Родина Охременків
Катерина та Олексій Охременки з двома синами тікали від війни. Спочатку жінка з дітьми приїхала до Чернівців. Чоловік у Луганську закінчував роботу – і приїхав до родини.
- Катю, коли ви переїхали і як це було?
- Близько 10 днів я жила у друзів, з якими ми познайомились, коли приїжджали у 2013 році відпочивати у Берегомет. Потім нас запросили люди до себе в будинок в районі Кемпінгу, бо в них було багато місця і вони хотіли допомогти. Тож деякий час ми жили там.
Через місяць приїхав чоловік, він залишався у Луганську, оскільки мав здати об'єкт на роботі. Після того нас запросила християнська церква жити у гірському таборі в Берегометі. Там ми жили близько 2-х місяців, - пригадує Катерина. - Коли виїжджали з рідного Луганська, взяли з собою лише кілька торбин, бо думали, що все закінчиться за кілька тижнів. Але сталось інакше і, ближче до вересня, зрозуміли, що все затягнулось надто на довго, а дітям треба йти до садочка і школи. Тоді переїхали до Чернівців, до тих людей, які прихистили нас із самого початку.
Читайте ще: Діти-переселенці та діти загиблих на Сході Героїв отримають статус дітей війни
- Як влаштовували життя у Чернівцях?
- Поки чоловік шукав для нас зйомну квартиру, оформили дітей до школи та садочку. Оскільки приїхали до Чернівців тільки з літніми речами, це означало, що до школи старшому піти було ні в чому. Тоді люди нам дуже допомогли з шкільними речами. Взагалі, хочу сказати, що всі дуже допомагали, особливо - «Волонтерский рух Буковини» та Катерина Пономарьова. А всіх людей, які тоді підключились, і не злічити.
Потім, хоча це було складно, чоловік все ж знайшов квартиру. Усі заощадження пішли на оренду. Відверто кажучи, було дуже важко. Чоловік займався в Луганську ремонтом та обслуговуванням, продажем підйомно-транспортних механізмів, хотів і тут працювати за фахом. Спочатку взагалі не вийшло: казали, це не той район, аби займатися такою справою. Але він не полишав своєї улюбленої справи.
Зараз чоловік уже зареєстрований як приватний підприємець та багато хто вже знає про нього. Також він захистив грант, який надавав Євросоюз спільно з обласною радою, та зміг придбати всі необхідні для роботи інструменти. Був ще один грант - від Міжнародної організації з міграції - і йому ще придбали необхідні станки для роботи.
- Катерино, а чим займалися ви? Знаю, що зараз виготовляєте солодощі та кондитерські вироби на замовлення…
- Я раніше ніколи не виготовляла торти на замовлення, хіба що пекла для домашніх. У Луганську я працювала у сфері торгівлі (торговий представник, мерчендайзер, продавець). А у Чернівцях почала робити випічку, бо треба було відволіктися. Пам`ятаю, хтось із знайомих попросив спекти торт – так усе й почалося.
Почала вчитися через Інтернет, дізнаватися корисну інформацію. Також захистила грант та придбала професійну кухонну машину, без неї я б далі не змогла працювати. Зараз я печу торти на замовлення на різну тематику.
Дуже тішусь, що займаюсь улюбленою справою, яка приносить мені задоволення, – із захопленням каже жінка.
Вам буде цікаво: Нове життя у 75. Як живеться пенсіонерам-переселенцям у Чернівцях
- У 2015 році в Чернівцях народилася наша третя дитинка – буковиночка Міланка.
Коли донечці був рік, я спробувала свої сили у конкурсі «Успішна пані Чернівців». Здобула титул Пані «Берегині Роду» та Пані «Чарівність».
Тоді я заспівала пісню «Україна – це ми!» Катерини Бужинської, де є такі слова: «Народились ми в Україні на Поліссі, на Буковині…».
- Чи почуваєтесь ви комфортно на Буковині? І чи плануєте повернутись у Луганськ?
- Вже зараз, коли пройшло більше 5-ти років, ми можемо сказати, що назад, у Луганськ, вже не повернемося. Дуже багато часу минуло, а війна, на жаль, ще триває.
Чернівці стали для нас рідною домівкою, діти дуже звикли і вже нікуди не хочуть переїжджати. Ми вже чернівецькі!
Авторка: Христина ПЕТРЕНКО, спеціально для ІА АСС
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
