Друкопис програми «Суть Речей» від 5 травня 2016 року
Запрошені гості: Тетяна Татарчук, начальник відділу регіонального розвитку та фінансового моніторингу чернівецької обласної ради та Неля Малько, виконавчий директор агенції «Розвиток громад Буковини»
Ведуча: Людмила Григорчук
Людмила Григорчук: Вчора була гарна подія, дуже багато всі про це говорили і ви також доклали зусиль для того, щоб 9 родин перших переселенців, які давно хотіли, їм потрібне було житло, отримали те житло, відремонтоване в гуртожитку в Кострижівці, Застявнінського району. Я знаю, що допомогли в тому, щоб це сталося, гроші Європейського союзу
Тетяна Татарчук: Так, обласна рада стала півтора року назад виконавцем проекту за підтримки європейського союзу. Називається проект «Покращення умов життя та соціальна адаптація внутрішньо переміщених осіб у Чернівецькій області». У рамках цього проекту найважливішими заходами, безперечно, було відновлення двох гуртожитків для соціально вразливих верств – переселенців. Це перший гуртожиток вчора було відкрито, селище Кострижівка. Загалом там відремонтовано 13 квартир, заселилися тільки перші 9 родин. 4 квартир ми залишили в резерві, оскільки існує така можливість і до нас все ще телефонують люди зі Сходу України, маючи бажання приїхат
сюди, але не маючи жодних запічок, так би мовити. Знаючи, що є отаке резервне житло, в принципі, були такі дзвінки, що родини все таки планують переїхати сюди. Мені нещодавно дзвонила жінка з Дніпропетровщини, зацікавлена в переїзді, бувають дзвінки навіть із зони окупації. Це тільки один захід.
Людмила Григорчук: Тобто, питання з поселенням переселенців все одно гостро стоїть?
Тетяна Татарчук: Звичайно, цей процес триває. Він не може бути сталим, він є динамічним. Не секрет, що є родини, які вирушають назад, на жаль, вони є. Чому я кажу «на жаль», тому що особисто сприймаю переселенців ні в якому разі не як тягар, а як великий ресурс для розвитку нашої Буковини. Все таки такі родини бувають, хтось від’їжджає туди, хтось приїжджає до нас, сюди. І цей резервний фонд був створений для того, щоб забезпечити потреби найбільш потребуючих, хто все таки вирішить зв’язати свою долю з Буковиною. Другий гуртожиток – це село Михайлівка Глибоцького району, там також завершені ремонтні роботи, в травні будуть завезені меблі. І так само спеціальна комісія відбере 9 родин соціально вразливих для поселення в цьому гуртожитку. Очікуємо поселення десь в кінці травня – на початок червня. Проект триватиме ще два місяці, на кінець проекту ми досягнемо наших головних цілей.
Людмила Григорчук: Але ми ж розуміємо, що не тільки 18 родин переселенців у нас є. Інші, де вони зараз проживають і як ви їм можете зараз допомогти?
Тетяна Татарчук : Загалом, 9 плюс 9, плюс 4 резервних ми маємо 22 родини поселити в рамках проекту. Що стосується інших родин, то ми передбачили цілий такий адаптаційний план в рамках проекту. Житло – це важливо, але не тільки житло, бо без роботи, без зайнятості, саме житло проблем не вирішить. Тому в рамках проекту було проведено конкурс бізнес-планів для переміщених осіб, ми провели навчання: 20 тренінгів з підприємницької діяльності, де досвідчені бізнес-тренери розповідали, як писати бізнес-план. Адже Буковина – це край, де люди звикли до самозайнятості. І на виході ми маємо вже 21 реалізований бізнес-план, вони отримали невеликі гранти в рамках проекту в розмірі до 2-х тисяч євро на початок власної діяльності. Що де за діяльність? Це були невеликі магазини, хтось відкривав продуктові, хтось – промтоварні.
Людмила Григорчук: Це було може десь продовження їхньої справи, з якою вони там працювали?
Тетяна Татарчук: Безперечно, бо досвід у них існує. Дехто є достатньо такими хвацькими людьми в плані бізнесу, дуже добре відчувають середовище. Чернівецьку область відчули уже добре і кілька бізнес-планів були дуже характерними для Буковини. Зрозуміли, що це край подієвості, що тут гарно святкують, гарно прикрашають свої оселі. Ми мали цікаві бізнес-плани з дизайну, з фото послуг, але підтримані були ті, які були найбільш життєздатними, які вже дають віддачу. Це і енергозбереження, і у сфері надання послуг. Це була подієвість, тобто такі івенти, події, ми підтримали також. І таким чином, ми зараз плануємо продовжити конкурс бізнес-планів, оскільки в нас існує ще невеликий резерв коштів, ми хочемо їх використати повністю з користю для цих людей. Із завтрашнього числа, ми оголосимо додатковий конкурс бізнес-планів для переселенців, ласкаво просимо тих, хто бажає взяти участь. Протягом травня він триватиме.
Людмила Григорчук: Це можуть бути ті самі родини чи обов’язково мають бути родини, які ще не брали участі?
Тетяна Татарчук: Це мали би бути ті родини, які не брали участь в попередньому конкурсі. Ідей є багато, люди вже телефонували, вже цікавилися, можливо буде просто трошки менша сума, до 30 тисяч гривень. Хочеться підтримати якомога більше. Дуже гарний резонанс цьому конкурсу бізнес-планів пішов по Україні, до нас телефонують, просять поділитися досвідом, оскільки дійсно вдало люди отримали підтримку. До прикладу, у нас є гарний бізнес-план людини, яка започаткували власну майстерню із ремонту великого кранового будівельного обладнання. Для Чернівців достатньо дивний бізнес, правда? Ми до такого не дуже звикли. Але треба розуміти, що люди орієнтовані на промисловий регіон, звідки вони вийшли, для них це норма і вони чудово зайняли цю бізнес-нішу.
Людмила Григорчук: І навпаки, нам щось запропонували.
Тетяна Татарчук: Саме тому я кажу, що не можу інакше їх сприймати, як ресурс, бо вони дають новий подих нашій Буковині, вони приносять щось нове. До прикладу, ми маємо ще один бізнес-план нашої майстрині Марини Мелешко, яка виготовляє сувенірні вироби. Приїхавши сюди, вона сказала, що в Чернівцях порівняно слабкий сувенірний ринок. Нам було це дивно, здавалося, що все прекрасно. Однак, вона побачила зовсім по-іншому цю нішу. Вона робить дуже цікаві стилізовані речі, навіть нещодавно навчалася в наших буковинських майстрів, але її речі дійсно конкуренті, це дійсно щось нове. Хто завітає до неї в крамничку на вулиці Кобилянської, «Крамничка пані Марини» може у цьому пересвідчитися, це дійсно щось нове. Тому ці люди – це той свіжий подих, який нам потрібен. Треба розуміти, так далеко на Захід з Сходу, через тисячі кілометрів, очевидно переїхала сюди і певна еліта. Люди, які хочуть щось змінити, хочуть продовжувати своє життя і готові адаптуватися до тих умов, які вони мають.
Людмила Григорчук: Вміють боротися. І якщо вже завершити тему з житлом, є потреба ще десь просити того самого Євросоюзу чи ще якісь програми, щоб ще нам готували житло, чи вже проблема найбільша залагоджена?
Тетяна Татарчук: Я впевнена, що треба просити і ми будемо просити. Є інтерес людей, вони звертаються. Вони – найбільші генератори ідей насправді. Оскільки у нас існує непоганий діалог з громадою переселенців, ми від них черпаємо ці ідеї. І ми готові продовжувати цю проектну діяльність, готувати проекти на підтримку переселенців на Буковині.
Слухач. Яник. Дійсно чудова майстерня в пані Марини на Кобилянській, до речі, вона дає роботу своїм колежанкам, майстринь з Маріуполя. Також вона домовилася, що будуть сюди направляти і будуть тут по можливості продавати. Питання: ми напередодні величного свята для багатьох, 9 травня. Щодо підтримки ветеранів, особливо тих, хто втратив годувальника-ветерана. Вони зараз у важких умовах. Що робить обласна рада, щоби якимось чином, як це роблять ваші колеги у інших областях, намагаються якимось чином, не тільки грошовою підтримкою, але і відвідати по можливості?
Тетяна Татарчук: Не зовсім я є фахівцем у цій сфері, тому що займаюся більше проектною діяльності, але знаю, що обласна рада розробила проект програми підтримки воїнів АТО, активно цим займається профільна комісія обласної влади. І, саме та комісія, повірте, вміє чути проблеми і займається цим дуже вплотну. Майже щодня зустрічається зі своєю цільовою аудиторією, спілкуються. І сподіваюся, що ця новоприйнята програма підтримки воїнів АТО задовольнить максимально потреби найбільш потребуючих.
Людмила Григорчук: А якоїсь програми для ветеранів немає в нас? Не існує?
Тетяна Татарчук: В нас існує загальна програма соціального захисту. А також зараз розробляться спеціальна програма підтримки військових, які побували на Сході України. Ця програма передбачає фінансування безпосередньо з обласного бюджету саме цієї категорії. Питання воїнів АТО, я бачу просто по діяльності обласної ради, зараз під особливим контролем, під особливим полем зору. І займається цим як профільна комісія, так і всі комісії міської ради.
Людмила Григорчук: Продовження теми нашої про переселенців і про житло, яке їм надали. Вони будуть за нього оплачувати? Вони мають відшкодувати ремонт? Як це відбувається?
Тетяна Татарчук: Житло передається їм у безстрокове користування. Ми не визначали термін, скільки їм можна там проживати, термін є невизначеним. Скільки їм буде потрібно, стільки вони можуть там проживати. Якщо родина вирішить переїхати кудись, змінити місце розташування, звичайно, це житло буде передане тим, хто потребуватиме цього надалі. Що стосується оплати за житло. Вони підписали угоду з обласною радою і сільською радою, де взяли на себе зобов’язання сплачувати квартирну плату і плату за комунальні послуги, які в селищі, повірте, є невеликими. Вони сплачуватимуть за електрику і за воду.
Людмила Григорчук: Все зроблено для того, щоб вони почували себе, як вдома. Тобто, вони там живуть, як у своїй квартирі.
Тетяна Татарчук: Так, абсолютно. Вони отримали у своє розпорядження меблі, як ви бачили. Кімнати вони отримали умебльовані. Кухні, ванні, кімнати, душеві – все повністю умебльоване, до їхніх послуг, до їхнього користування. Єдине було прохання не пошкоджувати, але не думаю, що з цим буде проблема. Мені дуже приємно, що нам вдалося заселити родини, які мають маленьких діток. Особливо новонароджених, є кілька таких родин. А так само і старших людей, які багато натерпілися і від цієї останньої війни. Нарешті вони отримають те, про що, мабуть, мріяли.
Слухач: Здравствуйте. Меня больше интересует насчет поддержки переселенцев, это в первую очередь, детей, которые находятся в школах-интернатах. И такие тоже есть. Небольшое количество, но есть инвалиды. Уделяется ли особое внимание именно их поддержки?
Тетяна Татарчук: Що я хотіла би сказати. У нас, ви вже чули, 9 сімей отримали 9 квартир у селі Кострижівка. І ще 9 квартир у селі Михайлівка залишаються нерозподіленими. Розроблено положення про відбір претендентів на поселення. Одними з критеріїв відбору є соціальний статус родини. Родини, де є діти-інваліди, де є просто родини з інвалідами, неповні сім’ї, багатодітні сім’ї. Неповні, де є діти-інваліди, це безперечно перша категорія. Вони підпадають під отримання цього житла. Тому тим, хто дійсно має такий соціальний статус, дуже просимо звернутися в обласну раду найближчим часом. До розподілу житла в іншому селі залишилося не так багато часу. Нам пора заселяти ці гуртожитки. В кабінет 248, за телефоном 55-30-37 телефонувати. Щоб ви могли написати заяву і ви дійсно можете претендувати на це житло. Спеціальна комісія, яка створена в рамках цього проекту, зможе надати вам житло. Ми хочемо охопити максимальну кількість тих родин, які дійсно цього потребують. І давайте робити це спільно.
Неля Мелько: Так, власне, і в Кострижівці, з тих людей, які отримали квартири, частина з них є інвалідами.
Людмила Григорчук: Тобто, якраз обирали тих, яким найбільше треба допомогти, які не можуть подбати про себе. Правильно я розумію? Здорові люди, які працюють, вони можуть досягти того, щоб придбати цю квартиру. А ці люди потрапили в цю першу категорію.
Тетяна Татарчук: Все таки певна диференціація є. Люди, які найбільш потребують житло. Плюс в нас був такий цикл заходів, де ми закупляли найбільш необхідні речі для родин переселенців. Це було до 1 вересня минулого року, ми закупили шкільні портфельчики, для діток маленьких ми закупляли памперси і для потребуючих родин – постійну білизну. Тобто це ті речі найбільшого попиту. А ті, хто дійсно більш-менш готовий стояти самостійно на ногах, ті отримали бізнес-плани, отримали тренінги, готові вже стартувати і стартували. Диференційовано намагаємося працювати.
Слухач: Мене цікавить, бажано порівняти з минулим літнім сезоном, скільки було виділено або підтримано дітей вимушених переселенців, щоб вони могли оздоровитися у літніх таборах Буковини?
Тетяна Татарчук: Я би хотіла розказати про те, чим безпосередньо займаємося ми в рамках проекту із підтримки саме діток і родин. Ми так само займаємося і облаштуванням їхнього позашкільного побуту, в тому числі і в канікулярний час. Як в осінній період, так і зараз, на весняний, ми розпочали цикл заходів, які ми назвали пізнавально-оздоровчими заходами. Щовихідних у нас відбуваються зустрічі громад переселенців з місцевими громадами. Що ми робимо? Ми їздимо Буковиною, ми дивимося ті цікаві місця, які пов’язані з видатними постатями Буковини, ми відвідуємо музеї. Ми відвідали Глибоччину, де побували в музеї Ольги Кобилянської. Відвідали Білу Криницю. Нещодавно побували у Вижниці, також край, який має що сказати світові і України. Ми намагаємося давати додаткову просвітницьку роботу для дітей, безперечно, найпершими для нас є діти. Діти дуже реагують на це позитивно, вони розповідають своїм ровесникам, вони пишуть і дзвонять на Схід, розповідають те, що їм вдалося побачити і яка чудова та земля, яка стала їхньою другою домівкою На мою думку, ці заходи, навіть чи не важливіші за безпосередні такі матеріальні забезпечення. Ці заходи сприяють створенню толерантних відносин. Буковина завжди була толерантна. І повинна сказати, що дійсно останнім часом ми не спостерігаємо різниці переселенців і буковинців. Вони стають буковинцями. Я їх так і називаю «наші нові буковинці».
Людмила Григорчук: Щодо літнього оздоровлення, я думаю, що вже також якісь є плани?
Тетяна Татарчук: В літній період в рамках нашого проекту, буду розказувати цим безпосередньо займаємося ми, до липня в нас точно запланована ще низка виїздів саме з дітьми переселенців. Але ми возимо дітей з родиною, хай вони спільно оздоровлюються, хай вони спільно пізнають наш край. Ми взаємозбагачуємся в такій неформальній обстановці.
Людмила Григорчук: Пані Нелю, перейдемо до вас, адже ви також займаєтеся серйозною справою, також допомагаєте розвиватися громадам Буковини, а це зараз на часі, так само як і переселенці, така тема болюча вже декілька років, наші зміни в адміністративному поділі,в децентралізації, ЗМІ чи не найбільше це обговорюють. Що вам вдалося вже зробити і саме як допомагають такі проекти в розвитку, в русі вперед, в позитивному такому русі?
Неля Мелько: Ну власне кажучи, я могла би говорити і про цей проект, тому що маю до нього також відношення. Ми його разом з Тетяною готували. І рада, що він був підтриманий. Цей проект, який реалізує обласна рада, він є таким дуже хорошим прикладом якісного, ефективного використання фінансового ресурсу, позабюджетного фінансового ресурсу. Тому що за достатньо невеликі кошти вдалося зробити дуже багато заходів. І те, що ми на сьогоднішній день почали робити – ми створили агенцію розвитку громад Буковини. На сьогодні це тільки старт діяльності, ми фактично ще юридично незареєстровані. Засновниками цієї агенції стали 10 новостворених об’єднаних громад, які є сьогодні на теренах Чернівецької області. Одним із напрямом роботи є підтримка, сприяння проектної діяльності. Ми чудово розуміємо, що на сьогоднішній день хочемо бачити хороші дороги, якісну освіту, якісну медицину, якісні і близькі до населення адміністративні послуги. Але ми чудово розуміємо, що на превеликий жаль, тих бюджетних ресурсів, які ми маємо, як би не розподіляли, які відсотки куди не кидали, до державного, до місцевого бюджету, але, на превеликий жаль, їх по любому не вистачить. Ми чудово усвідомлюємо, що потрібно залучати позабюджетні ресурси. І навіть ті ресурси, які є, отримуються з коштів державного фонду, у вигляді державної субвенції на розвиток інфраструктури об’єднаних громад. На рівні міністерств у співпраці з представництвом ЄС в Україні ми маємо теж такий проектний підхід. Ніхто не дає гроші, бо я хочу поремонтувати школу. Цей ремонт школи має бути виписаний як проект: мета, цілі, завдання, заходи, результати, сталість цього проекту. Ті кошти, що приходять у вигляді технічної допомоги, дуже часто вони пропадають, але дуже багато з них іде через міністерства, через бюджетний бюджет. Безумовно, той, хто дає кошти, він хоче розуміти, що людина, яка отримує їх, якісно і ефективно їх використає. Навіть такий проект, який працює на теренах області вже кілька років, це проект місцевий розвиток, орієнтований на громаду, здавалося б, з таким дуже невеликим фінансовим ресурсом, але він дає можливість на рівні громад вирішувати певні соціальні проблеми. І з моєї точки зору, дуже хороший такий проект, бо він сприяє активізації громад. Проекти, в рамках програми місцевого розвитку, орієнтовано на громади, фінансується Європейським Союзом, він передбачає об’єднання зусиль громади, місцевої влади і коштів технічної допомоги.
Людмила Григорчук: Що конкретніше? Що це має бути? Як виглядає ця співпраця?
Неля Мелько: Це виглядає таким чином. У населеному пункті збирається громада, яка визначає для себе найбільш проблемне питання. Чи якась новація, відновлення школи , чи це дитячий садочок, чи фельдшерсько-акушерський пункт. Це вирішує громада. Дуже часто бачення сільського голови і громади різне. Але береться та ідея, що вважає за доцільне громада. Громада має створити громадську організацію, куди має ввійти не менше 20 жителів села. І бюджет, який потрібен на виконання цих робіт, на 75% відсотків дається як технічна допомога в рамках проекту, а 25% - це кошти місцевого бюджету кошти громади. Тут є відчуття, що це моє. Бо коли це робив хтось, то цього не дуже шкода, а коли з цим працюєш, це сприймаєш це як результат своєї праці. Як на мене, це дуже важливо. На превеликий жаль, за результатами опитування, 77% населення вважає, що вони не впливають на роботу органів місцевої влади. А насправді, це той ресурс, який варто використовувати. Якщо говорити, повертаючись до новоствореної агенції, то ми почали десь працювати, проводити виїзні семінари на базах громад. Тому що, коли почали спілкуватися, виявляється, що люди один в одного не були. А насправді в рамках різних громад можна теж знайти якісь цікаві ідеї, пропозиції. Можливо до того, що робить один, інший би не додумався. Ми провели 2 семінари. Один на базі Глибоцької об’єднаної громади, інший на базі Великого Кучурова. Наступна зустріч запланована 17 травня на базі Путильської об’єднаної громади. Ми спілкуємося по проектному менеджменту, по стратегічному плануванню, бо об’єднавшись, громади мають розуміти, куди вони рухаються. А яким чином, вони будуть вирішувати ці проблеми, які є перед ними. В яких напрямках вони будуть використовувати ресурси, які вони мають. Зустрічі є цікавими і корисними. Слава Богу, громади живі, кудись рухаються, мають конкретні результати. Приємно сказати, що от Великий Кучурів написали і виграли проект за підтримки GIZ. Вони отримають кошти на створення центру надання адміністративних послуг, на проведення ремонтних робіт, на облаштування.
Людмила Григорчук: Скільки цих коштів?
Неля Мелько: На ремонтні роботи їм дають в межах 500 тисяч гривень, решту вони повинні добавити свої. Що стосується матеріально-технічного забезпечення, то товариство міжнародного співробітництва GIZ бере на себе повністю фінансування. Аналогічна ситуація є з Мамалигою. Вони виграли такий пілотний проект, де з кожної області обираються по одній школі, як опорні школи, яким за рахунок грантових коштів будуть здійснені ремонтні роботи, обладнані навчальні кабінети і забезпечена інформаційно-комп’ютерними технологіями. Враховуючи, що Мамалига об’єднує кілька сіл з невеликою кількість населення, фактично дітей будуть з кількох сіл підвозити. Вони мають можливість їх приймати. Вони матимуть матеріально-технічну можливість давати якісну освіту. Такий дисонанс існує, особливо, що стосується освіти. Хотілося б, щоб діти ходили в свою школу, в своєму селі. Але якщо кілька дітей в школі і коли один вчитель вчить і фізкультуру, і фізику, і англійську мову, то про якість освіти ми говорити не можемо. І зрозуміло, що ці діти на ринку стають неконкурентноспроможними з іншими своїми однолітками. Десь до цього воно рухається.
Людмила Григорчук: Скільки Мамалига отримає? Чи ще невідомо?
Неля Мелько: Ще невідомо. Це просто відібрана школа. Вже буде по факту проводитися обстеження, готуватися проектно-кошторисна документація і те, що буде потрібно, буде виділятися.
Людмила Григорчук: Є імовірність, що це буде цього року, цього літа? Не відтягається на потім?
Неля Мелько: Всі ці роботи мають бути зроблені до 1 вересня, і вже 1 вересня школа має приймати дітей у своєму новому вигляді.
Людмила Григорчук: Якщо говорити взагалі про ці об’єднані громади, в яких ви були: Глибоцька і Великокучурівська. Великий Кучурів, ви кажете, що має вже один плюс. Куди може рухатися Глибоцька громада? Що вони можуть мати? Де вони можуть використати і те, що ми біля ЄС, і є транскордонне співробітництво, і ваше вміння і знання.
Неля Мелько: Якщо говорити про об’єднані громади, їхні можливості, то є те, що однозначно всі можуть використати, тому що є субвенція на розвиток інфраструктури об’єднаних громад. І 10 наших об’єднаних громад, залежності від площі і населення, сумарно отримають 45 млн гривень на розвиток інфраструктури. Зараз готується проекти на ці кошти. Глибока отримає менше, бо вони селище міського типу, а субвенція іде тільки на сільське населення. Але дійсно наше розташування, не тільки Глибоцької громади, взагалі Чернівецької області, це транскордонне розташування. Безумовно, воно дає свої переваги. В плані технічної допомоги от-от очікується старт нової програми транскордонного співробітництва Румунія-Україна 2014-2020, загальний бюджет цієї програми – це 60 млн. євро. 18 млн. піде на інфраструктурні проекти поза конкурсом, які вже відібрані В Чернівцях це розбудова під’їзних шляхів до пунктів перетину кордону. Але 42 млн. євро – це ті кошти, які підуть в рамках конкурсу, це є можливість, у співпраці з своїми колегами із Румунії писати проекти і подавати. Ми поки що до кінця не знаємо, яким чином це буде працювати. Але однозначно це те, що в травні стартувати, Це проект за підтримки GIZ, проект сприяння децентралізації, який працюватиме в двох областях – в Чернівецькій і в Полтавській області. В квітні керівник проекту з проектною київською командою були в Чернівцях, мали зустріч з керівництвом області. Наразі відбувається узгодження персоналу, який працюватиме на рівні області. Це теж хороший проект, ми сподіваємося, що він дасть можливість і інформаційного наповнення, і інфраструктурними, тому що напрямками є навчання представників органів місцевого самоврядування, це депутатського корпусу, це міських, сільських, селищних голів. Це фінансовий менеджмент, обмінні поїздки для запозичення області, це напрямок розвитку житлово-комунальної сфери. Загальний проект розрахований на 4 роки. Загальний бюджет складає 6 млн. євро. Сума достатньо хороша для двох областей. Це той ресурс, який є і однозначно можна використовувати. Маємо ще одну програму , програму технічної допомоги, яка буде працювати на теренах всієї України, але теж спрямована на підтримку децентралізації. Програма фінансується Європейським союзом, підписаний меморандум, договір між європейським союзом і Міністерством регіонального розвитку. Загальний бюджет складає 97 млн. євро. Програма теж буде мати дві складові. Одна складова – це інформаційно-навчальна, а інша складова – це підтримка створення на базі органів місцевого самоврядування (міста, об’єднані громади) центрів надання адмінпослуг з позиції наближення адмінпослуг до населення. І навчання тих фахівців, які будуть. На сьогодні маємо на рівні сіл - кадрові голови. Децентралізація відбувається, ми можемо створювати центри надання адміністративних послуг, переносити послуги на рівні об’єднання громад, але виникає питання персоналу. Якщо в районних центрах з цим ще трошки простіше, то в селах – це проблема. І 600 центрів надання адмінпослуг, які плануються в рамках цієї програми на ряду з іншими проектами є, які працюють, на поточний момент зможуть забезпечити і потребу в районах, і на базі об’єднаних громад.
Тетяна Татарчук: Я би хотіла додати, ви бачите, які непогані перспективи вимальовують перед Україною і Буковиною, і зокрема нашими новими громадами. Насправді вони є певними піонерами в цій сфері і, мені здається, Європа дійсно повірила у цю реформу і взялася підтримати наші громади. Їм насправді важко, дуже важко. Тому що дуже багато законодавчих питань, узгодженості. Взагалі першим завжди важко. І ця допомога – це дуже велика підтримка в такий період, але разом з тим, от пані Неля дуже правильно сказала, тут потрібні дійсно дуже хороші кадри. Тому ми з нашого боку підтримуємо тут максимально. В самих громад є розуміння того, що хоча би по одній кадровій одиниці, яка би займалася проектним менеджментом, треба. Це зрозуміли перші громади, підтягуються решта. І ми з нашого боку спільно проводимо тренінгові заняття, різноманітні семінари, інформаційні зустрічі, де намагаємося цю інформацію донести до голів, до тих фахівців, яких вони обрали на цю відповідальну посаду. Ми намагаємося максимально їм допомагати в проектах, вони їх пишуть, їм важко, коригуємо, спільно десь працюємо, відправляємо. Таким чином вчимося.
Людмила Григорчук: Якщо вже є виграші, очевидно це говорить саме за себе.
Тетяна Татарчук: І от така гарна ініціатива самих громад в створенні цієї агенції, я впевнена, що вона буде таким дійсно суттєвим кроком уперед для них. Кадровий голод теж потрібно вирішувати. Я би хотіла ще зазначити, що ось така цікава тематика, як проектний менеджмент, до нині була не дуже потребувала. Але ми у співпраці з обласним центром підвищення кваліфікації, вже кілька років з пані Нелею працюємо. Проводимо навчання для сільських голів, для голів райрад. Про важливість вже говорити не приходиться, бо є розуміння, що за цих – майбутнє. Головне навчити – як. І теж бачимо просування вперед, бо є результати. Така новинка, нам вдалося в якості експерименту, на базі Чернівецького університету на факультеті економіки, зараз викладається курс управління проектами - «Управління інноваційною діяльністю». Але разом з тим ми вчимо практично студентів писати, готувати проектні заявки, розуміння, підходи європейських донорів і, загалом, інституцій, які можуть надавати технічну допомогу. Це дійсно абсолютно нове. Студенти – більш гнучкі,така діяльність дуже цікава.
Людмила Григорчук: Це вже створюється нова професія. Якщо в кожній громаді потрібен хоча би один фахівець, то така професія має майбутнє.
Тетяна Татарчук: Ну в принципі, ми бачимо все таки зміну підходів на рівня держави. Навіть якщо колись ми працювали чисто за принципом підготовки програм ремонту об’єкту один, об’єкту два. І не приходилося говорити про ефективність. Відремонтуємо школу, поміняємо вікна – в ній буде краще вчитися? Це не розвиток. Розвиток передбачає рух, дії, зміну свідомості, новий досвід. Це радує, ми вже міняємося. Якби не здавалося, що це важко, що нічого не змінюється, все таки зміни є, ми бачимо вже їх на рівні громад. Я впевнена, що тепер голови новостворених громад, вони просто змушені чути місцеве населення і працювати на це населення і спільно з ним. Той принцип, про який говорила пані Неля, де є взаємна відповідальність, взаємне грошове співфінансовання. Одне перед одним будуть звітувати. Так працює вся Європа. Ми робимо тільки перші кроки в цьому напряму, але робимо.
Людмила Григорчук: Розкажіть трохи, ще з чим можемо працювати і в чому є рух або навпаки нічого немає, а треба
Неля Малько: Я думаю, що те, де є рух, де мусить бути, особливо враховуючи двократне підняття цін на енергоносії з 1 травня. Всі енергоносії: освітлення, опалення. На перший план виходить питання енергоефективності, тому що власне, якщо порівнювати з сусідньою Польщею, то енергоефективність наших будівель, в тому числі і громадських будівель (школи, садочки, лікарні) в три рази нижче, ніж в наших сусідів. І безумовно, що це питання номер один. Є розуміння на центральному рівні, тому що всі ті проекти, які фінансуються з державного бюджету, якщо це будівельні чи ремонтні роботи, то однією з умов є заходи з енергоефективності. Якщо говорити про інші можливості, то сьогодні існують теж різні ресурси, які треба використовувати. Ми вище говорили про активність громади. Варто говорити про активність і органів місцевого самоврядування, активність виконавчої влади, бо травень надворі. Ми маємо кошти кіотського протоколу, які на превеликий жаль на центральному рівні не були використані. Суттєва частина коштів була повернена назад. Ми знову будемо ходити з простягнутою рукою по світу, казати «дайте гроші». А це ті кошти, які варто використовувати. Тому варто думати де діставати, телефонувати в Міністерство екології та туризму, нагадувати, що вже травень 2016. В нас є дуже багато готовий проектів, написаний в минулому році, які покликані зменшити енергоспоживання і не тільки, бо ми повинні говорити, що енергоспоживання пов’язане з суттєвими проблемами екології. Зменшення споживання тягне за собою зменшення викидів СО2, відповідно зменшення забруднення навколишнього середовища. І саме Кошти кіотського протоколу – це два пов’язані між собою заходи.
Людмила Григорчук : Але в чому складність? Чому так виходить? Ніби прекрасний проект, дуже потрібний. Десь не зуміли спрацювати? Не встигли?
Неля Малько: Тут приходиться говорити, в першу чергу я спостерігаю це не тільки на місцевому рівні, а і на рівні міністерств – це невміння використовувати кошти. Це не те, що неякісне, а дуже часто – взагалі відсутність фінансового менеджменту. Такі моменти часто приводять до того, що кошти втрачаються, треба повертати їх назад. Зрозуміло, що кошти мають використовуватися швидко, вони мають здатність обезцінюватися, втрачати купівельну спроможність. На жаль, ми маємо це на рівні міністерств. Саме кошти, які були протоколу в минулому році, це була проблема саме в міністерстві. Хоча на рівні області було подано дуже багато проектів. Це було і вуличне освітлення, і енергоефективність будівель. Проекти готові, дуже хотілося, щоб вони були профінансовані в 2016 році. Є інші ресурси, інші можливості, які не завжди використовуються. Є така чудова ініціатива, яка працює на теренах України – угода мерів. На теренах Чернівецької області це угода підписана на місто Чернівці, і не так давно Глибокою. Інші чомусь тягнуть, думають, але ця угода передбачає розробку плану сталого енергетичного розвитку міста, який передбачає зменшення викидів СО2 на 20%. І, власне кажучи, під цей план під ці заходи, також існує грантове фінансування
Людмила Григорчук: А як пояснюють? Не вірять? Не розуміють важливість? Чи не бачать великої потреби?
Неля Малько: Хтось не володіє інформацією, хтось не бачить проблеми, хтось не зовсім розуміє яким чином це можна використати. Дуже часто, на жаль, ми маємо підхід споживацький: «ага, якщо немає прямого фінансування, то нам це непотрібно». Угода не передбачає «гроші в руки», вона передбачає, що ти береш на себе певні зобов’язання, ти маєш підготувати план заходів сталого енергетичного розвитку, ти повинен його захистити. Але з іншого боку, це потрібне не Європейському Союзу, а для громади, бо він, по-перше, зменшує споживання енергоресурсів, покращує екологічну ситуацію, бо має зменшити кількість СО2, а по-друге, це є інструмент під який також можна отримати фінансування. І міста, які це зрозуміли, отримують певні ресурси. І навіть Глибока, яка завдячуючи, певно, директору ліцею, підписала цю угоду. Вони отримали невеличкий проект, але Глибоцький ліцей має сьогодні обладнання. Бо говорити дітям, що ви вимикайте з розетки телевізор, не залишайте в сплячому режимі, бо він при цьому споживає електроенергію, вони не вірять. Але коли ти це перевіряєш і тобі калькулятор зразу рахує, в що це виливається в рік, то сприйняття дітей стає зовсім іншим і діти беруть додому, щоб дома виміряти, показати батькам. Тобто якість такі ідеї вони не тільки дають фінансовий ресурс, вони активізують саме населення, в першу чергу учнівську, студентську молодь і це дуже важливо.
Людмила Григорчук: Розкажіть трохи про туризм, ви також фахівець у цій сфері, дуже довго працювали.
Тетяна Татарчук: Безперечно, туризм є для нашого регіону пріоритетним. Це визначено і в стратегії розвитку. І найближчим часом ми можемо бачити відображення цього напрямку все ж таки в програмах транскордонного співробітництва. Ми сьогодні вже згадували програму Україна-Молдова, відомо, що принаймні один проект Чернівецького бізнес-центру був підтриманий у рамках цієї програми. Ми матимемо ще один, впевнена, що буде вдалий, проект в туристичному напрямку для Чернівців і для регіону. Говорячи про програму Україна-Румунія, ми маємо попередні пріоритетні напрямки, в яких будуть розвиватися майбутні проекти, ми не маємо самого конкурсу, але це не значить, що не потрібно готувати проект. Готувати проект уже потрібно зараз. І ми бачимо певну активізацію в транскордонній зоні. Вже шукається партнерство, вже готуються проекти, тому що це робота, яка не дуже терпить поспішності. Конкурс триває місяць, але чи встигне за місяць визріти гарна ідея, спрацюватися на рівні партнерів? Насправді це дійсно велика робота. І серед основних напрямків, які будуть підтримані майбутньою програмою Україна-Румунія 2014-2012 є економічне зростання, відповідь на екологічні виклики, на надзвичайні ситуації, сприяння і підтримку культури і культурної спадщини. А також сприяння рухові капіталів, людей і товарів через кордони. Основна філософія цієї програми: покращення мікроклімату на зовнішніх кордонах ЄС. Хотіла би закликати неурядовий сектор, органи місцевого самоврядування. Вже на нинішньому етапі продумувати свої ідеї, шукати партнерів по той бік кордону, бо не за горами той час, коли буде оголошено конкурс проектів. Ми його очікуємо на кінець 2016 року, можливо на початок 2017 року, коли ми вже перейдемо до практичного втілення цієї роботи і підготовки якісних проектів.
Людмила Григорчук: Які програми вдало пройшли?
Тетяна Татарчук: Говорячи по туризму, у нас в межах минулої програми була ціла низка гарних проектів. У нас був проект, який завершився вдало, це проект департаменту екології та туризму Чернівецької ОДА, яка працювала спільно з Сучавською повітовою радою, проект включав в себе створення і маркування кількох туристичних маршрутів, як і велосипедних, так і піших. Закупівля достатньо цінного рятувального обладнання для регіону, де і повені бувають, і катаклізму – човни, рятувальні жилети, каски, велосипеди. Ми отримали сталий проект. Після завершення залишилося багато потрібного туристичного рятувального обладнання. Було реалізовано проект, направлений на розвиток подієвого туризму на Буковині. Провели 25 різноманітних фестивальних заходів протягом 2-х років. Це інша складова туристична. Були цікаві два проекти Чернівецького бізнес-центру – екокарпати, розвиток туристичного бізнесу. Там була складова екопродукції, розбудова туристичної інфраструктури, було закуплено туристичні термінами, які були встановлені на найбільш поширених місцях, де бувають туристи. В принципі минула програма залишила дуже багато складових туристичної інфраструктури, але я впевнена, що ми ще багато маємо зробити. В нас непочатий край роботи. Наприклад, велосипедів в Чернівцях, розбудова велосипедної інфраструктури. Це екологічне місто, яке не будувалося під таку кількість автомобілів, але для велосипедів, я впевнена, є великий потенціал. Ми маємо куди рухатися в плані промоції наших місцевих промислів і ремесел, маємо пропагувати наше місцеве екологічне виробництво, яке дійсно є одне із найчистішим у Європі. Але, на жаль, нам бракує сертифікатів, промоцій, підтримки. Впевнена, що саме в таких напрямках туристичних будуть розвиватися майбутні проекти.
Тетяна Татарчук: Бог дав нам таку прекрасну землю, яка розташована на перехресті не тільки культур, націй і віросповідань, як історично склалося. Але нині ми знаходимося на зовнішньому кордоні Євросоюзу, у нас більшість сусіди Євросоюзу. І саме цей потенціал нам варто використовувати якомога повніше. У нас уже існує гарний досвід, в різних структур і в різних особистостей оцієї транскордонної, міжнародної співпраці. І в нашому регіоні люди вже вірять в неї, відчувають себе більш впевнено. Насамперед будемо говорити про тих людей, які очолили новостворені громади. Буде важко, але ми бачимо світло в кінці тунелю, ми знаємо, куди нам рухатися. І дуже приємно було вчора отримати оцінку представництва Євросоюзу в Україні. В нас була менеджер представництва і сказала, що відчувається, що на Західній Україні, особливо от у вас в Чернівецькій області, уже існує досвід. Ви знаєте, як це робити, ви впевнені, ви бачте перспективу і рухаєтеся в правильному напрямку. Це надзвичайно приємно і я вірю, що ця робота буде тільки продовжуватися і розширюватися і кожен має відчути від цього користь.
Неля Малько: Кажуть, що нація формується, рухається, розвивається зусиллями особистостей. Кожна людина є особистість, просто деколи вона про це забуває. Дуже би хотілося, щоб кожен задумався, що він щось може зробити, щось може навколо себе змінити. Коли кожен громадянин усвідомить себе особистістю, громадянином, зрозуміє, що він теж несе відповідальність за країну, у якій живе, то спільними зусиллями ми зможемо рухатися вперед, вирішити нагальні проблеми, зможемо побудувати хорошу, достойну європейську країну.
Підготувала друкопис: Галина Мамчук
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter