. Це був проект, коли ми з Сергієм Жаданом спільно побудували мережу з 33 міст України, об’єднавшись в групу зацікавлених осіб. І ми організовували літературні виступу. Спершу ми організоували виступи Жадана у містах, а потім почали привозити туди й інших людей. Як і будь-який інший живий організм, він почав мутувати, десь проростали неконтрольовані нами паростки. І от кооперація з Луцьком та Полтавою переросла в окремі поетичні фестивалі. Всі ці люди з інших міст приїздять до нас щорічно. А ми зі свого боку також їздимо на їхні фестивалі, тобто це постійний і двосторонній обмін. Крім того до нас на фестиваль приїздять і представники інших фестивалів, це, до прикладу, куратор «Книжкового Арсеналу» з Києва, це і люди з різних культурних інституцій. Тобто постійний культурний обмін між нами триває. І нам він важливий. Бо ми не обмежуємо себе одним містом, адже це величезна країна з великою кількістю видавців, фестивалів. Коротко скажу про Полтаву. Найбільшим моїм враженням – це величезна аудиторія фестивалю. Люди з неабияким зацікавленням до поезії, до шведської поезії приходять туди. Я з Чернівців і звикла до літературних читань і презентацій, і куди не підеш, можеш одразу цікаву культурну подію відвідати. Натомість в Полтаві я лише здогадувалася, що там були свої події. Але після нашого першого фестивалю я була реально в шоці. Аудиторія – це те, що відрізняє саме полтавський фестиваль.
Лілія Шутяк: Там дуже багато людей старшого віку приходять на події. Якщо в нас це переважно молода аудиторія, це студенти, «хіпстери», як ми їх називаємо. А в Полтаві ми помітили людей старшого віку, які уважно слухають і взаємодіють з виступаючими. Вони приходять з квітами, у вишиванках. І це дуже класно. Це показує, як відрізняється аудиторія в Україні.
Слухач: В програмі фестивалю в Чернівцях були представники не лише Західної Європи, але й Східної. Зокрема, Польща, Росія. Чи будуть цього року звідти учасники? Друге питання, як ви дивитесь на те, щоб мову і стиль, в якому писав Юрій Федькович, також було представлено на фестивалі?
Євгенія Лопата: Важливий момент фестивалю Мерідіан Черновіц є те, що вибір учасників має бути обумовлений. Зокрема, вибір держав вибирається за принципом їхнього історичного впливу на літературу й культуру Буковини й Чернівці зокрема. А на наш розвиток не впливали ні Іспанія, ні Китай, ні Ірак, Австралія. Тому, запросивши поета з Австралії, ми не зможемо обумовити його присутність. Тобто це продумування стратегічної роботи, цілі, мети і так далі. Натомість пояснити чому на фестивалі ми маємо учасників з німецькомовних країн, Румунії, Польщі простіше. Бо це сусідні держави, які так чи інакше формували нашу культуру. На превеликий жаль, це і Росія, яка також на нас впливала. А чому ми не запрошуємо авторів з Росії, думаю, що питання самоізолюється. Ми запрошували їх ще коли тільки почалася війна. Таким чином ми хотіли показати, що літературне середовище не ізолюється від російської сторони. Тому що завжди є люди з однією думкою, є й з іншою. І Росія створила чимало прекрасних поетів, які на нашому боці. І цими акціями ми хотіли показати, що ми не обмежуємося. Але з роками це стає робити важче. І так чи інакше ми від цієї теми відходимо. Так, у нас були й з інших країн учасники. З Нідерландів, Данії, США. Але мова там іде про інші коопераційні проекти. Наприклад, у нас був музикант із Данії Нільсен, думаю, цього чувачка в рожевій сукні з «мейком» на обличчі пам’ятають. Але в нього була кооперація з Юрієм Андруховичем, а він є членом нашої ініціативної групи, який має право ініціювати приїзд на фестиваль авторів з цікавими проектами. Якщо ж нам всім іншим членам групи видається він дійсно цікавим, то ми запрошуємо його. Так часто буває і з поляками, з якими в нас також тісні стосунки. Повторюсь, там має бути якесь цікаве підґрунтя. Щоб і аудиторії було цікаво. І ми могли знайти на це фінансову підтримку. Говорю про це відверто. Чому немає на цьогорічному фестивалі з Румунії, хоча Румунія якраз є однією з цільових країн нашого фестивалю, я відповідаю чесно – тому що в нас немає на це фінансування. Ми фінансуємося за кошт фондів, культурних інституцій тощо. На жаль, румунські культурні інституції не спромоглися підтримати цю участь.
