На костюми для танцю - 20 кілометрів мережива та 400 метрів тканини

Для гала-концерту дитячого зразкового театру танцю «Арабеск» його художній керівник Галина Пупченко власноруч пошила 64 костюми для танцю «Канкан». На це пішло 20 кілометрів мережива та 400 метрів тканини. І це далеко не єдине досягнення цієї творчої жінки. У репертуарі її ансамблю понад 50 номерів, і до кожного з них вона сама створює вбрання.

- Я живу і дихаю танцем. Спочатку танцювала у Черкаського музично-драматичному театрі. Було неймовірно цікаво, бо було різноманіття: до кожного спектаклю – своя хореографія, - розповідає Галина Григорівна. – Потім вийшла заміж і разом з чоловіком переїхала до Луцького театру. Далі був іще Миколаїв, де, на жаль, мені не підійшов клімат. Лікарі поставили діагноз – гострий алергічний міокардит і наказали забути про сцену. Але я не уявляла собі іншого життя, тому вирішила, що з улюбленою професією нізащо не розпрощаюся. Та клімат ми усе ж змінили – переїхали до Чернівців.

Після дворічного лікування Людмила Пупченко знову вийшла на сцену – вже Чернівецького музично-драматичного театру. Вона танцювала 30 років. А коли вийшла на пенсію, створила ансамбль класичного танцю «Арабеск».

- Назвали себе дитячим театром танцю. Саме театром, бо я віддаю перевагу сюжетним постановкам, серйозній музиці. Тільки театр може дати обрамлення такій роботі, - розповідає хореограф.

Коли Галина Григорівна починає працювати над танцем, думає про нього і вдень, і вночі. Буває, їй сняться загадкові сні, а ще у цей період вона пише вірші.

- Пам`ятаю, ставила танець на музику Карла Орфа «О, фортуно!». В основі – старовинні церковні пісноспіви, магічні тексти. У них ідеться про те, що людина не може змінити власну долю, не має права втручатися у карму. У нашій композиції семеро дівчат були втіленням народу, семи даль, - розповідає Галина Пупченко. - Але я трохи змінила зміст твору – і на завершення все ж показала, що людина вільна у власному виборі, вона сама творить свою долю. І нас одразу ж почали переслідувати невдачі. Номер важко складався, одна людина завжди була зайвою. Зрештою, кожен виступ супроводжувався якимись помилками, втратами взуття тощо. А дорогою на фестиваль до Івано-Франківська одна з дівчат загубила костюм. Тож на сцені танцювало шестеро замість семи танцівниць. Так само довелося танцювати й у Вижниці, коли одна з учасниць захворіла. Зрештою, ми зовсім перейшли на шістьох дійових осіб. Танці іноді приборкують, і навіть керують нами.

Фото: oblosvita.com