Чернівецький обласний ляльковий театр
Малюють, ліплять, клеять і шиють – над створенням однієї ляльки у Чернівецькому академічному обласному театрі ляльок працює вісім людей. Кропітка робота іноді триває до пів року, аби потім на сцені театру фігурка з паралону і пап`є-маше ожила для маленьких глядачів.
Журналісти ІА АСС побували у майстернях театру ляльок, де «народжуються» персонажі нових вистав.
«Народження ляльки починається з того, що режисер обирає драматургічний матеріал. Потім вирішує, в якому стилі і жанрі буде вистава. Далі до роботи береться художник-постановник - створює ескізи, - розповідає Наталія Марків, режисерка Чернівецького академічного обласного театру ляльок. – А за готовим ескізом починається безпосередня робота над лялькою».
Галина Хмель – скульптор. У театрі ляльок вона працює вже 21 рік. Саме вона виліплює за ескізом голови усіх персонажів.
«Голову ліплю з пластиліну. Буває, на папері виглядає по одному, а під час ліпки виходить інший характер, образ. Тоді починаємо узгоджувати, перекроювати… На це йде близько 3-4 днів, - розповідає майстриня. - Після цього робиться пап’є-маше: близько 10 шарів паперу наклеюю клейстером на виліплену з пластиліну голову. Коли висохне, знімаю форму, склеюю її та шліфую».
Голови деяких персонажів виготовляються не з пап`є-маше, а з поролону. Тоді кожну деталь обличчя викроюють і зшивають.
Коли голова ляльки готова, за роботу беруться художники. Їхнє завдання – «оживити» персонажів, намалювати їхні емоції, створити одяг.
«Моє завдання у тому, щоб ляльку так би мовити «одягнути» в шкіру, - пояснює Любов Чайка, художниця-бутафор. – Виготовляємо також руки, ноги, дрібні деталі. Все - відповідно до ескізу і малюнку».
Художниця акриловими фарбами малює обличчя персонажів. Це – чи не найвідповідальніша робота.
«На обличчі треба використати багато відтінків, кольорів, щоб передати задум режисера та художника-постановника. Усі ляльки, по суті, однакові. Проте їхні характери – різні. І завдання художників – відтворити це, - каже Наталія Балабан, художниця. – Після того, як обличчя готове, модельєр одягає ляльку, а декоратор створює механізацію».
До речі, Наталія Балабан власноруч малює кожну афішу театру ляльок.
До кожної вистави виготовляють нових ляльок-акторів. Їхня кількість залежить від п`єси: буває – 2-, а буває – 15.
«Загалом маємо понад 1000 ляльок. Найстаршим із них – мишенятам – 41 рік. Їх наші маленькі глядачі можуть побачити у фойє лялькового театру, - розповідає Наталія Марків. – Зберігаємо ляльок у спеціальних скриньках. Головне, аби в приміщенні не було вологості. Тоді персонажі наших вистав не зіпсуються».
Актори зізнаються: перед тим, як грати виставу, звикають до нового персонажу, вчаться ним керувати.
«Це диво – коли лялька оживає у твоїх руках. До нового персонажу кожен із нас звикає. Випробовуємо кожен його рух, поворот голови, жест. Адже поводитися персонаж має так, аби глядачі йому вірили», - говорить Антоніна Берна, акторка.
Актор Антон Благій зізнається, що всі його ляльки – улюблені. Головне – відчути свого персонажа і бути з ним «на одній хвилі». А ще – тренуватися, бо після трьох вистав дуже болять суглоби та спина.
«Остеохондроз – професійна хвороба лялькарів. Якщо ми граємо три вистави у день по 40 хвилин кожна, руку з лялькою постійно треба тримати догори – ввечері суглоби палають, - каже Антон. – Але ця робота – спосіб життя, не уявляю вже іншого для себе. Завжди з нетерпінням чекаю чергової вистави і зустрічі з маленькими глядачами. Їхні оплески – найкраща винагорода і для акторів, і для ляльок, і для майстрів, які їх створили».
Авторка: Ольга КАМСЬКА, ІА АСС
Фото: Максима ШВАРЦМАНА, ІА АСС
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