Слухач: Чи очікувати нам якихось цікавинок, сюрпризів, виставок скульптур, фотографій? А також чи буде мультиплікаційний напрямок представлений? І не можу не запитати щодо літературних слемів. Не до кінця розумію. Чи є тут зв’язок з поетичним сленгом? Бо виникає певна недовіра, щоб там не було певної вульгарщини тощо.
Лілія Шутяк: Почну від слему. Це різні слова «слем» і «сленг». Літературні слеми, такі форми презентації поезії були популярні на початку й в середин нульових, до 2010 року. Це коли поети виходять на сцену і читають свої тексти з певною ритмікою. Однак сьогодні цей напрямок вже трохи затих. А ми намагаємося давати завжди нові й цікаві форми поєднання поезії з іншими видами мистецтва. І оскільки слем вже дещо відійшов, то ми його не використовуємо.
Євгенія Лопата: Говорячи про слем, то два роки тому в нас був Артем Полежака, який показав, що таке справжній слем. Коли ми формуємо програму фестивалю і запрошуємо авторів, то в нас є дві пріоритетні групи людей. Перша – це наша публіка, люди, які прийдуть на фестиваль. І нам треба зробити аби цим поціновувачам поезії було цікаво. Друга – це учасники. Мусимо і їх теж задовільнити, хоча це й простіше. Бо коли в нього вдячний глядач, він вже задоволений. Коли підбираєш учасника, то керуєшся дуже різними критеріями. Можна керуватися форматом. Якщо я вибираю слем, то шукаю по Україні слемерів, телефоную і запрошую. А ще інший формат взаємодії – це коли тебе цікавить людина, яка виступає. Ти не хочеш бачити конкретний якийсь формат, але хочу, щоб на фестивалі виступила Катерина Калитко. Я чула про неї, знаю, що вона видала книгу прозову, поетичну, вона їздить по Європі. І мене вона цікавить, може бути цікавою і для глядача. Тоді я їй телефоную і домовляюся. Вона погоджується. Але як при цьому буде виступати Катя Калитко, чи буде вона читати слем, чи ще щось, це вже другорядне. Меридіан Черновіц – це структура, яка працює з людьми. По івентам. Хочу прорекламувати масштабні події, які могли б зацікавити ширшу аудиторію, аніж просто поетичних читань. Тому чернівчан запросила би на відкриття пам’ятника невідомому поету від Анатолія Федірка. Перед Целанівським центром в четвер, об 14.30. Ще в четвер ввечері буде вистава за книгою Христі Венгринюк «Про мого білого качура». В п’ятницю запрошуємо об 11.30 на офіційне відкриття в Чернівецькому національному університеті. Ми раді будемо вітати дуже багатьох гостей. Не знаю на якому ще фестивалі в Україні збираються посли держав в такій кількості. А в нас будуть посол Німеччині, колишні посли Австрії, Німеччини, директори різних інститутів тощо.
Максим Козменко: Хочу у вас поцікавитися, зі скількома митцями за час існування Мерідіану ви пересварилися?
Лілія Шутяк: Ні з ким. Хоча залежить від того, що ви розумієте під поняттям сварка?
Максим Козменко: Суперечки можливо були, не виконували якісь їхні вимоги тощо.
Євгенія Лопата: Ми дуже чемні, всі вимоги стараємося виконувати. Насправді скандалів у нас не було, сварок і конфліктів теж. Ми підбираємо в своє коло спілкування людей, з якими нам приємно і добре. Були в нашій історії видавництва конкретно, автори з якими переривали співпрацю, або починали менше співпрацювати, ніж до того. Але це нормальний робочий процес. Проте конфліктів у нас просто ніколи не було, бо люди, з якими ми могли б конфліктувати й виносити це на загал. То ми навіть би не зв’язалися.
Максим Козменко: І що не було навіть таких, що образилися й навідріз відмовилися від співпраці й участі?
Євгенія Лопата: Ні, таких не було ніколи. Хоча на нас впринципі багато ображаються. Адже є багато людей, які хочуть взяти участь у фестивалі. Проте є сформовані свої списки, які ініціативна група відбирає. На нас ображаються, що ми не хочемо включати людей в списки, не беремо книги на друк тощо. Ми залишаємо за собою право вибору. Бо ми організатори й самі митці. Та сльози завжди є.
Максим Козменко: А сльози радості чи горя?
Євгенія Лопата: В кого як. Але все таки ми фестиваль друзів.
