Друкопис програми "Суть Речей" від 13 квітня 2017 року
Запрошені гості: волонтерка та освітянка Галина Абрам’юк та майстриня-писанкарка Наталя Суруджій
Людмила Григорчук: «Чистий четвер – чисті помисли». Тиждень дуже відповідальний. Минулої неділі відбувся благодійний ярмарок «Писанкова Україна». Ви, пані Галино, дуже відповідально готувалися до цього свята. Дітки малювали писанки. Як зараз зацікавити сучасних учнів до цієї справи?
Галина Абрам’юк : Мені хотілося б відповісти так: якщо дорослий з любов’ю робить те, що він робить, то ця любов передасться дітям. І попри вік, в цей час глобальної інтернетизації і віртуального життя дітей поза реаліями, вони ж усі в своїх гаджетах, нам вдалося цією любов’ю повернути до того, з чим вони прийшли у цей світ. А вони у світ прийшли українцями, з генетичною пам’яттю. А на скрижалях цієї генетичної пам’яті записано те, що є для нас нашим, рідним, тим, що нас ідентифікує як націю, як народ. Це до слова, і писанкарство. Мені дуже приємно, що діти возносять хвалу творцеві нашому, не тільки діями і словами, але й через писану. Бо писанка – це молитва. Ці сакральні символи, вони дійсно є словами,виведеними на писанці.
Людмила Григорчук: Наталю Миколаївно, ви, напевне, як ніхто знаєте писанку, що вона собою представляє, що вона зображає. Чому на ній саме такі символи, а не інші.
Наталя Суруджій: Сам Бог велів писати писанки в Чистий четвер і у Страсний тиждень. Писанка прийшла до нас з дуже давніх давен. Це гімн Божої Матері, бо писанка уособлює собою зародок всесвіту, а ми знаємо, що в зародку розвивається будь-який організм, а зародок – це є належність до жіночого начала. Жіноче начало народжує як в тваринному світі, як в рослинному світі, так і в людському. Все починається з яйця. Ab ovo. Ми пишемо писанку, тим самим воздаємо хвалу Божій Матері, яка народила Сина Божого. У писанці багато символіки християнства. Це дивно, адже постійно обвинувачували наш народ в язичництві. Хоча Апостол Павло в своїх звертаннях до ефесян, до філістимян пояснював, хто такі язичники. Це ті, які послуговуються брехнею, це ті, які використовують язик, щоб досягати власних цілей, жадоби влади, жадоби грошей. Апостол Павло не говорив про релігію, а про соціологію. Писанки написані рунами. А це давнє українське письмо. Руни ми зустрічаємо в Скандинавських державах. Вони на камені вирізані. Виявляється, що рунами написане письмо Кам’яної могили, а це святилище, яке знаходяться степах України, в Запорізькій області, під Мелітополем, біля нього протікає річка Молочна. Це гроти, печери кам’яні. На стінах цих печер написані знаки. Знаки, письмо, піктографічне письмо, дуже багато знаків там. Але серед тих знаків проглядаються руни, деякі з них стали буквами нашого алфавіту. Наприклад буква Н, М, К, Я, І. це все руни. Їм тисячі років. У нас просто руни писалися на дереві, це нетривкий матеріал і він не зберігся. Так от рунічне письмо, яким написана писанка, воно несе в собі інформацію. Ми ж називаємо писанку не мальованкою, а писанкою саме. Це лист через вічність, від пращурів до нас, нащадків. Що ж там таке написано, що нам слід це повторювати. Адже легенди Карпат записані Гнатом Хоткевичем говорить про те, поки будуть люди писати писанки і палити вогонь на Юрія, до тих пір буде стояти цей світ. Як тільки перестануть це робити, світ згине, пам’яті по нім не лишиться. Пишучи писанки, ми продовжимо існування цього світу. Коли ми почали досліджувати письмо писанки, то виявилося, що воно повністю співпрацює з аурою людини. Доказом такої інформації є дослідження японських, американських і російських вчених , коли вони проводили дослідження води як джерела інформації, аура людини має восьмикутну просторову зірку. Цю саму зірку ми промальовуємо на писанках, це ружа. Ми одночасно, коли вимальовуємо писанку, ми гармонізуємо і вирівнюємо нашу ауру. Про писанку можна говорити годинами. Я закликаю всіх писати писанки. Це насправді дуже велике задоволення. Коли людина хоч раз спробує написати писанку, то вони вже від цього задоволення відмовитися не може.
