Георгій Арвеладзе у транзитному центрі Bono Fortis. Фото з особистого архіву
24 лютого зміна в харківському дитячому будинку «Гармонія» почалася попри вибухи. Після неї працівники додому вже не повернулися – евакуювали дітей із небезпечного регіону. Про це пише Медіа агентство АСС з посиланням на Forbes.
«Мені сказали: якщо в Харкові з дітьми трапиться трагедія, будете відповідати», – пригадує директорка дитячого будинку Алла Трохименко. Вона з чоловіком та трьома працівниками евакуювала 35 дітей.
Волонтери допомогли дістатися до Полтави, звідти – до Львова. Добу дорослі з дітьми їхали на захід України у плацкартному вагоні без опалення. Фінальною точкою подорожі мав стати монастир у Івано-Франківську.
«Я тоді вже була знайома з отцем Андрієм, але ми не мали чим виїхати до нього зі Львова», – каже директорка дитбудинку. З Харкова їй зателефонувала начальниця служби у справах дітей і дала номер телефону чоловіка на ім’я Георгій, сказавши, що він допоможе.
Займатися волонтерством Георгія Арвеладзе надихнула дружина Анастасія, яка вісім років тому вже пережила евакуацію з Краматорська. Анастасія займається благодійністю з початку війни, а після повномасштабного вторгнення до неї доєднався чоловік. «Поряд із нею волонтерство стало абсолютною необхідністю», – каже Арвеладзе.
На початку війни в регіоні склалася складна ситуація: потрібно евакуювати дітей-сиріт, яких уже вивезли з міста, але не знають, куди відправити далі. Тож знайомі Арвеладзе з Харківської облдержадміністрації звернулися до ексчиновника за підтримкою. Він допоміг вивезти дітей із двох дитячих будинків у Балаклії та Ізюмі і точково оплатив дорогу для окремих груп дітей і багатодітних сімей.
Результат евакуації – 53 дітей опинилися в різних містах країни, переважно в Івано-Франківську та Дніпрі. Їхні прихистки не були придатними для довготривалого проживання, тож Арвеладзе знайшов приміщення в Чернівцях. Місцева влада виділила будівлю в передмісті, до вторгнення там планували облаштувати спортивний табір для дітей, але не встигли ввести будівлю в експлуатацію.
Три тижні близько чотирьох десятків волонтерів майже цілодобово облаштовували будинок електрикою, меблями, технікою. Так з’явився транзитний центр Bono Fortis. «Bono означає «добро», а Fortis – «фортеця». Виходить, це наша фортеця добра», – каже Арвеладзе. Діти можуть жити тут, поки не знайдуть сім’ї або держава не відновить місця попереднього їхнього проживання. Якщо цього не станеться, їх забезпечуватимуть до повноліття.
Наприкінці квітня у Bono Fortis перевезли 53 дитини з трьох дитячих будинків. За кілька тижнів очікують ще 19. «До кінця року, думаю, у нас буде 100 дітей: це максимальна місткість цієї будівлі», – каже Арвеладзе.
Благодійний фонд Dobrodeearium, заснований Арвеладзе, допомагає не окремим дітям, а дитбудинкам. «Забезпечуємо матеріально-технічною базою та місцем для проживання, сплачуємо комунальні послуги, охорону, харчування», – пояснює Арвеладзе. Держава забезпечує лише зарплати працівникам дитбудинків, затверджені в харківському бюджеті.
На окремих позиціях доводиться виплачувати надбавки до зарплати. «За 40 км від Чернівців знайти хорошого кухаря складно. Отже, потрібен той, хто буде там жити і працювати, – каже Арвеладзе. – Але за 7000 грн це робити ніхто не погодиться». Так на Буковині створили приблизно 30 робочих місць.
53 дітьми опікується 47 працівників Bono Fortis, каже Алла Трохименко. Вихователі для п’ятьох груп дітей змінюють одне одного кожні шість годин, а ще за добробут постояльців відповідають, зокрема, кухарі, соціальні працівники, юристи, музичний керівник та психологи.
У Bono Fortis діти можуть гратися у VR-окулярах, переглядати фільми, дивитися на проєкторі, купатися в басейні. Із занять – англійська, бокс, туризм, танці. Тричі на тиждень вони їздять у тури на велосипедах. Bono Fortis потрібно власне футбольне поле, але це дороге задоволення, каже Арвеладзе. «Будемо вдячні, якщо футбольна чи баскетбольна організація нам його подарує, – каже він. – Ми будемо максимально активними в соцмережах, щоб кожна людина, яка для нас щось зробила, бачила, наскільки ми їй вдячні».
У транзитному центрі є спеціаліст, який працює над додатковими освітніми програмами. «Ці діти ходитимуть до школи, – каже Арвеладзе. – Але ми вважаємо, що треба давати більше». У центрі є комп’ютерні класи, а згодом для них проводитимуть спеціальні заняття для розвитку, із фотомистецтва та відеомонтажу.
Проєкт фінансується завдяки особистим зв’язкам та друзям Арвеладзе – здебільшого це грузини та американці, каже чиновник. Разом із друзями він витратив уже $200 000. Чверть суми пішла на евакуацію з небезпечних регіонів.
Основним донором стала продуктова ІТ-компанія Spribe. Її керуючий партнер Давид Натрошвілі знає Арвеладзе з дитинства, тому він та його бізнес-партнери одразу погодилися допомогти. «У них були гроші на банківських рахунках України. Їх легко можна було перекидати людям на карту – водію чи вихователю, сімʼї, яка тимчасово прийняла дітей, монастирю, де тимчасово дали притулок дітям», – розповідає Арвеладзе. Нинішня мета – підключити міжнародні організації та приватних осіб.
Українці більше допомагають речами, ніж грошима. Наприклад, коли центру були потрібні дорогі потужні пральні, сушильні та прасувальні машини, їх купив та доставив підприємець Руслан Ваврійчук. «Інша людина надіслала 30 хороших ліжок, і зʼявилися люди, які допомогли з матрацами», – каже Арвеладзе.
За кордоном українським благодійникам теж допомогли. Посольство Данії виділило $80 000 і закупило кухню, яка відповідає всім стандартам кухні для 100 дітей. Американські фонди Nova Ukraina та Striving For All виділили по $20 000 на потреби транзитного центру.
Отримуйте новини в Telegram
Найбільший виклик для фонду – знайти постійних інвесторів, які зможуть щомісяця перераховувати сталу суму. Spribe продовжують підтримувати Bono Fortis. «Втім, будь-якому проєкту важливо стати незалежним, – погоджується Натрошвілі. – Ми його розпочали, але діти мають і надалі жити в будинку, отримувати хорошу освіту, користуватися сучасними технологіями».
Мінімальний розмір поточних витрат – $15 000 на місяць. Ці кошти йдуть на харчування, податки, освітні можливості для дітей та зарплати працівників. Коли кількість дітей зросте до 100, щомісячна потреба у коштах збільшиться до $20 000–25 000.
Арвеладзе не втрачає жодного шансу отримати допомогу та генерує можливості самостійно. «Я стараюсь достукатися до Міли Куніс: вона з Чернівців, і вони з Ештоном Катчером хочуть допомагати саме дітям», – каже ексчиновник. Через друзів у Каліфорнії він уже знайшов вихід на менеджера актора. «Навіть якщо вони тільки приїдуть до нас у гості, це вже буде величезна допомога», – переконаний Арвеладзе.
Натрошвілі теж шукає донорів для фонду. Він розуміє важливість Bono Fortis за нинішніх обставин. «Ці діти можуть отримати травму на все життя. Мінімум, який ми для них можемо зробити, – знайти в Україні спокійне місце і створити атмосферу для навчання й розвитку».
У закладах соціального захисту, розташованих у місцях активних бойових дій, залишалися 495 дітей, свідчать березневі дані Мінсоцполітики. У будинках-інтернатах на той час потребувала евакуації 1251 дитина. Арвеладзе планує масштабувати проєкт і відкрити кілька транзитних центрів в Україні. «Ми зможемо прийняти дітей із дитбудинків, які зараз перебувають як біженці в різних місцях. Цій сотні пощастило, але є ще тисячі дітей, які перебувають зараз у дуже плачевних умовах», – констатує Арвеладзе. Він оптимістичний щодо реалізації майбутнього проєкту та продовжує рухатися далі попри обмеження у фінансуванні. «Все вийде, іншого варіанту немає», – резюмує ексчиновник.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
