На Путильщині обирають – “березу”, а на Заставнівщині роблять двоповерховий вертеп. Традиції колядування на Буковині

Різдво Христове, або Коляду  ще називали  святом Сонця, бо саме цього дня сонце повертає на літо.

На Буковині здавна основними дійовими особами колядницьких обходів були діти, парубки, одружені чоловіки, сімейні пари, пише bsmu.edu.ua

Різниця між колядуванням дорослих і дітей полягала у часі проведення обряду: діти колядували вдень та ввечері, дорослі  – вночі. Нерідко дорослі колядували у супроводі музик. Колядували переважно у дворі під вікном, але якщо в оселі були дівчата на виданні, то колядників запрошували до хати. Господарі обдаровували колядників калачами, бубликами, фруктами, грішми. Найбільше колядок мали християнське походження, проте траплялися і такі, що славили природу та рідну землю і сягали ще язичницьких часів.

Досі зберігся цікавий обряд колядування на Путильщині, де обирають старшого колядника – “березу”. Йому доручають церковний хрест, перев’язаний повісмом з васильком. У багатьох українських та румунських селах існує так звана церковна коляда, коли збираються кошти на потреби церкви.

Скажімо у с. Молодія Новоселицького району та ін. церковну коляду супроводжує священик та члени церковного хору, колядки виконують українською та румунською мовами.

Під впливом церковної коляди зберігся також обряд “обходу з зіркою” (пов’язаний з євангельською притчею про Вифлеємську зірку). Зірку виготовляли три-, п’яти-, шести- або восьмикутну, з іконою посередині, прикріплювали до жердини у зріст людини. На центральній іконі зображували акт народження Христа, по краях – сцени з життя. З цією зіркою колядники ходили від оселі до оселі, прославляючи Христа. У деяких селах (наприклад, Чагрі Глибоцького району) разом з зіркою ходили два янголятка, Снігуронька, у інших – цар, солдати, янголятка, мандрівники тощо, та переважно колядники використовували буденний одяг. У селі Припруття Новоселицького району разом із зіркою ходив Ірод, який наряджався у царське вбрання, три волхви, арап, немовля. Тут створювалося обрядове дійство. В українських селах таке дійство називалося вертеп – живий чи ляльковий, у якому створювалися сценки, що складалися з двох частин: релігійної (ходіння з макетом церкви чи стайні, де народився Христос) та світської (живий вертеп).

Звичай колядувати з церковницею (каплицею) зафіксований у селі Мілієво Вижницького району. У Кострижівці, що на Заставнівщині, виготовляли великий вертеп, ділили його на два поверхи: горішній представляв Вифлеєм, на ньому зображувались духовні події, пов’язані з народженням Христа; на долішньому посередині сидів цар Ірод на троні, збоку висів дзвіночок, в який дзвонив паламар. Виконавець, сховавшись за задньою стінкою коробки, говорив замість ляльок різними голосами та рухав фігурами за допомогою дротів. З вертепом носили і зірку. Востаннє це дійство виконувалось у 80-ті роки ХХ століття.

Нечасто звичай ходіння з вертепом використовували румуни Буковини. Переважно це був ляльковий вертеп у формі подовженої церкви з трьома банями. Зсередини вона освітлювалася і було видно ясла з маленьким Христом, поряд – Мати Божа та Йосип, навколо – фігурки овець, биків та коней. За відсутності фігурок святих клали ікону, що символізувала народження Христа. Якщо колядники ходили зі стійлом, в народі казали, що вони ходять із Вифлеємом.

Цікавими є різдвяні обряди, що проводять поляки Буковини. Юрба парубків починала колядувати ще біля церкви, а згодом з церковним хрестом вони йшли від оселі до оселі, співаючи церковні пісні. Крім того, поляки Буковини проводять так званий обряд “Бетлетка”, коли декілька груп молодих людей збиралися по дві- три особи і обходили село з макетом стаєнки.

Отже, звичай колядувати напередодні Різдва й на різдвяні свята, навіть на другий і третій день після Різдва, а загалом у період від Різдва до Водохреща, сягає сивої давнини й зберігається донині. Відрадно те, що буковинці зберігають свої традиції, примножують їх і передають наступним поколінням. То ж побажаємо всім нашим землякам, щоб магічна дія “першого дня”, що лягла в основу цих обрядів, а саме – побажання щастя, здоров’я, достатку і божого благословення, – обов’язково здійснилися.