Іван Миколайчук (1941-1987) – український кіноактор, сценарист, режисер. Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі.
Він був особливий, народний, справжній, найкращий. “Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко” — казав про Миколайчука великий Параджанов.
Ювілейні урочистості 15 червня розпочнуться на Театральній площі міста Чернівці; погашення ювілейної марки з нагоди 75-ти річчя Івана Миколайчука. О 12.00 – зустріч гостей та учасників урочистостей і фестивалю творчості „На гостини до Івана” с.Чортория Кіцманського району. Там діятиме виставка робіт майстрів народного мистецтва Буковини, презентація мистецьких колективів та традиційних страв буковинської кухні районів та міст області с. Чортория Кіцманського району. Мистецькі колективи та гості ювілейних заходів пройдуться урочистою ходою с.Чортория Кіцманського району.
Іван Миколайчук народився в с. Чортория Чернівецької області. У 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961-му – театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім.О. Кобилянської.
1965 – Закінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В. Івченка).
В кіно дебютував ще студентом, в курсовій режисерській роботі Леоніда Осики “Двоє”. В гарному обличчі, тонкій усмішці та приглушеному голосі героя молодого Миколайчука не можна непомітити якоїсь таємниці, недоказаності, глибини – тих рис, які ляжуть через 2-3 роки, в основу феномена особистості великого актора.
Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі “Сон” та Івана Палійчука у “Тінях забутих предків” одразу принесли Миколайчукові загальне визнання. Особливо кінострічка “Тіні забутих предків”, яка здобула близько десяти зарубіжних призів та нагород, й була визнанана однією з двадцяти найкращих картин світу. Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців та, передусім, Івана Миколайчука.
З фільму “Білий птах з чорною ознакою” (1971) починається нова сторінка у творчості Миколайчука-актора – він стає ще й сценаристом.
У яскравому фільмі Бориса Івченка “Пропала грамота” Іван не тільки виконавець колоритної ролі козака Василя, а й фактичний співрежисер. Він працював над музичним оформленням фільму. Слід згадати, що Миколайчук зіграв неостанню роль у створенні відомого на той час тріо “Золоті ключі” (Ніна Матвієнко, Марічка Миколайчук (дружина Івана Миколайчука), Валентина Ковалевська). Це тріо й супроводжувало піснями кінострічку “Пропала грамота”.
Читати ще: Унікальний бібліопокажчик впорядкували в Чернівцях до ювілею Івана Миколайчука
У сімдесяті почалися гоніння на діячів культури. Сильним ударом для українського кіноматографа стало вилучення з кіно, а потім і арешт Сергія Параджанова. Торкнулося це й Івана. В 68- му під час зйомок “Аннички” хтось звинуватив його у націоналізмі. У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між націоналізмом і патріотизмом. Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як людину ворожої ідеології. А після фільму “Білий птах з чорною ознакою” життя Миколайчука зовсім ускладнилося. Адже стрічка, котра здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Не раз доводилося акторові пояснювати свою позицію в різних інстанціях та “органах”. Він відчував себе зацькованим та обкладеним з усіх боків.
Поклали на полицю і “Тіні забутих предків”. Лише в роки краху радянської імперії вийшла на екрани і кінострічка “Пропала грамота”. Так поступово Івана Миколайчука починають відлучати від творчого процесу. Протягом п’яти років чиновницька рука за вказівкою партійних “босів” викреслювавла його прізвище з усіх знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити відомого актора у своєму майбутньому фільмі.
Й досі залишається загадкою, як у 1979-му Івану Миколайчуку вдалося втілити давню мрію – зняти свій фільм. “Вавілон ХХ” прозвучав як вибух в українському кіноматографі. Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав в себе все найкраще, що міг їй дати Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер і нарешті Миколайчук-актор. У 1980 р. картина завойовує приз “За кращу режиссуру” на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
Подальшу долю митця затьмарили адміністративні утиски поетичного кіно, що сприймалося як “націоналістичний ухил” у культурі. Миколайчуку більше не давали знімати. Хоч у нього й були спроби продовжити себе в режисурі.
У 1983-му були написані “Небилиці про Івана”, а у 1984-му режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та постановку “Небилиць…” було дозволено тільки восени 1986 року. На жаль, через важку хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг.
Постійні потрясіння, заборони творчих задумів, “табу” на фільми зіграли не останню роль у долі молодого актора. 3 серпня 1987 року Івана Миколайчука не стало.
Читати ще: 15 червня - в Чернівецькій області відзначатимуть 75-річчя І.Миколайчука
Джерело: http://1576.ua/people/4068
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