Галина Абрам’юк : Це направду так. Ми вже більше 10 років спостерігаємо це в своїй гімназії. Процес написання писанки дитиною умиротворює. Не тільки діти вперше взяли в руки писачок , але й дорослі. А тепер у нас десять писанкарок у гімназії. В цей період передвеликодній, наша гімназія квітне писаками, запахом того воску, свічка горить. Яйце, як начало, свіча, як очищення і молитва, якою власне починається процес написання писанки. Бо інакше, як на мене, не вдасться. Коли в цьому вирі життя ти себе вириваєш з бігу, з спринтерського бігу життя до процесу написання писанки, то все інше відходить на інший план. Ми пишемо багато років писанки, а ті дітки, які вперше сідають, дорослі, які вперше дають, кажуть, що магія є якась, магнетизм написання писанки. Все відходить на інший план. Тебе перестає боліти, якщо боліло. Ти зосереджений тільки на цьому началі. Це неймовірна магія. Ти під час написання писанки настільки переосмислюєш, бо ти ж думаєш переш ніж нанести символ сакральний. Я, користуючись нагодою, хочу подякувати людині, яка власне продовжила процес існування всесвіту в нашому маленькому масштабі, в масштабі нашої держави. Це Наталя Миколаївна Суруджій, колега по ефіру. Саме вона, як людина дуже творча, хоча за фахом лікар, але за покликанням не лікар людських тіл, а лікар людських душ. Саме вона заполонила весь простір шкільний і не тільки одного навчального закладу і не тільки Чернівців ось цією любов’ю до писанки. Ось цим відродженням. Наскільки знаю, кільканадцять років тому взагалі не можна було знайти жодну майстриню писанкарку, то тепер у нас, в одній школі – 10. А на Майдані Чернівців зібралася вся Буковина. А чернівецька писанка, буковинська писанка поїхала до Греції, бо ми взяли участь вперше в міжнародному проекті «Барви писанки». Соціум, він є тою площиною, майданчиком, де поширюються швидко новини. Цей наш місцевий арт-проект, благодійна акція «Писанкова Україна», започаткована волонтерами «Буковина – Українському війську». Він отримав розголос особливий і акцент. Тому що всі кошти, які виручені, направляються на допомогу війську. А українці світу, наша діаспора, зараз як ніколи консолідовані на допомогу Україні і війську. Тому, через соціальні мережі, на мене вийшла Ганна Олійнич з Греції, з Афін, і запропонувала, щоб ми разом, спільно, провели акцію. Наші волонтери стали координаторами цього міжнародного проекту «Барви писанки» в Україні. І як приємно, що я ствердилася в тому, що писанка єднає українців і через писанку ми є єдиною Україною. Що знаково для мене і важливо, що були писанки з Краматорська, з Донбасу, там, через писанку відроджують Україну і творять Україну. Значить Україна буде, і писанки наші зараз в Греції і ми через соцмережі відстежуємо як в тому чи іншому місці України і поза межами України українці єднаються довкола писанки. Як цей символ наш здатний відтворити те, що ми напевне втратили. І не дай Боже, щоб ми ще більше втратили. Ми втратили щось знакове для нас і аби не втратити Україну ми відроджуємо те, що є для нас нашим, українським, рідним, автентичним – це наша писанка.
Людмила Григорчук: Діаспора доєднується до написання тих писанок? Пробують?
Галина Абрам’юк : Вони не просто пробують. Вони залучають до процесу писанкарства не тільки українців через недільні школи, а вони ще й маючи свої спільноти, долучають іноземців. І кореянці пишуть, і навіть мусульмани пишуть, і вона виходить у них гарною писанка є тим символом, який усуне міжетнічні і міжконфесійні якісь роздори. Бо, власне, їх би не було, якби не було вічного принципу того, хто має владу зараз: «Розділяй і владарюй». Ми навпаки єднаємося.
Людмила Григорчук: Наталю Миколаївно, а можна розрізнити серед сотні інших саме буковинську писанку? Вона інакша?