Лілія Шутяк: Не без того, щоб себе похвалити, одна моя знайома зі сфери піару питала: «Лілю, чому у вас такий позитивний піар у фестивалю?». Я й кажу: «Ну тому що ми не сваримося з авторами, намагаємося підтримувати дружні стосунки». Та й навіть ті, хто ображаються, що ми їх не друкуємо, але ви приносьте цікавий продукт. Нас запитують, як потрапити на фестиваль до учасників. От ви створюйте якісний продукт, носіть його всюди, всім показуйте. Але не тільки під час фестивалю. У Чернівцях є достатньо різних подій, зокрема, у Целанівському центрі проходять. Або й самі можете створити. Таким чином ви створюєте собі імідж. Зрештою, якщо ви цікавий автор, маєте здобутки, подаєтеся на конкурси, маєте перемоги, видані книги, то так, звертайтеся.
Євгенія Лопата: До того ж мої контакти є на сайті Мерідіану. І мені часто присилають рукописи. Я клянуся, читаю всі файли, які присилають. Буває об’ємне, буває менш об’ємне. Але в мене є внутрішній страх пропустити щось хороше. Тому коли мені пишуть адресно листа, то я читаю ці манускрипти. Проте, чесно кажучи, на моїй пам’яті немає жодного такого тексту, який би я прочитала і сказала – це бомба, це потрібно робити.
Максим Козменко: Йдеться про початківців?
Євгенія Лопата: Так. Але, послухайте, є багато відомих авторів, які також пропонують свої тексти, щоб ми видали.
Максим Козменко: А хто більше закидує листами, початківці чи відомі?
Євгенія Лопата: Початківці, які рандомно присилають. Відповідаю на всі імейли, не ігнорую. Але відповідаю в стилі: «Дякую. П.С. – У вашому листі немає звернення «Дорога Женю», «Дорогий редактор», «Дорогий дядя Вася». І я такі листи опісля видаляю. Є автори, які пропонують. Але в нас обмежений ресурс. Видавати 20 книжок в рік, не думаю, що змогли б. Ми така мануфактура, що для нас кожна книжка окремо - це є життя. Тому до нас і просяться автори, бо в нас індивідуальний підхід. Тому навіщо з нами сваритися, якщо ми просто кажемо правду. Однак нам в кайф спілкуватися з різними авторами. Ми знаємо багатьох авторів, але не товаришуємо. То як ми можемо видати його чи взяти з собою в тур? От наприклад, ми видали Катю Калитко і їдемо з нею в тур, і я мушу бути впевнена, що вона не почне влаштовувати якісь концерти в турі. Є, звичайно, передісторія. Перш, ніж пропонувати видати книжку, я запрошувала її на попередній фестиваль, тобто якась взаємодія була. Цього року ми погодили багато нових авторів, страшенно задоволені співпрацею, і будемо розширюватися.
Максим Козменко: Фішкою Мерідіану є участь іноземних митців, які зачитують свої вірші рідною мовою. Скажіть, а українському, чернівецькому слухачеві цікавіші українські митці чи іноземні?
Лілія Шутяк: Як ми бачимо по відгуках і по залу, то іноземні автори користуються не меншою популярністю. Але, звичайно, якщо порівнювати Юрія Андруховича чи Сергія Жадана і публіку, яка приходить на них, і публіку, яка ходить на іноземців, то в останніх менша аудиторія. Можливо це ще й пов’язане з тим, що фестиваль – це таке собі вже справжнє життя. Побудована програма фестивалю так, що немає паралельних подій, і це є фішкою Мерідіану, до прикладу, той же «Книжковий Арсенал» чи «Книжковий форум». І людина реально бачить, що може встигнути на всі події. І вже, якщо ти приїжджаєш до Чернівців, ходиш по локаціях, ти справді маєш час, щоб все відвідати, сходити на обід, ще й вільний час мати. Доречі, багато приходять студентів факультету іноземних мов і намагаються після події спілкуватися з іноземцями, обмінюються контактами. Також фішкою нашого фестивалю є те, що працюють волонтери і кожен іноземний, та й наші теж, мають свого волонтера, котрий допомагає. Вони й після Меридіану спілкуються. Поки що якихось романтичних стосунків у нас ще не було, але чому б і ні.
Максим Козменко: Так, це традиція, яку варто започаткувати.
Лілія Шутяк: Ні, ні, в нас усе пристойно.
