Мирослав Гринишин, Головний режисер Чернівецького драматичного театру імені Ольги Кобилянської в проограмі "Суть Речей" розповів, що театр так і не отриимав гроші, які Дмитро Фірташ виділив для ремонту театру.
Мирослав Гринишин: Театру дав величезний благодійний внесок на проведення робіт пан Фірташ свого часу. Ці гроші зараз фактично розчинені на рахунках Національного банку. Театр їх розмістив у банку Надра, який з часом там був, так би мовити, знищений. Знищений, тому що я знаю цей банк ще до того як поприходили багато керівників держави. Знаю, хто його в зародку заснував, як він подорожуваввід власника до власника. Потім за іронією долі був Фірташа, те що він дав мільйон доларів це був виняток, колосальний виняток. І коли виявляється зараз, що тепер ці кошти не можливо зняти, що вони прираховані до любих коштів, які знаходяться на рахунках фізичних осіб, юнків, які ліквідовуються це в загальному порядку згідно розпорядження Кабміну Нацбанку і так далі ви будете бачити дую з маком. Це є нонсенс, це катастрофа, це держава, яка не розуміє...
Воно болюче. Говориш на цю тему починаєш заводитись. Немає на то ради. Все відбувається в культурі всупереч, а не завдяки. Черговий раз держава кинула культуру, кинула Чернівецький театр. Ну добре, поживемо подивимось, що з цією тепер вже державою буде. Знаємо, хто представляє державу, як вона собою іменується, Україна слово залишимо за лапками. А так по іншій лінії директор зробив все, щоб відкрити сезо цього року по максимуму. За свої кошти і персонально сам приймаючи у всьому участь. Директор, який не грає, який вишов в продовж паузи 70-ти років у виставі Земля в головній ролі Івоніки, якому потрібно грати. Господарське й творче важко поєднувати, по собі знаю. Треба сказати клерку, що в мене репетиція, почекай, Іване. Коли це треба зробити треба вольове рішення, і це мало хто…всі якби розуміємо, що формула я начальник ти дурак в нас є. треба змовчати. В даному випадку йдеться про унікальне поєднання Марчака на цій посаді, він пройшов багато владних щаблів. Це чи не єдина людина, яка розуміє цінять цього тектора. Я коли починав дипломною виставою Швейк, я розумію, що це унікальна, побудована парою знаменитою архітекторів, це унікальний випадок і дай Бог, щоб воно не розсипалося, не розікарлося. Директор робить все, всупереч державній підтримці, в лапках, що все відбувалось: фестивалі, прем’єри. Пробуєш шукати комунікацію. Ми спілкувалися з представниками румунського театру. Треба шукати, спілкуватися. Шукати, далі, далі…Це принцип пошуку будь-якого проекту. На той Швейк ми шукали кошти, сере тисячі переговорів, десять спрацьовує. З віком стає складніш, держава не допомагає, вклинюється, вона більше загартовує. Це як боксерський бій. Ти підставляєш щоку, вона мертвіє вже. Потім ти не реагуєш. Ну бий вже. Такий хід тебе постійно вже загартував.
Людмила Григорчук: А ці кошти ще можливо повернути? Може про це не знають...
Мирослав Гринишин: Всі знають, прийшов лист від Кабміну. Вибачте. Спускайтеся на дно, нічого вже не буде. Думаю, тема закрита. Треба персонально їхати в адміністрацію Президента, говорити з Порошенком. Або з тою людиною, яка може вплинути. В країні зберігається система посередників, кумівства. Це добре, можна вирішувати питання. Наші керівники ще не мають достатньо сил, щоб все вирішити. Посередники це добре, завжди будуть. Інше питання скільки вони беруть за посередництво. Скільки беруть. Всі беруть. Навіть з театру. А для війни, для учасників АТО, хіба не беруть, хіба не відкати колосальні йдуть і будинки нові будують. А скільки постраждало добровольців і волонтерських рухів, вони вкладають кошти, сили, а все переводиться в корупцію. Дай гроші, відкат, пропуск. Квитками не обійдеться. Це жарти, в яких є доля правди. Тому треба виходити на той рівень, говорити переконувати, забирати ті кошти. Вони десь є. Я сам це пройшов. З банком Надра був перший кидок їхній, це вже другий кидок, а був перший. В мене багато друзів мали багато коштів. Я вийшов на потрібних людей. Це робиться за півдня. Ти приходиш в касу і забираєш. Треба знайти ту людину. Дали телефон виконуючої обов’язки. Ми прийшли. Тим не менше це все робиться. Зараз це все поза лапками знаменитості Треба відкат. От стільки вам треба. Мільйон, 10 тисяч, 100 тисяч доларів, заберіть, але дайте решту театру.
Людмила Григорчук: Так треба просити, звертатися, у Києві зараз буковинська громада гарно представлена
Мирослав Гринишин: Нічого не представлена громада. Я перевірив це. Ми возили виставу «Земля», зустрічалися, гарно прийшли хлопці, ми по максимуму дали запрошення. Невелика частина хороших, добрих людей, які мають справжній інтерес до театру. Але по відношенню до того скільки чернівчан і хто очолює Кабмін, то це капля в морі тої допомоги. Був прем’єр, дали йому цього листа. Прийшла відповідь, довга, закручена, словосполучення, з посиланнями на закон, інструкцію, накази. В результаті чекайте, чекайте до безкінечності. Я так зрозумів і вам кажу, що треба їхати в Київ і говорити. Беріть собі якусь частину, але дайте щось театру. Давалось же на ремонт, на речі, на котрі держава не дасть. В Україні і в Європі люди приходять 24 години на добу, люди фотографуються. В жодному місті України такого немає.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