Наталя Суруджій: Кожен регіон завжди мав свою писанку. Якщо повернутися до попереднього, то хочу додати, що одна людина в цьому світі не зможе нічого. Я навчилася писати писанку, але щоб це розповсюдити, то мають бути ентузіасти і охочі і от такий благодатний грунт знайшовся у нашій 5 гімназії і в інших школах. діти і батьки підхопили і то як то тісто, як гриби після дощу, почало розмножуватися і розповсюджуватися. Це дуже приємно, бо насправді традиція повинна бути в українській сім’ї. Бо Великдень без писанки – це не Великдень. А якщо відповідати на ваше наступне запитання, то хочу сказати, що буковинська писанка є різна в гірській місцевості і по долині. Раніше, років 100 назад, то вона була практично однакова, але з плином часу вона стала різнитися. Якщо подивитися на писанки Центральної України, то є багато спільного в тих писанках, але з плином часу кожен регіон почав розвиватися по-своєму. Наприклад, лемківська писанка, то вони не виписують узору, у них дряпанки. У нас є своя писанка з прадавніми символами, гуцульські, космацькі писанки, то там дуже і дуже дрібний малюночок. Треба мати дуже добрий зір, щоб такі лінії тоненькі проводити і робити мініатюрне диво, мереживо. На сході України, не знаю, як зараз, хоч зараз Інтернет є, писанкарство зараз відроджується, хоч було дуже важко, був стан занепаду. В радянські часи писанкарок, були випадки, є історичні факти, що їх розстрілювали за те, що вони писали писанки. Писанок боялися. Писанки, яка несе Боже начало, її боялися. Була така антихристиянська, антирелігійна пропаганда, все, що несло божеське начало, воно було страшне.
Людмила Григорчук: І відразу протизаконне.
Галина Абрам’юк : Закон не знаходили, але людей усували.
Наталя Суруджій: Так усували людей. Я хочу розповісти про книжку, яка зараз вийшла. Нам вдалося видати зібрання писанок Юрія Ференчука. Це дуже видатна людина Буковини, воїн УПА. В’язень концтаборів Сталінський, учасник повстань, прийшовши з заслання у 56 році, він житель Берегомету. Його душа, на жаль, вже у вищих світах, але він встиг побачити зразок цієї книжки і був дуже втішний, що вдалося зберегти його труд. Він збирав багато років писанки. Він не збирав яйця, він замальовував їх акварельними фарбами. Їх більше 1700. І ці всі писанки нам вдалося видати. Дуже кропітка робота, тому що багато кольорів, вони втратилися, ми їх відновили, від реставрували. І такий гарний альбом, який збереже титанічну неповторну працю Юрія Ференчука. Він згодиться для всіх українців.
Галина Абрам’юк : Аналога немає зараз цій книзі. Нам приємно, що під час «Писанкової України-2017» ми презентували цю книгу і такий ажіотаж виник. Є замовлення з-за кордону, від українців з діаспори. Вони хочуть мати в себе ось цей фоліант. Тому що дійсно людина, яка своє життя поклала на вівтар відродження державності і незалежності, Юрій Ференчук. Ви уявляєте, він так як Месія ходив, збирав писанки, замальовував, не тільки писанки , але й створював живописні портрети самих писанкарок. Людина, яка в собі уособлювала пласт історії і в цьому пласті велике місце займає писанка. Наталія Миколаївна з однодумцями є упорядником цієї книги. Це прекрасно, що ми не лише пишемо писанку, але вертаємо її з небуття і вчимо цього дітей. Якщо діти будуть знати, що це можна зробити… Я сьогодні спостерігала таку картину: першокласник біжить, вперше тримав писачок у школі, тримає писанку і кричить: «Мамо, моя перша писанка! ». Це так зворушливо. А мама каже, що ми її посвятимо. Я впевнена, що мама, яка не тримала писачок, дивлячись на радість дитини своєї, візьме писачок до рук. Ми таким чином через дітей, майстрині, педагоги, і родину повернемо до того, що є наше, через дитину. Уявляєте, це така хороша річ.
Людмила Григорчук: Діти не хочуть осучаснювати писанки?