Євгенія Лопата: І ще однією родзинкою фестивалю є те, що ми перекладаємо тексти німецькою мовою, бо основна наша іноземна аудиторія німецькомовна. І ми єдині, хто це робить. Якщо приїжджає німецький поціновувач поезії з Берліну, то свого берлінського поета він може почути й під домом. Натомість прийти й послухати Жадана, чи Калитко німецькою, то це теж фішка.
Максим Козменко: Зі свого досвіду, зауважив, що коли виступав Нільсен, то це було щось із чимось, і люди приходили навіть не стільки, щоб його послухати, але просто побачити. Люди приходили на різні перформенси, бо вони заворожували. Чи варто очікувати цьогоріч на Мерідіані якихось цікавих інсталяцій? Чи він буде більш читальним?
Євгенія Лопата: Одразу скажу, якщо ви ніколи не бачили, як Юрій Андрухович виганяє чи приганяє демонів, і якщо ви можете собі уявити, що він це може робити в костелі Пречистого Серця Ісуса, то щиро запрошую вас стати свідком цієї події в суботу, 7 вересня, о 21.30. Ми сподіваємося на чисельну аудиторію. Це якісна вистава, яку ставить агенція «Артполе», текст власне самого Андруховича, він є й актором. Ця вистава вже була в нас на фестивалі, у 2013 році її вже показували в драмтеатрі. На ювілейному ми вирішили повторити цю фішку й аби він зазвучав наново у костелі. Якщо ні Андрухович з демонами і виставою не цікавлять, то можливо у вас просто буде бажання відвідати костел, ми на вході збиратимемо пожертви на його реконструкцію.
Максим Козменко: Учасниками фестивалю є не лише поети, письменники, перекладачі, але й музиканти, актори, фотографи, художники. За весь цей час було багато виставок, презентацій. Проте з часом, мені видається, що їхня участь у Мерідіані зменшилася. Чому їх обмежили від культурного впливу на людей?
Лілія Шутяк: Не думаю, що прям обмежили. Але мене часто питають, як змінився фестиваль за 10 років, і, мені здається, що він став більш якісним і концентрованим. Ми зосередилися переважно на тих авторах, яких видаємо, на іноземних авторах, яких прискіпливо відбирали. Можливо й кількість країн не така, як раніше була. Це вже більш вузька спеціалізація. На мою думку, цьогорічна програма все таки дає і театр, і скульптуру, і музику. А ще цьогоріч у нас 9 книжкових новинок. Тобто якось викристалізувалася програма. Ось так ми йшли і дійшли саме до такого вигляду.
Максим Козменко: Тепер щодо учасників. Андрухович, Жадан, Прохасько. А чи закликаєте іноземних таких же потужних літераторів?
Євгенія Лопата: Звичайно. Поезія вона впринципі нішова. Це для нас, як писало Дойче Веллє, є зірками. Тобто для нас – це Жадан, ти приходиш, а там 500 людей в залі. В Німеччині цього феномену нема й ніколи не було. До наших німців чи австрійців, які виступають на Мерідіані, коли приходять чоловік 100-150 в зал, є дивним. Вони сидять з квадратними очима, в житті ще такого не бачили. Я довго жила в Австрії, Німеччині, і бачила, що середній вік відвідувачів такого літературного заходу – 70 років. Тобто молоді люди цим не займаються. І там немає такого, щоб люди приходили до поета і вірші його повторювали губами. Це те, що робить нас особливими. Іноземці від цього в шоці.
Максим Козменко: Іноземці, коли приїжджають, саме гості, то як вони на це реагують?
Євгенія Лопата: Це культурний шок. Особливо якщо багато з них взагалі ніколи не були в Україні. І не будучи в нашій країні, про неї можна робити дуже різні висновки, виходячи з поширених стереотипів і не оминаючи пропаганди, яка ведеться з 2013 року. Вони взагалі не розуміють, куди летять, і що їх там чекає. Це починаючи від збройних конфліктів, закінчуючи похмурими виразами обличчя. А ти приїжджаєш і бачиш молодих людей, які читають вірші, купують книжки. То, звичайно, що буде культурний шок. Хотілося, щоб це тривало весь рік, а не тільки 4 дні у вересні. Але впевнено можу сказати, що чимало людей по всій Україні працюють над тим, щоб зробити цей феномен звичайним для нас.
Максим Козменко: Чи вплинула війна в Україні на кількість іноземців, які зголошуються на участь та приїзд?
Лілія Шутяк: Ні, не вплинула. Навпаки розбудила інтерес й можливість приїхати сюди й побачити, що війна дійсно є і про неї потрібно говорити. І ми про це говоримо останніми роками на фестивалі. В нас є дискусії, де поети українські й іноземні дискутують про війну, про роль митців на війні. І власне для іноземців це цікаво. Хто, як не українські письменники, лідери думок, інтелектуали, можуть висловити справжню ситуацію в країні. Це також феномен, що в нас в Україні письменник не є просто людиною, що просто пише тексти, але й людина, яка висловлюється і про політику, і про економіку в країні. Тобто це публічні інтелектуали. І це також дивує багатьох іноземців. Вони кажуть, що в них поети не можуть коментувати політичну ситуацію в країні, натомість вони коментують літературні питання тощо. От тому й дивує, що в нас інакше. А говорять вони ще й фахово, до них звертаються. Для журналістів це навіть цікаво запитати в Юрія Андруховича чи Сергія Жадана, що вони думають про якусь проблему. І вони розповідають про то на високому рівні.
Євгенія Лопата: В Німеччині якщо запитати митця, хто він за професією, той скаже «поет». А в нас скаже, що він за професією «поет», то ви пальцем покрутите біля скроні. Літератор за кордоном – це професія, люди на це вчаться, вони цим працюють, з цього живуть, їм не потрібно писати колонки, щоб заробити, чи займатися дизайном, щоб прогодувати себе й родину. Ми ще дуже далекі від цього. І це є також особливим. Ми б були таким самим літературним ринком Європи, спокійним, виваженим, однорідним. Натомість у нас це яскраві спалахи. Люди і їдуть за цим в Україну, в Чернівці. А в Чернівці ще й їдуть через Целана. Він найбільший магніт, який сюди притягує.
Максим Козменко: А чому саме Целан став отим потужним магнітом і навіть компасом, який направляє людей з Європи в невідому країну України до призабутої місцевості Буковина з містом Черновіц?
Лілія Шутяк: Довго на це питання міг би відповідати Петро Рихло. Власне він, як один із засновників фестивалю, один із членів ініціативної групи, людина, яка дуже добре знає, німецькомовну літературу Буковини, був тим, хто надихнув використати саме постать Целана. Про цього автора можна говорити дуже довго. Власне його тексти широко відомі в світі, його перекладають різними мовами. Петро Рихло планує наступного року видати 10-томник перекладів українською мовою Пауля Целана до 100-річчя автора.
Євгенія Лопата: Для тих людей, які не знають хто такий Целан, це людина, яка народилася в Чернівцях у австрійській родині єврейського походження. Жила собі спокійно в Чернівцях, поки не почалися сумнозвісні події, які сьогодні ми називаємо Голокостом. Історія Пауля Целана, єврея, який постраждав від Голокосту, його батьків вбили в концтаборі, хоч це не є одиночним випадком, це була нездорова річ, яка трапилася з людством і змінила впринципі людську історію. І Целан – жертва цього процесу. Особливість його – це німецька мова, його рідна мова, з якою він виріс, була мовою його вбивць. Тобто люди, які вбили його батьків, відібрали від нього все, що мав, через яких емігрував до іншої країни, це були свої ж люди, говорили з ним спільною мовою. Але не зважаючи на це, Пауль Целан і далі пише німецькою. Тобто ця одиночна історія гарно ілюструє всесвітню історію. Окрім цього Целан – це гарна, якісна, змістовна поезія. То все змішалося в одній людині. І нам Чернівцям дуже поталанило, що тут народилася така людина, яка жила тут. Тому що вона дала для нас бекграунд і грунт, аби ми займалися сьогодні тим, чим займалися. Безумовно, окрім Целана і Роза Ауслендер, Зельма Меєрбаум-Айзінгер, це була величезна плеяда. Але він у цій плеяді виявився надзвичайною зіркою.
Максим Козменко: Целан став справжнім парадоксальним символом і духом того часу. І до сих пір цей дух зберігається. Остання запитання, яких зіркових гостей ви хочете заманити, затягнути, приволокти до себе на фестиваль?
Євгенія Лопата: За 10 років, мені здається, у нас були всі ті, кого ми хотіли. Це і Дмитро Павличко, Іван Малкович, були топ-зірки європейської поезії, Герхард Трюм. Це величезний список, яким ми пишаємося. Звичайно, ми працюємо над його поповненням. Звичайним гед-гантерством літературним займатися в нас немає бажання. Якість, концентрованість.
Максим Козменко: Тобто ви хочете не затягувати Нобелівських лауреатів, натомість продукувати їх.
Лілія Шутяк: Ми все чекаємо, що в Чернівцях народиться ще такий поет, який про себе ще заявить.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter