Дві викладачки з Чернівців підкорили Кіліманджаро: неймовірні фото

Педагогині розпочали фінальне сходження опівночі з табору, який розташований на висоті 4673 метрів. Група альпіністів робила зупинки кожні 20 хвилин через втому, однак довгі паузи робити теж не могли через холод. Про це пише ІА АСС з посиланням на 24 канал та фейсбук Олени Карлової.

Приблизно о 6:00 викладачки дійшли до Stella Point на висоту 5 756 метрів. Це одна з вершин Кіліманджаро, від якої до найвищої точки, піка Ухуру, всього 500 метрів вздовж кратера. Після цього вони піднялися на найвищу точку.

«Дорогою назад ми бачили гігантські льодовики, що швидко тануть і років через 20, можливо, зовсім зникнуть зі схилів Кіліманджаро. Слова зайві, я просто вдихаю африканську історію», – написала Карлова у дописі.

Сходження на Кіліманджаро

Олена Карлова розповіла, що близько другої ночі на висоті 5100 її накрила гірська хвороба, стало дуже важко йти. Гід постійно повторював: «повільно, повільно».

«Весь рух перетворився на пошук кисню. Крок – дихай, ще крок – дихай глибоко, не можеш зробити крок – дихай ще. Пам'ятаю, як ми йшли по краєчку темно-синьої хмари, і мені здалося, що я літачок над хмарами», – написала вона.

За словами викладачки, сил у неї на той час не було навіть для того, щоб відкрити флягу з водою. Це робив її гід, на ім'я Манасі, він також забрав у неї рюкзак і тягнув його аж до самого спуску.

О 5:15 з-за хмар з'явилися перші розмиті промені сонця, тож світанок група альпіністів зустрічала вже на вершині

«Раптово за поворотом в ніжно-рожевих променях сонця, що тільки почало прокидатися, постали легендарні льодовики Кіліманджаро. Коли ми опинилися на піку Ухуру, найвищій точці Кіліманджаро, мені не вдалося стримати сліз, хоч вони швидко застигали на морозі», – зізналася Олена.

Викладачки додають, що шестиденний перехід та важка ніч підйому вартують того, що можна побачити на вершині. 

Наші новини є у Facebook

Текст публікації Олени Карлової:

Найвищу вершину Африки – Кіліманджаро – називають дахом Африки. Ми були там вчора разом з Анастасією Сачко. На висоті 5895 метрів над рівнем моря. Вище хмар. Просто під небом.

Всі називають цей процес «штурмом», але я не люблю це слово по відношенню до гірських вершин. Ми розпочали фінальне сходження вночі о 00:15 з табору Barafu Camp, розташованого на висоті 4673 метрів.

Я чомусь не дуже пам'ятаю подробиці, все було як в сюрреалістичному сні… Десь в половині другої ночі на висоті 5100 мене накрила гірська хвороба, стало дуже важко йти. «Pole pole» повторював наш гід, «повільно, повільно» на суахілі. Весь рух перетворився на пошук кисню.

Ми робили зупинки кожних двадцять хвилин, коли гіди бачили, що хтось з групи зупиняється, безсильно спершись на палки або завалившись на камінь. Довгі зупинки робити не можна, бо замерзнеш. Тому попив чаю – і знову наверх в темряву з ліхтариками.

О 5:15 з-за хмар з'явилися перші розмиті промені сонця, а з ними й надія, адже світанок ми за планом повинні були зустріти вже на вершині. О 6:05 ми дійшли до Stella Point на висоту 5756 метрів. Це теж вершина Кіліманджаро, від якої до найвищої точки, Піка Ухуру, залишається пройти метрів 500 вздовж кратера.

Мені не вдалося стримати сліз, хоч вони швидко застигали на морозі. Слова зайві, я просто вдихаю африканську історію. Друзі, повірте, шестиденний перехід та важка ніч підйому вартують того, що ми побачили на вершині. Ми були на даху Африки. Done.