Галина Абрам’юк : Звичайно. Вони так і роблять. Кожен свою створює. Нема помилки на писанці. Або , якщо тріснула писанка, а діти пишуть лише на живому яйці, на сирому. Це теж один з виховних моментів. Це викликає в дітей зосередженість, увагу і дитина, пишучи писанку, вона заспокоюється. Буквально на тому тижні ми приймали делегацію діток зі Сходу. Діти, які бачили реалії війни, ви розумієте, яка їхня нервова система. Хлопчики і дівчатка приїхали, ми їх 19-ьох зібрали за столом, де усе було для писанкарства. І вони так як вода, яка розтікалася бурхливо і за допомогою писанки вони заспокоїлися, як та річка стала спокійна, чиста. Написавши писанку, вони її тримали, як найцінніший скарб і казали, що вони її повезуть додому. Вони умиротворилися і на кінець не було жодного слова, вони не перемовлялися. Коли знімали віск біля свічечки і вимальовується і відкривається їхнє творіння, вони спостерігали, як за магією. Діти так виховуються, у дітей розвивається моторика рук. Вони розпитувалися, що той чи інший символ означає. А ми розказали і про Волове око, і про ружу, і про колір, який має значення. Таким чином проводимо лікбез, розказуємо те, що ми маємо знати.
Людмила Григорчук: Гості наші зі сходу вони вперше писали писанку? Вони писали вже колись писанку взагалі?
Галина Абрам’юк : Ні, вони не писали. Одна дівчинка лиш казала, що пробувала писати писанки, але вони не знали, що таке жива писанка. У них те яйце падало з рук, розбивалося. Ми заспокоювали, запевняли, що нічого страшного у цьому. Коли писанка розбивається, то значить, якийсь негатив відходить. Дітки такі збуджені були. І ще ми розповідали, що писанка не псується, бо коли її відкриваєш біля свічі, то проходить денатурація білка, писанка не псується, згодом висихає і зберігається вдома як оберіг, як молитва, але якщо не дай Бог писанка розбилася, то її викидати не можна. Її треба закопати в саду, під дерево, яке плодоносить, або у вазон вдома, якщо є. Викидати не можна, ви ж ікону не викидаєте, вишиванку не викидаєте, ви молитвою молитеся у храмі, у храмі свої душі. А писанка – це молитва.
Людмила Григорчук: Наталя Миколаївно, як ви до осучаснення писанок ставитеся?
Наталя Суруджій: Кожна людина має право на творчість. І хоч писанки дійшли до наших часів через твердий канон, що не можна нічого змінювати і так було. Кожна сім’я писала свою писанку, кожне село писало свою писану, кожна місцевість. Проте життя показує, навіть ті ж самі уроки писанкарства показують, що одну писанку всі дітки мають намалювати, але в результаті виходять всі різні писанки у дітей. Символ один, але обігрування цього символу вже йде від душі дитини. Та дитина хоче, щоб лінія була жовтою, інша хоче оранжевий. Потім наступний колір може бути червоний, а в іншої – синій, а в іншої – зелений. Наприкінці уроку ми бачимо різноманіття писанок, хоч пишемо один символ. 48 клинців – надзвичайно цікавий символ. Ця писанка є дуже великим оберегом. Наприклад писанка бокова ружечка. Це символ аури людини. Вирівнює ауру людини. Тут є грабельки. Це надзвичайно стародавній символ. Це символ достатку, багатства. Є писанка огірочки. Це символ родючості. Її пишуть дівчата, які хочуть мати дітей, хто хоче мати сім’ю, створити родину. Але моя вчителька Зінаїда Іваницька, писанкарка, вона давала майстер-клас у науковому товаристві, до неї прийшли кандидати наук, то один кандидат наук, який писав докторську дисертацію по фізиці, він, коли побачив писанки, то він у одній писанці побачив графік розвитку клітини. Він був біофізиком. Він здивувався, адже це був той графік, який був у його дисертації, це розвиток живого. Писанка насправді зберігає дуже великі таємниці. Не дарма вона муміфікується. Якщо правильно написана писанка, то вона зсихається, муміфікується. Якщо це мальованка, то має право, можна і сонечко малювати, і хатку, але вона не муміфікується.
Людмила Григорчук: Це писанка для настрою?
Наталя Суруджій: Так, це писанка настрою.
Галина Абрам’юк: Щоб відобразити події, які відбуваються у державі, у 2014 році виписали 100 писанок, де виписані прізвища Героїв Небесної Сотні, вони зберігаються у музеї, всі вони муміфіковані. Жодна з них не зіпсувалася, не тріснула. Це також знак згори, що ці синьо-жовті писанки збереглися, це свідчить, що ми на правильному шляху. Там є дві писанки і наших героїв: Василя Аксенина і Олександра Щербанюка і всіх Героїв, які на Майдані загинули, як із небес спостерігають за тим, що відбувається. І ще щодо того що кожна писанка неповторна, то писанка як канва. Є певні лінії, які є канвою, виписавши ті овали, можна потім наносити символи. Це як канва для вишивки. Полотно одне, а вишивка різна.
Людмила Григорчук: Пані Наталю, чим ви займаєтеся після Великодня, чим живете?
Наталя Суруджій: Після Великодня я відпочиваю. 5 років останніх я присвятила себе книжці цій. Багато часу на це пішло. Далі в мене є наступні проекти, пов’язані з писанкою. Хочеться поширити писанкарство на райони нашої області. В Чернівцях вже є команда писанкарів, які працюють, а от в селах це мистецтво занепало. В деяких селах ми вже відродили це мистецтво, наприклад в Топорівцях, бо я сама живу в Топорівцях. А от у Вижницькому районі, в альбомі багато писанкарок , які народжені в 1911, 1920 роках. А от як їхні діти, чи вміють, чи знають? Ми будемо вивчати як з цим там справи, якщо що, ми прийдемо на допомогу в цій справі. Тому що треба продовжувати справу своїх бабусь.
Галина Абрам’юк: До речі, якраз на цій акції Писанкова Україна, де презентували фоліант «Писанки наших бабусь», були присутні освітяни і учні з Вижниці, вони першими відгукнулися на заклик такий, аби ця писанка у них теж відроджувалася. Писанки не лише на курячому яйці пишуться, на качиному навіть інакша виходить, на гусячому ще інакша. Наталя Миколаївна має навіть досвід писати на страусиному яйці.
Галина Абрам’юк: Ще розкажу таку новину. Гімназії №5 виповнилося 120 років цьогоріч і впродовж двох останніх років пройшов такий момент обговорення того, яке ім’я мала б носити гімназія. І серед батьківської громадськості, серед учнів, освітян, серед всіх небайдужих підтримана назва школа-гімназія «Оріяна». Це прадавня назва України. Це матір, жінка, осяяна сонцем і біля їх ніг – золотий плуг. Сподіваємося, що влада піде нам на зустріч і з першого вересня матимемо таку назву.
Наталя Суруджій: Оріяна – дійсно, прадавня назва України. Її ще називали Оратта, або Аратта. Археологи так і так називають. Територія, де тепер Україна, так називалася 20 тисяч років тому. Ще 14 тисяч років тому мала таку назву. Це записано на стінах Кам’яної Могили. У 2001 році археологи Кефішиним і Шиловим були розшифровані ці написи. Там не просто значки Кам’яного віку, а цілі письмена. Коли розшифрували, тоді дізналися, що саме ця територія і є Оратта, або Аратта. Ця назва зустрічається в глиняних табличках шумерів. І шумери в своїх написах, в своїх посланнях говорили про те, що вони народ прийшлий і їхня батьківщина Оратта. Ніхто не знав, де це. А шумери це не простий народ, вони знали письмо, знали математику, у них була шестирична математична система, яка використовується лише в космосі, у них були оркестри з чотирьох інструментів, вони вміли будувати міста, орати землю, це була землеробська цивілізація. Вони виходили з Оратані. І от встановили, що це саме прадавня Україна.
Галина Абрам’юк: І що цікаво, слово Орія, Ората, вони орали землю, тому золотий плуг. Оріяну зображали з руками розведеними в сторони, відкритими для життя.
Людмила Григорчук: Тільки б вас наші депутати зрозуміли.
У 2001 році про це відкриття говорили у Верховній Раді. Це не закрита інформація.
Наталя Суруджій: Зображена Оріяна і на Кам’яній могилі, і на Софіїському соборі в Києві і є зображена на писанках. Ось такий зв’язок поколінь, тисячоліть. На стінах Кам’яної могили, зображенню Матері Божої – 20 тисяч років.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter