Старший син – 29-річний Михайло спочатку пройшов навчання у прикордонному загоні у Кельменцях, потім у кінологічному центрі у Львові, а вже звідти разом з мобілізованими у третій хвилі потрапив у зону АТО. Під час антитерористичної операції брав участь у міжнародних військових навчаннях у Боснії і Герцеговині. А нещодавно повернувся із Литви, де став учасником військового параду разом з 25-ма військовослужбовцями з України.
Про те, який Михайло боєць, красномовно свідчать відзнаки «Командиру 80-ої окремої десантно-штурмової бригади» і нагрудний знак «Десант».
– Першим серйозним випробуванням для мене стало десантування з вертольота на висоті 800 метрів, – розповідає сержант Хамкевич. – Відчуття, коли робиш крок за рампу, не порівняти, мабуть, ні з чим. Проте це було не страшно у порівнянні з бойовим стрибком: з літака АН-26 з висоти 400 м у бойовому спорядженні. Від хвилювань перехоплює подих, але мусиш швидко опановувати себе у такий відповідальний момент.
Слідом за Михайлом подалися на контрактну службу його менший брат – 27-річний Василь і чоловік сестри – 31-річний Михайло Максимчук. Вони теж спочатку проходили навчання у Львові, а звідти – у зону АТО.
Ці троє десантників загартовані боями за Волноваху, Чермалик, Степанівку, Павлополь, Первомайськ, Станицю Луганську. Пройшли чимало «гарячих», а часом і пекельних, точок у Луганській та Донецькій областях.
Три тижні тому Михайло Максимчук звільнився і повернувся до рідних. Його з нетерпінням чекали батьки, дружина, а найбільше зрадів поверненню любого татуся маленький синочок Артемчик.
– Старший син і зять, слава Богу, уже вдома. Хвилюємося ще за меншого – Василя, бо він нині на передовій в Авдіївці. Мрію, щоб якомога скоріше закінчилася війна і ми були разом, – з тривогою і надією говорить матір захисників Надія Григорівна.
